2. Особливості науково-технічної комунікації та її аудиторія

Якщо на Заході проблеми науки і техніки займають чималий обсяг у продукції масових комунікацій, то ситуація у нас в Україні з цим видом журналістики складається катастрофічна. Чому так сталося? Звичайно, негативну роль відіграли суперечної перехідного періоду, який упродовж 20 років переживає Україна. Це пов'язано із наростаючими кризовими явищами в економіці, соціально-економічних відносин, науці. На жаль, правляча політична еліта країни не усвідомила того визначального фактору в подальшому цивілізаційному прогресі, яким є передова наука.

Натомість ще півстоліття тому, у самий розпал “холодної війни”, протистояння з колишнім СРСР, у США, усвідомивши, що магістральний шлях країни повинен бути пов'язаний саме з науково-технічним прогресом, підготували спеціальну доповідь для президента країни, у якій наголошувалося: “Добробут нації та обороноздатність країни зараз визначається зовсім не сировиною, не мінеральними та іншими природними ресурсами і навіть не капіталом. Вирішальним джерелом економічного зростання дедалі більше стають знання, а також індивідуальна та суспільна здатність її використовувати. Носії й генератори нових знань — вчені, конструктори, інженери, лікарі, педагоги та інші фахівці. Тому центр ваги у політичному, військовому та економічному протистоянні світових держав дедалі сильніше зміщується у сферу вищої освіти. Країна, яка не володіє системою освіти, здатною підготувати кадри вищої кваліфікації, неминуче відстане в техніці й технології. У політичному суперництві вона не має шансів на успіх”.

Тодішній президент США Джон Кеннеді тоді зробив правильні висновки. Згодом новому очільнику країни Рональду Рейгану приписали такий афористичний вислів: “Ми даємо гроші на науку не тому, що ми багаті, а ми багаті тому, що даємо гроші на науку”.

Посттоталітарне суспільство, до якого належить Україна, все ще перебуває у нестійкому стані невизначеності. Але, як відомо, найтяжчим станом для будь-якої інтелектуальної системи є саме такий стан невизначеності, обумовлений поєднанням необхідності ухвалювати рішення і дефіцитом інформації, потрібної для цього. У стані невизначеності, коли умови життя не задовольняють людину, її збуджений інтелект інтенсивно шукає шляхів до ліквідації дефіциту інформації через побудову гіпотез, припущень.

Про те, що зараз на державному рівні науково-популярні мас-медіа не підтримується, засвідчує той факт, що, крім колекційних журналів “Древо познания”, які видає відома британська компанія “Маршал Кавендіш” (віднедавна в кіосках з'явилася українська версія — “Дерево пізнання” із задекларованим накладом 200 тисяч примірників), а також російського журналу “Вокруг света” (створена й українська редакція — але це також російськомовне видання), більше нічого в кіосках преси годі знайти. До того ж, “Дерево пізнання” науково-популярним можна назвати хіба умовно, бо на відміну, скажімо, від “Науки и жизни” (в колишньому СРСР), тут у популярній формі викладають прописні істини, а не нові тенденції в науці, її досягнення, гіпотези тощо. Це радше канал “Discovery” на папері.

Між тим нагадаємо, що ще 20 років тому в українському інформаційному просторі були такі цікаві журнали, як “Знання та праця” (“Наука-фантастика”), “Наука і суспільство”, які здобули заслужений авторитет серед більш ніж стотисячної аудиторії

читачів.

Нині в Україні можна передплатити “Юний технік України” і “Юний натураліст”, “Світ фізики” і “У світі математики”. Неперіодично з’являється науково-популярний журнал “Сузір’я” — для тих, хто цікавиться аерокосмічною тематикою. Завдяки праці видавничого дому “Наутілус”, що у Львові, від 1999 року в Україні представлений “Світ науки” — українська версія найстарішого американського журналу “Scientific American” [3]. Але не дає про себе чути київський “Пульсар”. Літературно-художній та науково-популярний журнал для молоді “Світ пригод” проіснував лише два роки (2002–2003) — забракло стартового капіталу для розкрутки проекту.

Натомість в Росії зуміли зберегти і примножити традиції таких видань, як “Вокруг света”, науково-популярних журналів “Техника молодежи”, “Знание — сила”, “Наука и жизнь” (існує також англомовна версія — “Science and Life”), “Юный техник” — популярний журнал про науку, техніку, фантастику для дітей та юнацтва. Нині в Росії видається науково-популярний альманах “Не может быть”, “Что нового: в науке и технике” — журнал, в якому друкують матеріали з щомісячника “Popular Science”, “Экология и жизнь”. Видають російською мовою такоє відомий журнал “GEO” (якісне видання про природу, техніку, про людей і подорожі), існує російське видання популярного географічного журналу “National Geographic” (нещодавно він з'явився і українській версії) тощо.

Можна зайти на інтернет-сторінку Багатомовного Пошукового Каталогу MavicaNET [і зайвий раз переконатись у безмежному розмаїтті науково-популярної літе-

ратури у світі. Але не україномовної!

Природа нашого суспільства така, що відсутність хорошої популяризації сучасних наукових знань (включаючи найсвіжіші результати) може мати достатньо неприємні наслідки у недалекому майбутньому. При цьому, як правило, в реальній ситуації, виявляється, досить складно розповісти про чимало важливих наукових відкриттів «за один захід»: популяризація виявляється багатоступінчастим процесом. Тут виникає кілька проблем, дві з яких ми і розглянемо.

Перша з них пов'язана з необхідністю існування науково-популярних матеріалів, написаних на різних рівнях складності.

Друга зводиться до запитання: «Чи про всі відкриття можна розповісти на доступному для масового читача рівні?».

Щодо першої проблеми. В ідеалі було б чудово, якби самі вчені та інженери якісно і професійно розповідали про свої роботи так, щоб це було зрозуміло та цікаво і школяреві, і вчителю, і домогосподарці, і колезі-вченому.

Зараз в Україні таких вчених-популяризаторів фактично немає, бо зазвичай вони не зацікавлені витрачати свій час на популяризацію. До того ж далеко не кожен вчений здатний по-журналістьки дохідливо й популярно написати про свою роботу для людей, які не мають відповідної освіти, не знають термінів тощо.

Між тим відомий російський дослідник науково-популярних видань Карл Левітін настоював на тому, що вчений зобов'язаний бути популяризатором, і наводить приклад Альберта Ейнштейна. Творець теорії відносності був не лише геніальним вченим, але і блискучим популяризатором. Пояснюючи, чому Альберт Ейнштейн випередив Анрі Пуанкаре, хоча останній «дуже близько підійшов до теорії відносності», Левітін висловив припущення, що «очевидно, Пуанкаре на відміну від Ейнштейна не зумів достатньою мірою виростити у своїй свідомості Наукового Журналіста, який зумів би пояснити йому справжній зміст його власних робіт і перспективи, що відкриваються ними».

Що потрібно для того, щоб учений став науковим журналістом? Левітін склав математично обгрунтовану формулу взаємин між точністю і зрозумілістю. Попереджаючи про небезпеку досягнення максимальної зрозумілості науково-популярного тексту за рахунок вульгаризації і навіть її повного спотворення, він пропонував шляхи досягнення зрозумілості без принесення великих жертв за рахунок точності. Він підкреслював, що будь-яке наукове відкриття — це диво, а тому популяризатор науки повинен «здивувати» своїх читачів, передати їм відчуття «дивного» від нових звершень науки.

Нині основну частину науково-популярних матеріалів у нас створюють журналісти. Причому найчастіше саме журналісти за освітою — без досвіду наукової роботи і без спеціальних знань.

Для журналіста, котрий пише про науку для масового читача, ідеальною є ситуація, коли з усього величезного потоку наукових результатів (сотні оригінальних статей в день!) хтось, хто добре знається в окремих галуззях, вже відібрав найбільш цікаве і більш-менш доступно пояснив, у чому суть і чому саме ця робота важлива.

Наприклад, дуже зручно працювати з прес-релізами. За достовірність представлених даних відповідає відповідний університет чи науково-дослідний інститут. Кількість інформації у прес-релізі, як правило, істотно перевершує необхідне для популярного повідомлення, але «найважчі» терміни, формули там пояснені. Все було б чудово, але з низки причин далеко не всі цікаві роботи потрапляють у прес-релізи. Таким чином, науковому журналістові необхідні насамперед надійні незалежні професійні джерела інформації, в яких оперативно на основі охоплення якомога ширшого потоку публікацій, популярно розповідається про найсучасніші досягненнях науки з посиланнями на оригінальні джерела та огляди, які можуть допомогти непідготовленому читачеві.

В англомовному світі ця проблема вирішена завдяки існуванню журналів і новинних сайтів різного рівня популяризації. Можливо, тільки фахівець зможе з'ясувати суть в статті з «Phys. Rev. D.». Але в статті з «Physics World» або «CERN Courier» це зробить практично будь-який фізик, чим би він не займався. Натомість «Scientific American» доступний вже будь-якій людині з вищою освітою, яка цікавиться новинами науки. Ну і далі йдуть ще більш популярні та доступні матеріали в інших мас-медіа.

В Україні такого ланцюжка, на жаль, немає. Точніше, ситуація з широтою охоплення матеріалів та їх кількістю, а також з тиражами і оперативністю відповідних видань така, що по суті запропонована система не працює.

У цій системі науково-популярних комунікацій вкрай важливо мати якомога повніший набір видань, що розповідають про науку на все більш і більш популярному рівні. Інакше, ми отримуємо популярні матеріали, що містять грубі помилки, із вкрай непрофесійною термінологією та й просто неправильним викладом суті того чи іншого наукового відкриття. В сучасних умовах завдання наукової популяризації розширилися і ускладнилися, тому що інтелектуально виріс читач. Насамперед значно розширилися її функції. Потребу у ній нині має не лише пересічний читач, а й учені та фахівці. Вона потрібна і тим, хто навчається, і тим, хто закінчив навчальний заклад. Проблеми сучасної науки і техніки в широкому плані цікавлять і лікаря, і педагога, і юриста, і артиста, і художника. Нині аудиторія популярних науково-технічних мас-медіа включає по суті всі категорії — від школяра до академіка. У даному випадку йдеться про критерії визначення читацької аудиторії, серед яких дослідники виділять такі: освітній рівень, характер постійних занять людини та її професійні зацікавлення, фах, ставлення читача до тієї галузі наукових знань, яку відображає книга (безпосереднє, опосередковане і тощо), вік, пізнавальні схильності і багато іншого.

Загалом же прийнято вважати, що користувачем науково-популярних мас-медіа є нефахівець. Йдеться про людину, яка не є фахівцем у якій-небудь галузі взагалі і в тому числі у тій, з якою пов'язана головна тематика науково-популярного ЗМІ. Читацьку аудиторію можна розділити на дві частини: ту, яка є масовою і включає читачів-нефахівців, та ту, до якої входять фахівці із суміжних галузей.

Масовий читач, слухач чи глядач досить різноманітний, і його поділ на якісь певні групи має багато в чому умовний характер. Проте можна виділити значну категорію, яку представляють люди, які володіють досить високою загальною підготовкою, і регулярно стежать за розвитком науки, техніки, мистецтва, проявляють постійни інтерес до досягнень науково-технічного та суспільного прогресу. У науково-популярній книзі дана аудиторія шукає відповіді на актуальні питання світобудови, буття, духовного життя. Їх інтереси можуть бути обумовлені потребою подальшого самоосвіти, бажанням заповнити дозвілля корисним ознайомленням з новинами науки і техніки. Поряд з допитливістю ними може володіти схильність до пізнавальної діяльності, аналізу, узагальнення та оцінки нових досягнень у цих сферах, а також до їх практичного використання.

Іншу підгрупу становлять користувачі науково-популярних мас-медіа, які мають загальне, цілісне уявлення про світ і цікавляться новими знаннями для самоосвіти і з бажанням більшого його пізнання та вирішення певних практичних питань.

Розглядаючи категорію користувачів науково-технічної журналістики, яку становлять фахівці із суміжних галузей, потрібно враховувати одну з особливостей сучасної науки і техніки. У ході науково-технічної революції здійснюється дроблення функції і структури виробництва, диференціація наук. Але превалюючою і визначальною є інша тенденція — інтеграція, що веде до становлення науки як єдиної цілісної складної системи. З одного боку, на стиках двох, навіть трьох традиційних наук виникають нові (біохімія, фізико-хімічна механіка). З другого боку, народжуються науки синтетичного характеру, що об'єднують доволі віддалені наук, нгавіть природничі та гуманітарні (кібернетика, наукознавство). А це своєю чергою призводить до взаємопроникнення методів дослідження. Наприклад, в результаті математизації наук виникли математична геологія, математична лінгвістика. Ще одним прикладом є розвиток і застосування в різних сферах, у тому числі в самій науці, нових інформаційних технологій, широка інформатизація всього суспільства. Вчені визнають, що сучасна наука розвивається так стрімко, стала настільки складною і багатогранною, що людина, аби повною мірою жити життям свого часу, не може обійтися без наукових знань, популярно викладених. Отже, можна сказати, що однією з нових функцій науково-популярної книги є взаємна інформація учених та інженерно-технічних працівників про стан і проблеми, про здобутки і нових методах дослідження, застосовуваних у найрізноманітніших галузях знань.