30. Особа та особистість.

Осóба — цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і включення індивідуальності в систему соціальних відносин за допомогою активної діяльності і спілкувань

Особистість — інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем

.Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин — політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини. Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивідуального.Отже, кожна особистість є унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнання, шанування гідності.Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистість завжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті якості, які притаманні даній людині. Звідси, кожна людина, з одного боку, — індивід (один із роду людей), а з іншого — особистість (людина, яка має свою індивідуальність). І якщо поняття "людина" та "індивід" об'єднують всіх людей, то особистість відрізняє їх один від одного.якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.

31 Буття людини

Духовне буття виявляється, по-перше, у формі індивідуалізованого духовного буття, невід'ємного від даної конкретної людини, індивіда. Це буття реалізується в свідомості і самосвідомості кожного з нас. По-друге, духовне буття проявляється через посередництво мови, різних символів і знаків, мистецтва, принципів поведінки, прийнятих у суспільстві, за посередництвом досягнень людського духу і думки. Саме через освоєння цього духовного світу і відбувається становлення Людини в повному сенсі цього слова - прилучення його до культурного і соціального спадщини людської цивілізації.Об'єктивоване духовне буття має здатність зберігатися, вдосконалюватися, пере¬міщуватися в соціальному просторі й історичному часі. Місцем буття об'єктивованого духовного є духовна сфера життя суспільства, його духовна культура.Важливу роль у духовному відіграють духовно-матеріальні принципи, норми, ідеї, цінності. Вони існують як в індивіду¬алізованому, так і в об'єктивованому духовному. В першому випадку йдеться про складний комплекс мотивів, цілей, які виз¬начають духовну структуру особистості, в другому — про вті¬лення в науці, культурі, масовій свідомості, суспільних ідеалах, нормах тощо.Інакше тлумачать проблему духовного буття об'єктивні та суб'єктивні ідеалісти. Вони проголошують духовне "справж¬нім", "вищим" буттям, протиставляючи його природним потре-бам, імпульсам людини як "несправжньому", "нижчому" буттю