23. Форми наукового пізнання.

Проблема – це те, що усвідомлюється суб’єктом як непізнане, але може бути пізнане в конкретних умовах. Але для того, щоб вирішувати проблему потрібні нові знання, які мають набути значення наукових фактів. Науковий факт – це достовірне знання, здобуте з допомогою спостереження і експерименту. Наукові факти об’єднуються в системи знань. Такими системами виступають гіпотеза і наукова теорія.

Гіпотеза – це наукове припущення, це спроба попереднього осмислення одержаних фактів. Гіпотеза впливає на процес пізнання, її перевірка веде до нагромадження нових фактів, що призводить до нових досліджень. Можна стверджувати, що гіпотеза – це форма руху наукових знань до теорії, до істини.

Ідея – (idea – вид, образ, спосіб) – це певне поняття, основна думка в системі наукового знання, що синтезує всі поняття і судження, що висуваються суб’єктом пізнання.

Теорія – вища логічна форма наукового знання. Це форма достовірного знання, що являє собою систему взаємопов’язаних тверджень і доказів. Теорія виникає з гіпотези.

24. Поняття істини, її абсолютність, об’єктивність і відносність.

Розмірковуючи над діалектичною єдністю об’єктивної, абсолютної і відносної істини, зазначте, що всі види істин передбачають одна одну. Істина є процес, а не одноразовий акт осягнення об’єкта відразу. Так, відносна істина – це таке знання, яке в принципі правильне, але неповно відображає дійсність. Відносна істина включає такі моменти, які в процесі подальшого розвитку пізнання і практики будуть змінюватися, уточнюватися.

Абсолютна істина – це повне вичерпне знання про об’єкт. Поняття абсолютної істини вживається у двох значеннях: а) як вичерпне знання про дійсність; б) як елемент у складі наших знань, який не може бути спростований у майбутньому, Прикладом можуть бути історичні дати, конкретні наукові факти. Абсолютність істини пов’язана з її об’єктивністю. Оскільки істина об’єктивна за змістом, вона водночас є і абсолютною. Відносна істина – це знання «сьогоднішні», це знання не повне, але воно несе у собі зернину абсолютної істини. Саме тому об’єктивна істина неминуче не лише абсолютна, але водночас і відносна. Абсолютність істини пов’язана з її об’єктивністю. Оскільки істина об’єктивна за змістом, вона водночас є і абсолютною. Саме тому об’єктивна істина неминуче не лише абсолютна, але водночас і відносна. Отже, як бачимо, немає і не може бути окремо абсолютної і відносної істини. Існує одна істина – об’єктивна за змістом, яка є діалектичною єдністю абсолютного і відносного. Істина перебуває в процесі постійного розвитку, а тому має конкретний характер. Так як всі предмети і явища за своєю природою конкретні і існують у конкретних умовах, які постійно змінюються, то слід враховувати їх у визначенні істинності знань.

25. Проблема істини в пізнанні. Істина, правда.

Істина – це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання, знання доведені практикою, де повно і точно доведені властивості предмета. Рисою істини є наявність у ній об’єктивного і суб’єктивного. Основними характеристиками істини є об’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і можливість перевірки практикою. Форми:

предметна – знання фізики, хімії, біології і т.д.;

екзистенціальна – знання про духовні цінності, ідеали: любові, справедливості і добра;

концептуальна – релігіозна концепція еволюційного розвитку життя;

наукова – істина, яка здобута наукою;

буденна – повсякденна.

Види істини:

Обєктивна - зміст знань, який не залежить від людини (Земля крутиться навколо Сонця).

Абсолютна істина – це повне вичерпне знання про об’єкт, незмінне, стабільне, перевірене, елемент у складі наших знань, який не може бути спростований у майбутньому (історичні дати, конкретні наукові факти).

Відносна істина – це таке знання, яке в принципі правильне, але неповно відображає дійсність, включає такі моменти, які в процесі подальшого розвитку пізнання і практики будуть змінюватися, уточнюватися, це знання «сьогоднішні».