19. Теорія пізнання. Принципи пізнання

Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання,'а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Пізнання розглядається як процес взаємодії суб’єкту і об’єкту, процес отримання і розвитку знання, його постійне поглиблення і удосконалення. Пізнання – це така форма діяльності людини, що здійснюється у поняттях на відміну від художніх образів (мистецтво), моральних приписів (етика).

Основний принцип відображення. І сама суть пізнання полягає у відображенні дійсності у свідомості людей. Згідно з цим принципом процес пізнання є не що інше, як відображення відтворення в людській свідомості об’єктивно існуючого світу. Процес пізнання виявляється у тому, що він здійснюється як діалектична єдність двох суперечних моментів: живого споглядання і абстрактного мислення.

20. Форми пізнання. Сенсуалізм, раціоналізм, скептицизм.

Сенсуалізм (від фр. sensualisme, лат. sensus — сприйняття, почуття, відчуття) — напрямок в теорії пізнання, згідно з яким відчуття й сприйняття — основна й головна форма достовірного пізнання. Суперечить раціоналізму. Основний принцип сенсуалізму — «немає в розумі нічого такого, чого б не було в почуттях». Принцип сенсуалізму належить до чуттєвої форми пізнання

Скептицизм (від грец σκεπτικός -. розглядає, досліджує) - філософський напрям, що висуває сумнів в якості принципу мислення, особливо сумнів у надійності істини.Помірний скептицизм обмежується пізнанням фактів, виявляючи стриманість повідношенню до всіх гіпотез і теорій.

РАЦІОНАЛІЗМ (від лат rationalis -. Розумний, відносини - розум), філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Протистоїть якірраціоналізму, так і сенсуалізму. Виступивши проти середньовічної схоластики і релігійного догматизму, класичний раціоналізм 17-18 ст. (Р. Декарт, Б. Спіноза, Н.Мальбранш, Г. Лейбніц) виходив з ідеї природного порядку - нескінченногопричинного ланцюга, що пронизує весь світ. Наукове (тобто об'єктивне, загальне,необхідне.) Знання, згідно раціоналізму, досяжно тільки за допомогою розуму - одночасно джерела знання і критерії його істинності. Раціоналізм - один зфілософських джерел ідеології Просвітництва.

21. Практика як специфічно людський засіб ставлення до світу.

Процес пізнання виникає і ґрунтується на основі практики. Вона пов’язана зі всіма формами і ступенями пізнання. Практика є кінцевою метою пізнання. Практика є вирішальним критерієм істини, тобто, дозволяє відокремити істинні знання від хибних.

Істинне знання бере свій початок безпосередньо з практики. Практика дає пізнанню можливість існування і обґрунтування його. У цьому відношенні практика виступає як джерело усіх знань.

Зв’язок практики з процесом пізнання полягає в тому, що саме пізнання об’єктивного світу зумовлене потребами суспільної практики людей. Прикладом може бути те, що астрономія була породжена потребою успішного мореплавання.

Практика вказує людині на об’єкт пізнання, що виділяється з оточуючої дійсності. Практика надає пізнанню необхідний фактичний матеріал, що підлягає узагальненню і теоретичній обробці. Кінцевою метою пізнання є не знання як такі, а практичне перетворення дійсності для задоволення матеріальних і духовних потреб як суспільства, так і людини. Таким чином, процес пізнання поєднує в собі або є єдністю живого споглядання, абстрактного мислення і практики, що забезпечує суб’єкту необмежені властивості пізнання світу.