4. Рівні та форми виявлення буття.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах,

їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування

утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і

виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час

взаємопов'язані його форми:

- буття речей,тіл,процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей,процесів,станів

природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське

буття;

- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і

об'єктивоване(позаіндивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в

суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

6. Сутність діалектики і її принципи

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого. Діалектику характеризують як вчення про об’єктивні суперечності буття, рух і розвиток навколишнього світу. Історично першою, вираженою в теоретичній формі, стала стихійна, наївна діалектика древніх мислителів. Зокрема, у філософських поглядах мислителів Стародавньої Індії і Китаю. Тут були висловлені ідеї про те, що у світі усе минуще, немає нічого постійного, все перебуває у стані народження і смерті, старе поступається місцем новому.Вищого ступеня стихійна наївна діалектика досягла в античній філософії, зокрема, в ідеях Геракліта. Продовжувачем діалектики вважається представник елеатської школи Зенон Елейський(.він розробляє метод апорій). Наступним кроком у розвитку діалектики стають софісти. Найбільшу популярність в античності отримала «суб'єктивна діалектика» Сократа. Діалектика, у розумінні Сократа, – це метод дослідження понять, спосіб встановлення точності визначень.Діалектика в класичному виді остаточно сформувалась у філософії Гегеля, стаючи філософським методом пізнання світу. Діалектика, як і будь-яка система, поділяється на структурні складові елементи: принципи, закони, категорії. До функціональних принципів діалектики слід віднести принцип всезагального зв'язку і принцип всезагального розвитку. А також принципи об’єктивізму, історизму, системності тощо.

7. Альтернативність діалектики

під альтернативою слід розуміти протилежні діалектиці методи пізнання, теорія розвитку, спосіб духовного освоєння світу. Такою найпершою альтернативою діалектики є метафізика. Розбіжність їх позицій виявляється у наступному:

діалектика визнає взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ, метафізиці властиві розмежування окремих елементів, властивостей предмета. Метафізика розглядає розвиток або як «стрибок» якості

діалектика виходить з того, що розвиток відбувається за спіраллю,.Метафізика займає односторонню позицію, або абсолютизує піднесення, занепад, регрес, або круговий, застійний характер усякого розвитку, тим самим заперечуючи його.

Альтернативою діалектики виступає також софістика. Але софістика виступає альтернативою діалектики лише тоді, коли розглядати діалектику як логіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвитку об’єктивного світу. Софістика грунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на хибних доведеннях. Проявляється у формі аргументації, яка базується на суб’єктивному тлумаченні фактів. Софістика на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом.

8. Поняття “закону”.класифікація законів.

закон – це поняття, яке фіксує внутрішньо сталі, необхідні загальні властивості і відношення дійсності, що повторюються. Закони класифікуються на закони природи, закони суспільного розвитку, закони мислення.Закон виражає тенденцію розвитку певної системи.

1.Теоретичні закони - розкривають глибинні внутрішні зв'язки процесів, механізм їх протікання,підтверджуються з допомогою емпіричних законів.

2. Загальні закони- поширюються на широке коло явищ у природі, суспільстві, але не на всі явища.

3. загальний закон відповідності виробничих відносин рівневі продуктивних сил.

4. Специфічні закони - закони, які відображає кожна окрема наука.

5. закони природи і суспільства. Найважливішим законом суспільства є закон необхідності матеріального виробництва для забезпечення матеріальних потреб людини.

5. Універсальні закони носять всезагальний характер. До них відносимо закон єдності і боротьби протилежностей у їх взаємопримиренні; закон переходу кількісних змін у якісні; закон заперечення заперечення.

9. Закони діалектики.Їх методологічне значення. =8.

10. Закон єдності і боротьби протилежностей.

Зміст закону єдності і боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій: тотожність, відмінність, протилежності, суперечності.

Тотожність виражає рівність, однаковість, існування предмету, явища. Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності.

Відмінність - це початок роздвоєння єдиного предмету чи явища на протилежні сторони і тенденції. Потім відмінність елементів і тенденцій у процесі розвитку перетворюється на протилежності.

Протилежність - це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які перебуваючи в єдності, взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну. А відносини між протилежностями називають суперечностями.

Суперечність -це взаємовідношення протилежностей

Закон єдності і боротьби протилежностей виявляє себе у таких явищах, як життя і смерть, здоров'я і хвороба, збудження і гальмування.

Отже, всім предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться у стані єдності і боротьби; боротьба між протилежностями веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення старого і утвердженням нового, якому також властиві протилежності.