15 Образ як форма буття художнього твору

 Оскільки в цілому кін­цевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у прин­ципі, будь-який естетично значущий його елемент, тобто будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом.

Стосовно літе­ратурно-художнього твору з цієї точки зору образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікро-образи», чи словесні образи (під якими найчастіше розу­міють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макро-образи», до яких відносять зображених у творі людей, тва­рин і т. д. (образи-персонажі, оповідачі, розповідачі). їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи-інтер'єри) оточення.

 

В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють так звані образи автора й читача. На відміну від попередньої групи образів, які виступають у творі як об'єкт зображення, авторський і читацький образи склада­ють групу образів, пов'язаних із суб'єктами зображення, сприйняття та оцінки зображуваних у творі об'єктів, тобто такими образами, які немовби збоку спостерігають за зо­бражуваними подіями, певним чином оцінюючи їх. Під образом автора в цілому розуміють явище втіленості самого автора-творця в його творінні, під образом читача — явище включеності до твору, врахування й передбачуваності авто­ром потенційних читацьких оцінок того, про що у творі розповідається.

 

Образом, нарешті, називають і ввесь твір у цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої, врешті-решт, висту­пають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого. Образність є взагалі буття художнього твору, його „матерія".

16 типізація в худ.літ.

Типізація — це художнє узагальнення, узагальнення через індивідуальне. Художник повинен показати суттєве, головне у явищах через окреме, часткове. у художньому творі буває і так, що якась маленька деталь розкриває важливі риси характеру людини, її ставлення до життя. Згадаймо сцену з роману Л. Толстого «Анна Кареніна», коли головний герой, Каренін, прийшов до адвоката з проханням розлучити його зі своєю дружиною. Адвокат добре його зустрів, уважно почав слухати, але потім з’явилася у кімнаті міль, і він одразу забув про Кареніна, його горе, свій обов’язок і став слідкувати за міллю і хвилювався, щоб вона не сіла на килим. У цьому епізоді через часткове показано суттєве явище, коли той, хто повинен дбати про людину згідно зі своєю професією, забуває про це, а дбає тільки про своє особисте, про себе. Якщо художник показує головне, відокремивши його від другорядного, він використовує таку особливість художнього образу, як типізація. типізація, створення типових образів, відтворення типових характерів

Прикладом вдалого застосування художньої типізації є творчість реаліста- Бальзака, який не тільки дав переконливу панораму суспільного життя свого часу, ай широку галерею людських типів, що значною мірою й обумовило і художню, і соціальну цінність його творів. Отже, персонажі реалістичного твору – це не зображення окремих людей, а певні типи, що уособлюють притаманні якимось представникам даної спільноти риси характеру.

Типізація в художній літературі невіддільна від індивідуалізації зображуваних персонажів Прийнято вважати, що саме завдяки останній типові образи й справляють на читача такий сильний вплив.