67. Умовні правочини

У цивільному праві існують правочини, які вчиняються під умовою, так звані умовні правочини. Під ними розуміють звичайні правочини, але відносно до яких виникнення, зміна, або припинення прав та обов’язків пов’язана з настанням якоїсь події. Для того, щоб угода була визнана умовною, ця подія має бути в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

Умова в правочині можу бути відкладною і скасувальною. Правочин вважається вчиненим під відкладною умовою, якщо сторони пов’язують виникнення прав та обов’язків з обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Це означає, що у момент укладення правочину права та обов’язки сторін ще не виникають: їх виникнення відсунуто до настання певної події.

Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою, якщо сторони пов’язують припинення прав та обов’язків з обставиною, щодо якої невідомо настане вона чині. Характерним для таких правочинів є те, що права та обов’язки сторін виникають у момент її укладення та існують до тих пір, поки не настане певна подія.

Закон перешкоджає сторонам недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню чи ненастанню умови, оскільки це вигідно лише одній стороні. Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, то умова вважається такою, що настала, а якщо настанню умови недобросовісно перешкоджала сторона, якій настання умови вигідно, то умова вважається такою, що не настала.

68. Тлумачення змісту правочину.

Правочин - це волевиявлення, тобто дія, яка відображає внутрішню волю особи. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад такого тлумачення.

Зазначені засади тлумачення правочину встановлює ст. 213 ЦК, котра визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктами тлумачення правочину, передусім, є його сторона (сторони).

При тлумаченні дво- або багатостороннього правочину вірогідність розбіжностей у тлумаченні тих чи інших положень договору є набагато вищою, адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) за договором. Тому у цьому разі тлумачити договір на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину може суд.

Правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК) мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні зазначена норма ЦК має рекомендаційний характер, то у випадку тлумачення змісту правочину судом застосування норм права є обов'язковим.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто, за неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того чи іншого тлумачення умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає так:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне, граматичне тлумачення);

2) у разі, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дозволяє з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин сторін, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).