102. Посідання

Володіння (посідання) як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти ними для себе.

Таким чином, володіння (посідання) містить два елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним для себе).

При цьому фактичне володіння речами має бути стабільним (тобто існувати протягом досить тривалого часу) і безперервним. Слід зазначити, що це поняття тлумачиться вельми широко. Зокрема у цивілістиці з часів римського права традиційно вважається, що фактичне володіння речами має місце не тільки тоді, коли річ безпосередньо знаходиться у володільця, а й у будь-якому випадку, коли володілець не втрачає контролю над об'єктом володіння.

Намір володіти річчю для себе виражає посесійну волю особи (її волю як посесора, володільця).

Крім того, оцінюється (або має оцінюватися) ставлення особи не до будь-якого, а лише до законного володіння речами.

Для того, щоб визначити значення цього факту, звернімося до характеристики видів володіння. Насамперед необхідно мати на увазі поділ володіння на законне — те, яке має правову підставу (титул) і незаконне — яке не має під собою достатньої (правової) основи.

У свою чергу, незаконне володіння поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісний незаконний володілець не знає і не повинен знати про незаконність володіння річчю. Недобросовісний незаконний володілець знає або повинен знати про те, що володіє річчю незаконно.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне володіння підпадають під поняття "володіння" ("посідання") як інститут речового права.

Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим Інститутом, а лише фіксацією факту порушення права власності (спроби привласнення чужого майна).

Володіння (посідання) може виникнути:

1) внаслідок заволодіння майном (первинне встановлення володіння, встановлення володіння уперше);

2) внаслідок передачі володіння майном від однієї особи до іншої (похідне володіння).

Припиняється володіння (посідання) внаслідок втрати одного з елементів — об'єктивного (втрата фактичного володіння майном) або суб'єктивного (відмова від володіння, тобто припинення наміру володіти майном для себе).

Захист законного володіння здійснюється таким же чином, за допомогою тих же позовів, що і право власності.

Захист незаконного добросовісного володіння здійснюється проти третіх осіб таким же чином, як захист права власності, а проти власника -- можливістю протиставлення позову заперечення про добросовісність і відплатність набуття володіння.

103. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Особливістю даної групи прав є те, що вони спрямовані на підтримання існування фізичної особи як біологічної істоти та забезпечують фізичну та психічну цілісність особистості.

Найголовнішим видом даних прав є право на життя – функціонування організму людини в фізичному, психічному та соціальному аспекті. Життя є найвищою цінністю фізичної особи, воно невід’ємне від особистості та непорушне (ст.281 ЦК).

Виникнення даного права пов’язане з моментом народження, а припинення – з моментом смерті фізичної особи. При цьому до уваги слід брати лише біологічну смерть, тобто повну та незворотну втрату всіх функцій головного мозку людини, коли її повернення до життя з точки зору медичної науки є неможливим.

Із правом на життя тісно пов’язане право на здоров’я, яке полягає в тому, що фізична особа має право на звернення за наданням кваліфікованих медичних послуг, а отже має можливість самостійно обирати лікувальний заклад, лікаря та методи лікування. Це право виникає у особи з досягненням 14 років (ч.2 ст.284 ЦК), а з досягненням повноліття хворій особі гарантовано також право відмовитися від отримання лікування (ч.4 ст.284 ЦК). Крім того, кожна особа незалежно від віку має можливість вимагати усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю (ст.282 ЦК).

Право на таємницю про стан здоров’я (ст.286 ЦК) – це право фізичної особи не розголошувати та вимагати від інших осіб нерозголошення інформації про стан її здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні. Гарантією даного права є пряма заборона вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст.293 ЦК) – це право особи у побуті, навчанні, на роботі перебувати у безпечних для життя та здоров’я, сприятливих умовах. Гарантією дотримання даного права є можливість визнання незаконною будь-якої діяльності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля та обов’язковість припинення такої діяльності.

Право на свободу (ст.288 ЦК) передбачає можливість особи діяти на власний розсуд, відповідно до своїх інтересів та мети. Тому забороняється здійснення будь-якого фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, а також протиправне тримання її в неволі. Із правом на свободу поєднано право на особисту недоторканність (ст.289 ЦК), яке, в свою чергу, забороняє катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність особи, поводження з нею чи покарання.

Досить важливим у системі особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на сім’ю (ст.291 ЦК). Воно включає можливість фізичних осіб, які досягли шлюбного віку створювати сім’ю на підставі шлюбу, кровного споріднення чи усиновлення; можливість вільно обирати партнера за шлюбом, право батьків народжувати або всиновлювати дітей, а також гарантує повагу до сімейного життя з боку держави та суспільства.