61. Інформація як об’єкт цивільних прав

Згідно зі ст.. 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Аналогічне визначення міститься в Законі України «Про інформацію».

Інформація є категорією ідеальною, вона невідчутна, не споживається та не може бути об’єктом правовідносин окремо від її матеріальних носіїв - фізичних об’єктів, тому що знаходиться в безпосередньому зв’язку з ними. Вона є нематеріальним благом та, у зв’язку з притаманними їй рисами, окремим об’єктом цивільно-правового регулювання.

Інформація як об’єкт цивільних прав відрізняється від матеріальних речей – об’єктів права власності своїми специфічними ознаками. Інформація є ідеальним компонентом буття (нематеріальним благом). Її важливою особливістю є можливість необмеженого тиражування, розповсюдження і перетворення.

Інформація існує окремо від технологічних рішень її зберігання, передачі та обробки, а також відокремлена від середовища, в якому знаходиться.

ЦК України виділяє такі види інформації: інформацію про державну таємницю, конфіденційну інформацію юридичної особи, інформацію про особисте життя фізичної особи, інформацію про комерційну таємницю, інформацію про таємницю кореспонденції (таємниці листування, телефонних розмов…), адміністративну інформацію (яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків), масову інформацію.

Державна таємниця — це таємна інформація, що містить відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Комерційна таємниця це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може призвести до економічних втрат. Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії.

Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонене. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення грунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

Професійна таємниця — це відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їх службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом.

Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами у таких випадках:

1) отримання інформації законним шляхом;

2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на таке використання. Відносини між тим, хто набуває право, і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляються ліцензійним договором.