Тема 2. Об’єктивна необхідність та сутність управління потенціалом підприємства

2.1. Необхідність управління потенціалом підприємства та його сутність

2.2. Основні напрями та особливості управління потенціалом підприємства

2.3. Формування системи пріоритетів в управлінні потенціалом розвитку підприємства

2.1. Необхідність управління потенціалом підприємства та його сутність

Успіх у будь-якій підприємницькій діяльності в основному визначається правильно обраною стратегією управління потенціалом підприємства. Вибір стратегії, в свою чергу, залежить від ряду факторів: яким обсягом потенціалу володіє підприємство; наскільки високий рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства; яка його ринкова частка; ким воно є - лідером, суперником чи аутсайдером; які цілі підприємство ставить перед собою (зміцнити лідерство, вийти в лідери, закріпитися „посередині" або уникнути банкрутства). Залежно від поставлених цілей підприємство обирає ту чи іншу стратегію поведінки на ринку. При цьому сама технологія управління потенціалом підприємства включає такі етани:

1) оцінку структури, динаміки і ефективності використання потенціалу підприємства, його частки на ринку;

2. оцінку конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

3. аналіз резервів і витрат потенціалу підприємства;

2. вибір стратегії та тактики по підвищенню конкурентоспромож­ності потенціалу підприємства;

3. проведення заходів по підвищенню конкурентоспроможності потенціалу підприємства, виходячи з обраної стратегії та тактики.

Таким чином, управління потенціалом підприємства в умовах ринку полягає, по суті, в управлінні його конкурентоспроможністю та без­пекою через ефективне і раціональне використання наявного ресурсного потенціалу.

Для здійснення виробничої діяльності кожне підприємство повинно мати певний набір виробничих ресурсів, які в максимально можливому своєму обсязі становлять його ресурсний потенціал.

Основу ресурсного потенціалу будь-якого аграрного підприємства складають економічні і природні ресурси.

У теорії і господарській практиці сформувалося досить чітке уявлення про склад виробничих ресурсів підприємства. До складу виробничих ресурсів звичайно включають:

• трудові ресурси;

• фінансові ресурси;

• матеріальні ресурси, які складаються з основних фондів (засобів) і оборотних активів;

• нематеріальні ресурси;

• інформаційні ресурси;

• природні ресурси.

Трудові ресурси – це люди, які мають необхідний фізичний і розумовий розвиток і володіють знаннями і навиками необхідними для праці в сільському господарстві. В складі трудових ресурсів виділяють також персонал підприємства. Це сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як з юридичною особою у відносинах, регульованих КЗПП України й іншими правовими актами про трудову діяльність і наймання.

Трудові ресурси чи персонал підприємства утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності й організаційного устрою конкретного підприємства.

Людські ресурси є головним ресурсом будь-якого підприєм­ства, від кваліфікації і продуктивності праці яких залежать бага­то в чому результати господарської діяльності, досягнення по­ставлених цілей, здатність підприємства вигравати в конку­рентній боротьбі. Людські ресурси надають руху матеріально-ре­човим елементам виробництва, створюють продукт, вартість і до­дану вартість у формі прибутку.

Відмінність людських ресурсів від інших видів ресурсів фірми полягає в тому, що кожен найма­ний робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і вимагати зміни умов праці і модифікації неприйнятних, з його точки зору, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальнос­тям, може, нарешті, звільнитися з підприємства за власним ба­жанням. Витрати на персонал, які включають витрати на оплатупраці, житло, соціальний захист працівників, професійне навчан­ня, культурно-побутове обслуговування і податки, пов'язані з використанням робочої сили, займають друге місце в структурі витрат підприємства після матеріальних витрат виробничого підприємства.

З метою ефективного використання трудового потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає аналіз кадрового потенціалу рівня його використання, визначення по­треби в працівниках різних спеціальностях, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці працівників; облік результатів праці працівників; контроль за ви­конанням завдань, інструкцій, розпоряджень, наказів.

Необхідність управління кадровим потенціалом випливає із сутності спільної діяльності великої кількості людей, яка перед­бачає розробку і реалізацію на практиці цілісної системи впливу на персонал з метою забезпечення ним необхідних умов для ви­конання належних функцій.

Фінансові ресурси - це кошти, які формуються при утво­ренні підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу товарів та продукції, виконання робіт і надан­ня послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансу­вання.

Усі джерела коштів, які використовуються для формування фінансових ресурсів, можна поділити на дві групи: власні і пози­кові.

У процесі формування і використання власних та позикових фі­нансових ресурсів виникає потреба постійно керувати цим процесом.

Процес управління фінансовими ресурсами включає:

• аналіз фактичного формування і використання власних та по­зикових фінансових ресурсів у попередні періоди, виявлення резервів поліпшення їхнього формування і використання;

• розробка прогнозів і планів формування та використання фінансових ресурсів на найближчу перспективу;

• розробку фінансової політики підприємства, у тому числі, розподілу прибутку, виконання податкових зобов'язань тощо;

• визначення доцільності додаткового залучення фінансових ресурсів за рахунок емісії акцій, облігацій, одержання банків­ського фінансового кредиту тощо;

• організація процесу формування і використання фінансових ресурсів підприємства;

• облік і контроль процесів формування і використання фінансових ресурсів.

Управління фінансовими ресурсами підприємства здійсню­ється, як правило, фінансовою чи економічною службою підпри­ємства. Однак основна відповідальність за управління фінансо­вими ресурсами покладається на керівника підприємства чи власника-підприємця.

Матеріальні ресурси - включають основні фонди й оборотні активи підприємства.

Управління основними засобами підпри­ємства можна розглядати з позиції ефективності їхнього викори­стання в господарському обороті.

Таким чином, управління основними виробничими фондами в основному зводиться до того, щоб забезпечити своєчасне відновлення і підвищення ефективності їхнього використання. При цьому необхідно враховувати, що основні виробничі фонди піддаються не тільки фізичному зносу, а й, що особливо важливо, моральному зносу, коли практично ще нові машини чи устатку­вання мають нижчі показники в порівнянні із щойно створеними. Моральний знос у першу чергу стосується активної частини ос­новних виробничих фондів і меншою мірою пасивної частини. Це дозволяє в процесі управління зосереджувати увагу на таких ви­дах основних виробничих фондів, як машини, у т.ч. силові і ро­бочі, устаткування, транспортні засоби, інструменти, прилади, комп'ютерну техніку.

Оборотні активи - частина майна підприємства, яка включає матеріальні і грошові засоби, авансована і використовувана як предмети праці при виробництві продукції (виконанні робіт, на­данні послуг), що одноразово бере участь у виробничому процесі і повністю переносять свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги).

Оборотні активи забезпечують безперервність і ритмічність усіх процесів, які відбуваються на підприємствах: постачання виробництва. Збуту, фінансування.

Процес управління оборотними активами, по суті, зводиться до управління їхнім рухом на кожній стадії кругообігу і прийняття відповідних рішень з прискорення чи уповільнення темпів цього руху. При цьому необхідно враховувати, що на кожній стадії кру­гообігу оборотні активи мають специфічну форму, і в зв'язку з цим слід застосовувати особливі підходи і методи в процесі управління. Найбільша відповідальність у процесі управління оборотними ак­тивами повинна бути в грошовій стадії, тому що саме тут заклада­ються майбутні успіхи чи невдачі підприємства. Істотне значення мають товарна і розрахункова стадії кругообігу оборотних активів, де можна досить активно вплинути на результативність руху обо­ротних активів, прискорити чи уповільнити їх кругообіг, а, отже, збільшити чи зменшити формовані доходи і прибуток.

Керувати оборотними активами - означає аналізувати потре­бу в них на кожній стадії кругообігу, визначати постійну і змінну величину оборотних активів на кожній стадії, прогнозувати і пла­нувати потребу в окремих видах оборотних активів, регулювати й організовувати процес кругообігу оборотних активів, стимулюва­ти його прискорення, оцінювати ефективність їх використання, приймати відповідні оперативні, поточні чи стратегічні рішення щодо їх формування і використання.

Нематеріальні активи - частина майна підприємства, яка ха­рактеризує об'єкти інтелектуальної власності й інші аналогічні права, що належать підприємству.

Нематеріальні активи формуються в міру необхідності. В умовах ринкової економіки усе більше підприємств у складі своїх активів має нематеріальні активи, до яких належать патен­ти, комп'ютерні програми, різні ліцензії, сертифікати на право здійснення діяльності чи користування яким-небудь майном, ви­находи, ноу-хау, права власності на землю тощо.

Управління нематеріальними активами в основному зводить­ся до своєчасного придбання таких активів, їхнього відтворення через амортизацію, а також умілого користування в процесі здійснення виробничої чи іншої господарської діяльності.

Інформаційні ресурси - сукупність внутрішньої і зовнішньої інформації, яка необхідна керівництву підприємства, а також усім його службам і підрозділам для досягнення поставленої ме­ти й очікуваних результатів.

Управління інформаційними ресурсами спрямоване на мак­симально ефективне використання внутрішньої і зовнішньої інформації для прийняття потрібних і своєчасних рішень, які за­безпечують досягнення мети, вирішення конкретних оператив­них, тактичних чи стратегічних завдань.

Інформація формує основу для аналізу господарської діяль­ності, розробки оперативних, поточних і стратегічних прогнозів та планів. Тому збиранню, аналізу і використанню інформації не­обхідно приділяти найпильнішу увагу.