Технологія порошків з антибіотиками

Складні порошки з антибіотиками знаходять застосування в хірургічній, дерматологічній і стоматологічній практиці. Їх готують за загальними правилами виготовлення складних порошків з урахуванням властивостей вхідних інгредієнтів.

Антибіотики додають до простерилізованих і охолоджених порошків в асептичних умовах.

№ 58 .Rp: Ephedrini hydrochloridi 0,2 Benzylpenicillini-natrii 200000 ED Streptocidi Sulfadimezini aa 2,0 Misce, fiat pulvis subtilissimus Da. Signa. Для вдування в порожнину носа кожні 2 години

До речі, чудове вдування при гнійному риніті мікробного походження

У стерильній ступці розтирають 2,0 стрептоциду з 20 краплями спирту, потім додають 2 г сульфадимезину. Суміш висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0,2. Потім у ступку вносять 0,2 ефедрину гідрохлориду, ретельно змішують і в кілька прийомів при ретельному розтиранні змішують з раніше відсипаною на капсулу сумішшю. Отриману суміш стерилізують при 150°С протягом 1 години, після чого в асептичних умовах додають 0,12 бензилпеніциліну натрію (термолабільна речовина), дотримуючись правил змішування.

Технологія рідких лікарських форм

З ЛФ для зовнішнього застосування 1/3 приходиться на очні краплі.

Як розчинники використовують воду очищену. Розчини готують за загальними правилами виготовлення. Особливість: дотримання асептичних умов. Необхідно уникати фільтрування розчинів крізь звичайний фільтрувальний папір.

Для приготування розчинів бензилпеніциліну натрію як розчинники використовують: ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин новокаїну (0,25% і 0,5%). Необхідно враховувати, що розчини новокаїну зі стабілізаторами мають рН 3,8 - 4,5 При вказаних величинах РН розчини бензилпеніциліну інактивуються при звичайній температурі. Якщо спробувати розчиняти пеніциліни розчинами новокаїну з більш кислою рН, тобто, 1-2%, то відбувається погіршення умов розчинення, випадають кристалічні осади, що унеможливлює використання розчинів (Демонстрація досліду).

Краплі для носа

Це досить активні антибіотики, але вони знаходять обмежене застосування, тому, що екстемпоральні форми з ними дуже швидко інактивуються. Через неушкоджені шкірні покриви препарати не всмоктуються.

№59 Rp: Neomycini sulfatis 200000 ED Solutionis Adrenalini hydrochloridi 0,1% gtts Х Sol. Natrii chloridi isitinicae 20 ml Misce. Da. Signa. Краплі для носа.

За даним рецептом 0,3 г неоміцину сульфату (100000 ОД = 0,15) розчиняють асептично у 20 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду, рідину фільтрують і додають 10 крапель розчину адреналіну гідрохлориду.

Левоміцетин - білий або білий зі слабким, жовтувато - зеленуватим відтінком кристалічний порошок, гіркий на смак, мало розчинний у воді (0,25%), легко розчинний у спирті. Левоміцетин розчиняється тільки при нагріванні. Як препарат, так і його водні розчини витримують нагрівання до 110⁰С, але стерилізацію розчинів проводять при 100⁰ С.

Вушні й назальні краплі готують у концентрації 10000 - 100000 одиниць дії на мілілітр. Розчинник - вода для ін’єкцій, ізотонічний розчин натрію хлориду в очних та назальних краплях, у вушних краплях використовують як розчинник спирт. Нерідко в краплях для носа разом з антибіотиками призначають ефедрину гідрохлорид, а також розчин адреналіну гідрохлориду 0,1%. Такі прописи не можна визнати раціональними, бо вказані речовини через 4 години інактивують антибіотик на 40%. Інактивацію можна сповільнити зберіганням розчинів у холодильнику.

Очні краплі з левоміцетином

№69 Rp: Solutionis Acidi borici 2% 10 ml

Lаevomycetini 0,025

Novocaini 0,1

Misce. Da. Signa. По 2-3 краплі 3 рази на день в обидва ока.

У даному випадку доцільно застосовувати внутрішньоаптечний розчин 2% борної кислоти з 0,25% розчином левоміцетину, розфасований по 10мл, у якому асептично розчиняють 0,1 новокаїну. Левоміцетин термостабільний, тому краплі можна стерилізувати термічним способом. Стерилізують текучою парою при 100°С 30 хвилин.

Запропонований нижче припис проявляє чудову дію при ураженні шкіри обличчя контагіозним молюском, кліщами, гноячковою висипкою кокового походження.

№61 Rp: Laevomycetini 2,0

Solutionis Acidi borici 2% - 100,0

Spiritus aethylici 70% - 50,0

Sulfuris

Zinci oxydi aa 5,0

Glycerini 20,0

Misce. Da. Signa. Аплікація на шкіру обличчя протягом 30 хв.

Спочатку готують водний 2% розчин борної кислоти з 1 грама борної кислоти та 100 мл стерильної води при нагріванні у термостійкій колбочці. У склянку для відпуску відмірюють 50 мл 70 % спирту, відважують 2,0 левоміцетину, розчиняють у спирті, потім сюди ж проціджують розчин борної кислоти і ретельно збовтують. Далі у стерильній ступці розтирають сірку з оксидом цинку, замішують і ретельно розтирають пульпу з 5 грамами гліцерину, додають решту гліцерину, поступово розбавляють розчином зі склянки і всю суміш повертають у флакон для відпуску. Оформляють сигнатурою. Чому? (бо лікарська форма містить спирт). Перед вживанням лікарської форми слід двічі вмитися господарчим милом, лице ретельно обсушити. Після аплікації знову слід вмитися з милом, а потім обов’язково змазати шкіру рослинною олією.

Мазі з антибіотиками

Готують мазі по типу тритураційних мазей, тому що в водному розчині антибіотик швидко інактивується. При приготуванні мазей з антибіотиками основну увагу слід звертати на склад основи і спосіб введення антибіотиків. Найстабільніші мазі - це мазі, виготовлені на безводних основах. Вважається, що найбільш підхожа основа для очних мазей - суміш, яка складається з: вазеліну сорту „очний” – 9 частин, ланоліну безводного – 1частина. Антибіотики вводять в асептичних умовах у вигляді тонких суспензій для надання їм більшої стабільності. Зберігають основи в баночках по 10 гр. (див лекцію „Очні лікарські засоби”).

Напівсинтетичні антибіотики

Користуючись методом Бетчелора, біохіміки та мікробіологи в лабораторіях різних країн одержали ядро пеніциліну. Вони додавали до ядра різні ланцюжки атомів і синтезували нові пеніциліни з незвичайними хімічними властивостями. Та жоден з них не перевершив лікувальних якостей пеніциліну. Лише коли кількість їх перебільшила тисячу, був винайдений такий, перед силою дії якого на золотистого стафілокока поступалися і пеніцилін і біоміцин, і всі інші відомі на той час антибіотики. Це був метицилін, який показав дослідникам, що вони обрали вірну дорогу, що саме на шляху створення напівсинтетичних пеніцилінів на них чекають нові знахідки і успіхи.

Наукова думка ніколи не стояла і не стоїть на місці. Роботи сучасних шукачів надійної зброї проти хвороботворних мікробів ідуть під гаслом – від напівсинтезу до повного синтезу антибіотиків! І все-таки, якщо синтетичні антибіотики повністю прийдуть на зміну пеніциліну, одержаному із зеленої плісняви, вдячне людство пам’ятатиме маленький гриб – пеніциліум, який зберіг життя мільйонам людей на Землі, і тих дослідників, котрі віддали і віддають свій талант і полум’я сердець його вивченню.

В столиці Іспанії, Мадриді, біля входу на арену, де проходять кориди – бої тореадорів з биками, відкрили пам’ятник О.Флемінгу. Пам’ятник споруджений на скромні кошти, зібрані серед тореадорів. Адже пеніцилін набагато зменшив смертність тореадорів, які раніше часто гинули від ран, заподіяних розлюченими тваринами. В такий спосіб вдячні тореадори висловили свою подяку вченому. Пам’ятника плісеневому грибу поки що немає, але йому присвячена ціла бібліотека наукових і художніх книг, статей, дискусій, газетних нарисів. Протягом десятиріч не зменшується, а, навпаки, збільшується цікавість до антибіотичних властивостей пеніцилів та інших плісеневих грибів. Наслідком цієї кропіткої роботи є нові антибіотики, одержані з грибів.

Історія боротьби з інфекцією нараховує тисячоліття. Людство шукало засоби захисту і боротьби. У 1929 році Флемінг відкрив пеніцилін. Здавалось, що це повна перемога над інфекційними захворюваннями. Відступили: менінгіт, венеричні хвороби, пневмонія, чума, холера, сибірка і багато інших

Стрептоміцин дав перемогу над туберкульозом. Але! Тільки на певний час! Бо мікроорганізми навчились пристосовуватись до антибіотиків, виробляти резистентність і навіть перемагати у цій «війні». Постало питання пошуку нових антибіотиків. Мікроорганізми стали виробляти особливі ферменти – β-лактамази, здатні руйнувати антибіотики. І інтенсивний пошук йшов далі. У ході досліджень тільки одиниці з тисяч продуцентів антибіотиків відбирають до вивчення, тому розробка кожного нового природного препарату стала надзвичайно складною дослідницькою і економічною задачею.

І саме тому з’явились нові, але вже напівсинтетичні препарати, схожі за структурою і дією з природними антибіотиками.

Оскільки пеніциліни при внутрішньому застосуванні були неефективні, бо руйнувались в кислому середовищі шлункового вмісту, одержані напівсинтетичні пеніциліни. Для цього молекулу пеніциліну « розрізали» за допомогою ферменту пеніцилінази і на основі однієї з частин був отриманий амоксицилін у 1972 році спеціалістами компанії «Глаксо-Сміт-Кляйн». Це прекрасний препарат з достатньо широким спектром дії, добре переноситься пацієнтами і порівняно нетоксичний. Але ж β- лактамази! І знову пошук і нові відкриття: одержані пероральні цефалоспорини, стійкі до дії β-лактамаз, та вони значно поступалися за активністю відносно стрептококів, пневмококів, гемофільної палички, мораксем. До середини 60-х років ХХ сторіччя стало очевидним, що необхідна речовина пеніцилінового ряду але стійка до β-лактамаз. Пошук – двигун життя. Співробітники вищеназваної компанії на початку 70-х років ХХ сторіччя відкрили клавуланову кислоту, котра зв’язує β-лактамази. Поєднавши її з амоксициліном одержали оригінальний препарат аугментин. Вперше він був представлений 17 вересня 1981 року у Великобританії, а незабаром і в інших країнах світу.

Не дивлячись на те, що цей препарат використовують з 1981 року, чутливість мікроорганізмів до аугментину майже не змінилась. Широкий спектр аугментину дозволяє проводити монотерапію цим препаратом навіть у тих випадках, коли при його відсутності знадобилося б застосування комбінацій двох і більше антибіотиків. Це знижує частоту розвитку побічних реакцій і позбавляє мікроорганізми можливості виробляти стійкі штами.

Саме він, аугментин, і започаткував асортимент сучасних антибіотиків і часткові назви: сlаv – (клавуланова кислота), аmоху -, – аuhmеnt, –сеfа виявляють приналежність до антибіотиків.

Амокси –ато – клав. Амокси – клав. Аугмент – ин. Амокс – ил

Пошук йде, практична фармація не стоїть на місці.

Побічна дія та несумісності антибіотиків

Не можна не торкнутися питання безконтрольного використання антибіотиків населенням нашої країни. Левоміцетин при проносах – звичайне явище. Відпускається без рецепта не дивлячись на заборони. І такі приклади не поодинокі. Сьогодні ми до деякої міри впорядкували і систематизували знання про А., а допомогли нам знання таких дисциплін, як:

• латинська мова з фармацевтичною термінологією;

• загальна мікробіологія;

• фармацевтична хімія;

• фармакологія;

• ОіЕФ;

• аптечна технологія ліків;

• фармацевтична практика.

Без комплексного підходу нема фундаментальних знань. Є просто догми, які швидко стираються з пам’яті. Такі складові особистості, як совість, здатність до співчуття, почуття професійного обов’язку, потреба працювати виключно у правовому полі формують високий професіоналізм.

Особливе питання – сумісність А. між собою та з іншими лікарськими засобами. Це питання відноситься, в основному, до фармакології, але хотілось би, маючи таку блискучу нагоду, як сьогоднішня лекція, поглибити і узагальнити інформацію (озвучення таблиці викладачем).

Приклади несумісностей при комбінованому поєднанні антибіотиків

Назва лікарського засобу	З чим несумісний	Наслідки несумісності
Пеніциліни	Неоміцин	Прискорення зсідання крові Токсична дія на шлунково-кишковий тракт
	Стрептоміцин	Пригнічення скорочувальної здатності міокарда
	Левоміцетин	Посилення алергічних реакцій з явищами кандидамікозу
	Еритроміцин	Зниження терапевтичної дії
	Тетрацикліни	Посилення розвитку дисбактеріозу. Зниження активності.
Стрептоміцин	Тетрацикліни	Зменшення терапевтичної дії. Можливий розвиток жирової інфільтрації печінки і дисбактеріозу
	Неоміцин	Посилення ототоксичної дії.
Левоміцетин	Циклосерин	Психотропне збудження
Тетрацикліни	Еритроміцин Левоміцетин	Зниження терапевтичної дії. Посилення розвитку дисбактеріозу.

Наведені лише деякі приклади. Питання сумісного поєднання антибіотиків повинно бути не тільки вивченим, а й взятим до найпильнішої уваги практичною медициною. Інколи невиправдане призначення нераціональних поєднань антибіотиків призводить до таких тяжких наслідків, які дуже довго, наполегливо і, часто, без належного результату доводиться виправляти.