3.3. Підвищення життєвого рівня, житлових та культурно-побутових умов працюючих

Аграрний бізнес у всіх сферах діяльності, виробництві, переробці та сервісі, на сучасному етапі переживає суттєві трансформації, які безпосередньо стосуються й соціально-економічного розвитку.

Об’єктивні причини і суб’єктивні чинники зумовлюють необхідність прогнозованого розвитку сільського господарства, і його соціальної інфраструктури.

На сьогоднішній день у ПрАТ «Добробут» створена потужна соціальна інфраструктура, у господарстві проявляють постійну турботу про потреби трудового колективу, його сімей, робиться все можливе для покращення умов життя та праці, відпочинку людей, розвитку спорту, але за останні роки у ПрАТ «Добробут» спостерігається тенденція до зниження показників фінансових результатів в господарстві. Собівартість продукції з кожним роком збільшується, а доходи від реалізації знижуються. Негативним явищем є старіння робочої сили.

Із зниженням економічної ефективності виробництва зменшуватимуться видатки на підтримку соціальної сфери, що призведе до зменшення або й взагалі її знищення.

Зупинити цей процес можливо за рахунок підвищення ефективності виробництва. Відсутність сталих доходів у галузі робить її безперспективною з погляду зайнятих у ній. Не маючи відповідних стимулів, працівники сільського господарства намагатимуться змінити місце роботи, що призведе до кадрового голоду на селі.

Стійкий стабільний розвиток безпосередньо виробничої сфери як джерело фінансування може бути забезпечений через збереження природного середовища, впровадження інтенсивних технологій, поліпшення демографії, інвестиційно-інноваційної ситуації в агропромисловому виробництві.

Очевидним є й те, що в соціально-політичних умовах, що склалися, неможливо підтримати сталий розвиток села лише за допомогою навіть радикального збільшення фінансування чи докладання адміністративних зусиль. Очевидно ці обставини вимагають нових концептуальних підходів, метою яких є забезпечення життєдіяльності сільського господарства, його конкурентоспроможності й збереження селянства.

ВИСНОВКИ

Сільське господарство є однією із складових забезпечення національного добробуту, тому це визначає необхідність державного втручання в проблеми розвитку села.

Поліпшення соціально-економічного стану сільських територій є найважливішим напрямом аграрної політики багатьох розвинутих країн.

У ПрАТ «Добробут» в порівнянні з іншими господарствами району рівень якості трудового життя колективу досить високий, у господарстві створена і ефективно функціонує потужна соціальна інфраструктура, але за останні роки спостерігається тенденція до зниження показників фінансових результатів в господарстві. З трьох порівняних років 2008 рік був збитковим і приніс господарству 22,2 тис. гривень збитку від реалізації продукції. Отримані збитки в 2010 році можна пояснити масовим неврожаєм багатьох сільськогосподарських культур, спричиненим внаслідок несприятливих погодних умов.

Негативним явищем є старіння робочої сили. У ПрАТ «Добробут» в 2011 році питома вага працівником віком старше 55 років склала майже 20%. Тоді як працівників віком 15-34 роки – 36,1%.

Із зниженням економічної ефективності виробництва зменшуватимуться видатки на підтримку соціальної сфери, що призведе до зменшення або й взагалі її знищення.

Зупинити цей процес можливо за рахунок підвищення ефективності виробництва. Відсутність сталих доходів у галузі робить її безперспективною з погляду зайнятих у ній. Не маючи відповідних стимулів, працівники сільського господарства намагатимуться змінити місце роботи, що призведе до кадрового голоду на селі.

Ефективне використання кадрового потенціалу разом із станом матеріально-технічної бази й виробничої інфраструктури визначає рівень роботи підприємства, ефективність і конкурентоспроможність його продукції. Більшість згаданих факторів безумовно, має бути регульовано аграрною політикою уряду. Але життя показує, що пріоритетності соціального розвитку села як такої не відбувається. Звісно підприємство, або місцеві органи влади мають змогу і (повинні) своїми зусиллями поліпшувати інфраструктуру, але поліпшення соціально-економічного стану сільських територій повинно стати спільною метою всіх рівнів влади держави. Бо одним із принципів функціонування соціального ринкового господарства є гарантування гідного людського існування для кожного члена суспільства.

Функціонування сільськогосподарських підприємств не можна розглядати відокремлено від загальних соціально-економічних умов, в яких вони діють, від стану виробничої та соціальної інфраструктури, від рівня життя працівників сільського господарства. Безсумнівно, економічний стан впливає на розвиток соціальної інфраструктури й рівень життя населення, але ці чинники, в свою чергу, вагомо впливають на економіку та сприяють підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.