7. Проблема державності в творчості Лесі Українки

Вона була різнобічне освіченою людиною, добре знала світову літературу та творчість співвітчизників.

Великий вплив на формування і розвиток світогляду Лесі Українки мав визвольний рух. Поетеса близько стояла до революційної соціал-демократії. Вона закли­кала передову інтелігенцію всебічно сприяти розвитку соціал-демократичного руху в Україні. Все своє життя вона віддала справі визволення народних мас від соціального й національного гніту. За революційну діяльність перебувала під особливим наглядом поліції.

Суспільно-політичні погляди Лесі Українки викла­дені в її численних художніх творах, а також у наукових і публіцистичних працях. В основному, вона стояла на позиціях матеріалізму, революційного демократизму.

Сучасну їй соціальну дійсність Росії поетеса змальо­вувала в образі похмурої і холодної ночі, серед якої зріють світлі сили визволення. Спочатку, до середини 90-х pp., цими силами Леся Українка вважала окремих геніальних і самовідданих осіб, які не шкодували ні свого таланту, ні навіть життя для знищення реакції та мра­кобісся; пізніше — народні маси, перш за все — робо­чий люд у союзі з іншими передовими суспільними силами.

Росія царя, поміщиків і капіталістів була тюрмою народів; вона душила вільну думку, совість і благородні почуття кращих своїх синів і дочок. Горе, страждання трудящих були безмірні.

Леся Українка розуміла, що класи не є вічною кате­горією, що вони виникли лише за певних історичних умов. Був час, коли не існувало поділу суспільства на класи. Але вже у стародавніх країнах Сходу були багаті та бідні, рабовласники і раби, між якими безперервно точилася жорстока класова боротьба. Про це йдеться у ряді її творів, присвячених історичним подіям у старо­давньому світі. У стародавніх Греції та Римі боротьба між класами рабовласницької держави досягла апогею. Поетеса змальовує її у багатьох творах і статтях, зокре­ма: "В катакомбах", "Адвокат Мартіан", "Кассандра", "Замітки з приводу статті "Політика і етика".

У поемі "Давня казка" сформульована думка, що за умов феодалізму класова боротьба трудящих з експлу­ататорами є природним наслідком економічного, політичного й духовного гноблення трудящих з боку екс­плуататорів. У революційній драмі "Три хвилини", показана класова основа боротьби двох протилежних таборів у період Великої французької революції — монтаньярів і жирондистів.

На думку Лесі Українки, лише у боротьбі проти паразитичних класів трудящі отримають, за умов анта­гоністичного суспільства, можливість задовольнити свої життєві потреби. Цьому питанню присвячена її стаття "Утопія в белетристиці", на ньому вона спиняється у "Замітках з приводу статті "Політика і естетика".

Кожен суспільний клас характеризується, перш за все, своїм майновим становищем у суспільстві, своєю особливою політикою і політичною партією, яка є пред­ставником "потреб і змагань". Спираючись на закони реального суспільного життя, пролетаріат повинен боро­тися, спільно із своїми союзниками, за знищення старого і побудування нового світу. Вона добре розуміла, що в Росії, і в Україні зокрема, вся суть соціального питання, весь зміст суспільних відносин зводяться до корінних відмінностей у становищі й інтересах головних су­спільних сил, до боротьби між ними.

Леся Українка зазначала, що як минуле, так і сучасне України харак­теризуються кривавою боротьбою між ворогуючими суспільними силами: з одного боку, поміщики та буржу­азія і самодержавний уряд з армією чиновників, які представляють їх інтереси, а з другого — маси пригноб­леного селянства, пролетарів і напівпролетарів міста і селаі Саме селянство не було однорідним за своїм ста­новищем і класовими симпатіями. Воно поляризувалося, в його середовищі виникла група експлуататорів-куркулів, а бідняцько-батрацька більшість зазнавала нещадної експлуатації. Класова боротьба дедалі загострювалася, набуваючи більш організованого і масового характеру, що дістало вияв у безперервних селянських повстаннях, робітничих страйках тощо.

У статті "Малоруські письменники Буковини" Леся Українка згадує про буковинських "опришків" і Устима Кармалюка, які залишилися у пам'яті народній "як вороги економічної і соціальної нерівності".

У період революції 1905—1907 pp. її симпатії на боці пролетаріату, що бореться. Саме цьому класу, вва­жала Леся Українка, належить майбутнє. Буржуазія неминуче має зазнати нищівної поразки у боротьбі, яку веде проти неї промисловий пролетаріат.

Леся Українка як уважний спостерігач і глибокий мислитель зрозуміла, що сутність буржуазної демократії полягає в її служінні інтересам володарів грошового мішка. Будучи свідком виборів до парламенту Австро-Угорщини, вона писала: "Вразила мене тілько одна справа в тутешній виборчій агітації, се так звані "видат­ки на агітацію", попросту сказавши, грубий підкуп! Хто має більше грошей, того й партія міцніша".

Єдиною можливістю докорінно покращати життя трудящих, реальним засобом соціального і національного визволення Леся Українка вважала революцію.

Леся Українка високо оцінювала Паризьку комуну. На її прикладі вона дійшла висновку, що пролетаріат є найбільш прогресивним і революційним класом. Створена революційним французьким пролетаріатом, Паризька комуна, на думку Лесі Українки, і з точки зору етики й гуманності була вище буржуазних революцій. Французькі пролетарі, зазначала вона, "вірили в повстання, одважну і відкриту війну", були впевнені у своїх силах, у справедливості своєї справи і тому обходились "без класичних і середньовічних варварств".

Леся Українка палко вітала революцію 1905 року в Росії.

У поглядах на історичний процес вона поділяла ряд положень марксистського вчення про суспільство. Соціалістичний лад, в уявленні Лесі Українки, надає найширші можливості для вільного розвитку людської особистості, за нього минулі історичні епохи, з прита­манними їм класовим гнітом, насильством експлуата­торів і обскурантизмом, здаватимуться кошмаром, що канув у вічність.

За умов соціалізму природа і люди з'єднаються в одне гармонійне ціле, між усіма народами настануть відносини справжнього братерства, "і рідне й чуже поєднається щільно", назавжди зникнуть "ворож­неча і болі"; людина горда, вільна і смілива піде по шля­ху дальшого прогресу. Праця і боротьба трудящих мас, керованих передовими силами суспільства, безумовно, забезпечать перемогу нового суспільного ладу над ста­рим ладом, ладом поневолення народних мас. Контури цього ідеалу вже простежувались у ділах і думках сучасної їй епохи, до нього, цього жаданого ідеалу, праг­нула поетеса.

Леся Українка була полум'яною поборницею нового ладу і непримиренним ворогом усього того, що заважало соціальному прогресу.

Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, національній і політичній свободі, способам її до­сягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка.

Скоріше за все їй імпонувало суспільство, де гарантували­ся б рівність і можливість всебічного розвитку особистості, її погляди можна вважати близькими до екзистенціальних, бо проблема особистості, її існування у світі вийшли в неї на перший план.

Леся Українка була прибічницею теорії насильства в по­ходженні держави, оскільки вважала, що це пов'язано з за­воюванням одного народу іншим. Держава в її розумін­ні — продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічному плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в іс­торії, деспотичні.

Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Російська імперія, яка спиралася на силу, а еко­номічно сильніша меншість панувала надлюдьми, пригнічу­вала особистість. Ідеальним Леся Українка вважала респуб­ліканський устрій, прототип якого вбачала у Швейцарській конфедерації. Проте буржуазна республіка, на її думку, не може повністю надавати умови для реалізації прав і сво­бод людини, оскільки тут присутні елементи економічно­го насильства, закріплені в соціальне скерованому праві. Конституцію Австрії та її державний устрій поетеса оціню­вала так само, як І. Франко.

Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношен­ню людини й держави, свободи і влади. Для неї свобода особистості — широкомасштабне суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свобо­ди. Сама наявність закріплених у юридичних актах політич­них та інших прав особистості, на її думку, ще не дає підстав твердити, що вони можуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.

Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношення з державою, Леся Українка виходила з кон­цепції природного права. Останнє реалізується через свободу волі. Воля ж — це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право на життя і свобода, людина повинна обороняти всякими за­собами, і навіть «збройною рукою». Люди, які не розуміють чужих прав, не вміють поважати чужої волі, дбають лише про свої права, а чужими нехтують, — злочинці. Проти них на охорону прав людини мають стати закон, право і суд. Політична та економічна воля (свобода) зв'язані між собою, залежать одна від одної, їх реалізація залежить від держав­ного ладу, а позаяк у різних країнах він різний, то люди не скрізь мають однакові права, однакову політичну волю.

Із політико-правової концепції Лесі Українки випливає, що людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократичною республіканською фор­мою правління, оскільки там, де є пани й піддані, свободи для підданих немає, вона є тільки для панів, їхні свобода, право підтримуються законом і державою з її інститутами: грошовою системою, військом, поліцією, урядом.

Поетеса закликала народ виборювати свої свободи лібе­рально-демократичного та революційно-демократичного напрямів.

30