4. Радикальний демократизм м.Павлика

Ідеї суспільного переустрою, побудова демократич­ної держави соціалістичного характеру були провідними у вченні соратника С. А. Подолинського, Михайла Івановича Павлика (1853 — 1915). Розвиток людської цивілізації М. І. Павлик розглядав як закономірний процес, що постій­но розвивається і прогресує. При цьому один суспільний лад змінюється іншим і кожен наступний лад є прогресив­нішим за попередній. Відповідно, капіталізм є прогресив­нішим за феодалізм, що передував йому. При капіталізмі створені міцна економіка, виробничі ресурси і технології, відбулося накопичення грошових коштів. Політичне жит­тя також зазнало позитивних змін, подальшого розвитку набула форма держави, виникли конституційні монархії. Водночас капіталізм породжує соціальну нерівність, жор­стоку експлуатацію робітників і селян, які своєю працею приносять прибуток буржуазії. З цього приводу мислитель зазначав, що скільки б не лежали гроші, вони самі не дадуть прибутку. Лише коли до них починає долучатися праця робітників, виробляються і реалізуються товари, тоді відбу­вається накопичення капіталу.

Разом із тим, проголошені під час буржуазних револю­цій і законодавче закріплені деякі права і свободи людей в умовах капіталізму не стали реальністю. Не забезпечується також одна з основних вимог демократії — рівність.

Навпаки, капіталізм сприяв різкій диференціації сус­пільства, появі надмірного багатства і крайньої бідності. Соціальна нерівність доповнилася політичною. Австрійська конституція та виборче законодавство забезпечують фор­мування представницьких органів держави лише особами з «вищих станів», а робітники та інші люди праці не обира­ються.

За вченням М. І. Павлика, на зміну капіталізму прийде соціалізм, ідеї якого разом із прагненням національного визволення набули в той час поширення в Галичині.

Передумовою зміни капіталізму, як й іншого суспільно­го ладу, є зміна економічних і соціальних відносин, які ви­зрівають поступово. Основою капіталізму є приватна власність, тому цей інститут найпершим повинен бути змінений на «співвласність» «робітничих людей», що надасть мож­ливість кожному існувати за рахунок своєї праці, створить умови для навчання і всебічного розвитку.

Економічний, політичний і соціальний переустрій сус­пільства, заснований на таких засадах, заперечить поширен­ня аморальності, породженої капіталізмом, і буде сприяти запровадженню моралі, основою якої є справедливість.

Водночас із ліквідацією приватної власності, передачі землі селянам, а фабрик робітникам народ повинен скасу­вати податки «... всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо як головні перешкоди народної волі», а військо замінити крайовим козацтвом, роздавши зброю всім людям.

Надалі слід організувати систему колективної праці для обробки земель, що належать громадам, а також роботи на фабриках. Як і в С. А. Подолинського, політичною основою соціалістичної держави М. І. Павлика повинна бути самоврядна громада, яка шляхом виборів із своїх членів формує органи управління. В громадах і державі в цілому забезпе­чується рівність, права і свободи людей, рівні можливості для вибору занять.

Павлик у своїх поглядах на суспільні явища виходив з принципу, що людське суспільство перебуває у безпе­рервному розвитку і що цей розвиток є прогресивним. Він був переконаний, що людство йде вперед, що капіталістичне суспільство має нетривкий характер і ра­но чи пізно буде замінене соціалістичним ладом.

У багатьох працях Павлик стверджує, що бідність і темнота народу можуть бути подолані тільки за зміни існуючих економічних і соціальних відносин, "тільки при спільності грунтів і інших засобів продукційних, так, щоби кожна робітна людина і її діти, і внуки й правнуки мали в громаді забезпечену продукційну співвласність, капітал, таким чином кожне мало на чім і при чім пра­цювати, само хіснувало з своєї праці і мало час і нагоду учитися, розвивати свої спосібності та ставати світлішим і ліпшим".

Павлик вважав, що праця відіграє вирішальну роль у розвитку людини. Під працею Павлик розумів науку про діяльність людини, яка взагалі приносить користь людству — чи матеріальну, чи моральну.

У капіталістичному суспільстві експлуататори керу­ються одними нормами моралі, а трудящі маси — інши­ми. Основою справедливої моралі є добування засобів для життя власною працею. Капіталісти та інші визи­скувачі простого народу є найбільш аморальними людь­ми і поширюють "моральну заразу" по всьому світу, а тому не мають ніякого права навчати трудящих, як їм поводитись.

М. Павлик був переконаний, що капіталізм — більш прогресивний лад порівняно з феодалізмом, що буржу­азна демократія — це крок уперед від з монархічного, деспотичного самовладдя. При капіталізмі, зазначав він, продуктивні сили розвинулися до небувалих раніше розмірів, створені величезні матеріальні й культурні багатства. Павлик бачив, що в монархічних країнах, зокрема в Росії, народ не має навіть тих мізерних політичних свобод і прав, якими користується у консти­туційних буржуазних державах.

Павлик викривав грабіжницький характер капіталіс­тичних економічних відносин. Не капітал приносить прибуток, а праця. "Гроші, — зазначав Павлик, — скільки ж не лежали, самі нічого не породять. Тільки тоді, коли до них береться робітник і виробляє стільки товарів, що їх продаж дає більше грошей, ніж було затрачено на виробництво товарів, капітал приносить своєму власникові великі прибутки".

Багатства сільської буржуазії — поміщиків і кур­кулів є також наслідком експлуатації найманої робочої сили.

Облудним і фальшивим, писав Павлик, було гасло французької буржуазії "свобода, рівність, братерство", проголошене під час боротьби з феодальною аристо­кратією за владу. Воно лишилося тільки на папері, бо селяни не мали землі, а робітники — фабрик і заводів, тому змушені були працювати на землевласників і капіталістів, своєю важкою працею створюючи багатства для експлуататорів. Поділ людського суспільства на багатих і бідних, визискувачів і визискуваних, вважав Павлик, є також причиною війн. Війна, писав він у рік початку першої світової війни, не може "бути ідеалом людського життя", бо між народами мусить існувати довір'я, а не страх і ненависть.

Павлик бачив фальшивість буржуазних свобод і бур­жуазної демократії, піддавав гострій критиці державний і суспільний лад конституційної Австро-Угорщини та інших буржуазних країн. Оскільки за існуючою в Авст­ро-Угорщині виборчою системою послів до сейму і дер­жавної ради обирають "тілько ґрунтовні або маєтні люди та вищі стани", а робітники, наймити і ремісники не оби­рають, то в цих виборних органах "найбільше панських, багатирських та попівських прихильників", які перекла­дають на трудящі маси всі тягарі. Австрійська консти­туція — "се лиш пустий звук", яка тільки на словах проголошує рівність людей, вільність думок і переко­нань, а насправді в Австро-Угорщині панує свавілля сільських і міських багатіїв, урядовців та поліції.

Павлик відстоював думку про неминучість краху капіталізму і побудови соціалістичного ладу, в якому не буде багатих і бідних, експлуатації людини людиною.

Соціалістичний рух у Галичині, писав Павлик, не є результатом впливу і організації з-за кордону, він тісно пов'язаний з українським визвольним рухом і має грунт серед українського народу. Основою соціалістичного ру­ху в Галичині є сільський пролетаріат і бідне селянство. Український народ знаходиться ще далеко від соціаліз­му, але впевнено йде до нього і ніщо не зможе зупинити цього поступу.

Ось як виглядає соціалізм за Павликом.

Кожна людина повинна власною працею заробляти на прожиття в тій громаді, в якій захоче і яка її прийме. Кожна громада має право впорядковувати всі свої справи, сама вибирати й скидати своїх попів, професорів і урядників. Цілий край повинен складатися з вільних громадян. Обранці від громад мусять робити тільки те, що їм скажуть їх громади. Кожна людина може бути обрана послом або урядником, може братися до ремесла, якого схоче, переміняти його, має право говорити, писа­ти й друкувати що тільки їй подобається і взагалі мати рівне право: в родині, в громаді й краю.

Соціалізм — це спільна власність на землю, фабри­ки та інші "средства продукційні", спільна праця на них, повна свобода людини. У майбутньому суспільстві буде ліквідована різниця між фізичною і розумовою працею» так що всі люди "будуть робити руками й головою на переміну", результати розумової праці будуть йти на користь всієї громади.

Соціалістичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалістичну і комуністичну. Сам він називав свої погляди на майбутній суспільний устрій аграрним, або хліборобським соціалізмом.

На відміну від соціалістів-утопістів Заходу, Павлик вважав, що повалити старий лад і побудувати нове суспільство без експлуатації людини людиною можна тільки шляхом організованих дій трудящих мас, шляхом народної революції.

Вивчення спадщини Павлика переконливо свідчить що його погляди багато в чому були відмінними від поглядів М. П. Драгоманова —особливо щодо питання про шляхи перетворення існуючого суспільного ладу. Якщо Павлик був послідовниим революціонер з незначними ваганнями реформістського характеру» Драгоманов завжди був реформістом, а іноді — й лібе­ралом. Павлик виходив з положення, що кожна нація і весь світ поділені на табір визискуваних трудящих мас і табір визискувачів. Інтереси їх протилежні.

Він відстоював необхідність створення у кожній країні селянських і робітничих партій, виступав проти принципу демократичного централізму, об'єднання чле­нів радикальної партії з соціал-демократами. Щодо України, то Павлик вважав: "Ми можемо потягати за одним однісіньким політичним центром — за центром майбутньої вільної Руси-України".