Завершення життєвого шляху людини.

1. Помирання та смерть як психологічна проблема

2. Стадії процесу пристосування до думки про смерть

3. Предсмертні та посмертні переживання

4. Проблема «доброї смерті».

Науку про смерть, її причини, механізм та ознаки називають танатологією. Вона розвивається на стинку філософії, культурології, психології і теології. Важливе питання - переживання людини, що помирає.

У 80тих розпочалось детальніше вивчення проблеми смерті. Ставлення сучасної людини до смерті дуже індивідуальне і залежить від багатьох суб’єктивних факторів.

Найчастіше психологи підіймають питання про страх смерті. Епікур міркує так: смерть для людини реально не існує, бо вона з нею не зустрічається. Тому правильніше говорити про страх атрибутів смерті, страх очікування смерті. Люди найбільше бояться страждань, пов’язаних зі смертю.

Ялом відокремлює страх смерті від інших супутніх страхів, страх смерті – страх небуття. Страх перед «Нічим», перед невідомим. І цей страх є вродженим переживанням людини.

Страх смерті, по-перше, зумовлений вродженим інстинктом страху смерті, який притаманний як людині так і тварин.

По-друге страх смерті часто зумовлений процесом вмирання.

По-третє страх смерті залежить від соціально-демографічних чинників, чим вищий рівень освіти – тим менший страх смерті. Від рівня фінансового благополуччя: чим більше статків – тим більше страх смерті. Від релігійності. Від віку людини: геронти часто думають про смерть, але переживають меншу тривогу ніж молоді. Стать: чоловіки у 4 рази менше бояться смерті.

По-четверте, страх смерті пов'язаний з низкою психологічних чинників, проте дані суперечні. Со-цпси адаптованість: добре адаптовані мають високу тривогу щодо смерті і навпаки. Наявність цілі і планів: так само протиріччя.

Роботи Грофа і Кейфакса: ті хто пройшли клінічну смерть, позбавлені страху смерті.

У 69р Елізабет Кюплер-Росс провела систематичні дослідження смерті. Виділила 5 стадій:

1. Стадія заперечення. Відмовляється визнати можливість смерті, включаються механізми захисту.

2. Стадія гніву. Образа і заздрість до оточуючих. «Чому саме я?».

3. Стадія торгів. Шукає засобів продовжити собі життя.

4. Стадія депресії. Безнадійність, жалість, може не так себе в житті вела, не те робила

5. Стадія прийняття. Мириться з своєю долею і чекає фіналу.

Загальновизнаний розподіл, але порядок може бути змінений. + всі стадії не є обов’язковими.

Така реакція може бути і на втрату. Наприклад, нещасливе кохання.

Кастенбаум критикує таку ідею.

Сучасні дослідження: наближення смерті може створити перспективи для людини. Активізація самопізнання, розв’язання застарілих конфліктів, тошо.

Передсмертні та посмертні переживання. Нойес 1971р вивчав вмирання внаслідок критичної екстремальної ситуації. Виділив 3 стадії передсмертних переживань:

1. стадія опору людина усвідомлює небезпеку, з'являється страх у вона бореться з загрозою. Чинить опір до найменого шансу. Коли ж спроби марні, страх зникає і вона стає спокійною

2. Стадія панорами життя. Перегляд спогадів які швидко змінюються. Найчастіше це супроводжується позитивними емоціями

3. Стадія трансцендентності. Минуле віддаляється, життя бачиться як єдине ціле у якому можна розрізнити деталі. Вихід за межі самої себе, трансцендентний стан

Посмертні переживання. Вчений Осіс. Спирання на спостереження лікарів і медсестер, які доглядали помираючих.35,5тис. спостережень. Результат аналізу: більшість людей у цьому стані переживають не страх а дискомфорт, біль, чи байдужість. 1 з 20ти душевний підйом. Особлива увага на видіння. Всі вони мали характер марень, які людина добре усвідомлює. Прекрасні пейзажі рослинного світу, птахи і найближчі люди, які намагались допомогти. Характер марень не залежить від фізіологічного стану, від культурних особливостей, особистості, захворювання, рівня освіти і релігійності. Ось так)

Лікар Муді вивчав посмертні. 150 випадків і побудував «Повну модель смерті». В момент смерті людина чує неприємний шум, потім з'являється довгий темний тунель. Далі помічає що вийшла з фізичного тіла, бачить його збоку. Далі духи померлих родичів і друзів які хочуть допомогти. Буває і незнайомий дух, що питає про оцінку життя. Це все породжує нові глибинні переживання людини.

Багато вчених інтерпретують це лише як галюцинації помираючого мозку.

Проблема «доброї смерті». Соціологічне опитування Каліша 85р показала, що більшість молодих хотіли б померти раптово. Пошук такої смерті привів до створення «Хоспісів». Це система послуг, включаючи госпіталізацію, для смертельно хворих які хочуть провести свої останні дні незалежно і безболісно. Щоб дати змогу людині померти з комфортом. Ідея хоспісів – ставлення до смерті як до природного етапу життя.

Перші «хоспіси» були ще у Середньовіччі. Перший хоспіс був відкритий у Лондоні у 1967р місс Сондерст.

У СРСР 1991р у Пітері перший хоспіс. Перший український – 1996р у Львові під патронатом УГКЦ.

У середині 70тих програма розроблена. Спочатку хосіси винятково стаціонарна форма, але потім і на дому. У них займаються якістю, а не кількістю життя. Персонал поважає право помираючого на смерть – на евтаназію. Це практикувалось і раніше. У 1939р її отримав і Фройд.

Українське законодавство забороняє.

Припинення заходів хоспісів – у випадку незворотної смерті.

Евтаназія є:

• активна, або позитивна; лікар застосовує засоби які прискорюють смерть людини

• пасивна, або негативна, лікар відмовляється від засобів підтримання життя хворого. Це у випадку глибокої коми з ще якимись ураженнями

• автоевтаназія або раціональне самогубство. Людина сама відмовляється від подальшого лікування у випадку безнадійного захворювання. Виправдана: 1) невиліковна хвороба зайшла надто далеко; 2) людина має важку форму інвалідності і не може винести такого існування.