50. Категорія приміщень по вибухопожежонебезпеці згідно онтп 24-86

Основними завданнями пожежної охорони є:

— здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

— запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

— гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний нагляд.

Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом МіністрівУкраїни.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів Державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.

52. Протипожежне водозабезпечення

Енергетичні об'єкти повинні бути забезпечені необхідною кількістю води для пожежогасіння. Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрату та напір води. У разі недостатнього напору на об'єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі. Мережі підземного протипожежного водогону на електростанціях та підстанціях слід передбачати стійкими до корозії (напірні пластмасові та ін.).

До протипожежного водопостачання належать водойми (ставки, річки, озера, басейни, канали, градирні, резервуари), насосні станції, мережа трубопроводів на території об'єкта з гідрантами (зовнішній протипожежний водогін), а також мережа трубопроводів у будинках, спорудах з пожежними кранами (внутрішній протипожежний водогін).При неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачити приймальні (мокрі) колодязі, з'єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з'єднувальному трубопроводі необхідно розміщувати в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.

Витрачений під час гасіння пожежі запас води з резервуарів має бути відновлений у найкоротший термін, але не пізніше як за 24 години. Пожежні резервуари повинні бути захищені від замерзання води.

На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із встановленням на них запірної арматури.

Кількість вводів у будівлю, витрати води визначаються згідно з вимогами будівельних норм.

53. Способи і засоби гасіння пожеж

В комплексі заходів спрямованих на ліквідацію пожежі, що використовуються в системі протипожежного захисту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів припинення горіння.

Горіння припиняється:

• під час охолодження горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її займання;

• при зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння;

• при припиненні надходження пари, газів горючої речовини в зону горіння;

• при розбавленні горючої речовини негорючою речовиною;

• при ізоляції зони горіння від взаємодії речовини.

Способи гасіння пожежі

Є такі основні способи припинення горіння:

Фізичні способи

1.Охолодження горючих речовин здійснюють:

• зрошенням горючих речовин;

• перемішуванням шарів горючих речовин ;

• евакуацією горючих речовин та матеріалів.

2.Розрідження (збільшення теплоємності горючої системи):

• об'ємним розрідженням окислювача інертними газами і парою;

• об'ємним розрідженням горючих речовин інертними газами і парою

3.Ізоляція (відімкнення механізму займання) здійснюється:

• відривом полум'я повітряною ударною хвилею;

• ізоляцією поверхонь горючих речовин водою, піною, азбестовою тканиною (ковдрою);

• відхиленням горючих речовин із зони горіння.

Хімічні способи

• об'ємне розрідження горючої пило-, газо- та повітряної системи флегматизуючими речовинами (вогнегасними порошками, галогеновими вуглеводнями);

• зрошення поверхонь горючих матеріалів флегматизуючи ми речовинами – інгібіторами, які сповільнюють реакцію.

Засоби гасіння пожеж

Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Припинення горіння досягається за'допомогою вогнегасник засобів:

— води (у вигляді струменя або розпиленому вигляді);

— інертних газів (вуглекислота та ін.);

— хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);

— порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);

— пожежних покривал з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж та вогнегасних речовин залежить масштабів загорань, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода — найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода має найбільшу теплоємність і термічну стійкість (1700ºС). Струменем води гасять тверді ГР;дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті, сипкі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити - легкозаймисті рідини (бензин, гас), вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні, а також лужні метали електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500м³ і невеликих загорань на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35%.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювачі, сульфаноли тощо.

Піна – це колоїдна дисперсна система,яка складається з комірок – бульбашок газу.

Азот розбавляє та охолоджує реагуючі речовини ( температура рідкого азоту t = -250ºC) та ізолює зону горіння.

54. Типи і будова вогнегасників

За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об'єм корпуса 1-10 л; загальна вага не більше 20 кг) та пересувні (об'ємом корпуса більше 25 л) на спеціальних пристроях, що обладнані колесами.

Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники підрозділяються на : пінні (хімічно-пінні, повітряно-пінні); газові (вуглекислотні, хладонові); порошкові, комбіновані (піна-порошок).

Хімічно-пінні вогнегасники призначенні для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, а також твердих горючих речовин та матеріалів. В корпусі вогнегасника знаходиться лужна частина заряду, а в стакані  кислотна. Для приведення вогнегасника в дію необхідно повернути важіль запірно-пускового пристрою на 180, перевернути вогнегасник днищем догори та направити струмінь піни в осередок пожежі. При повертанні важеля піднімається клапан, що закриває стакан, а при наступному перевертанні вогнегасника кислотна частина заряду виливається із стакана і вступає в реакцію з лужною частиною. В результаті реакції утворюється значна кількість вуглекислого газу, який інтенсивно перемішує рідину, утворюючи при цьому піну. Завдяки надлишковому тиску CO₂ через отвір в корпусі (сприск) викидається струмінь хімічної піни на віддаль 6÷8 м.

Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП-5; ВПП-10; ВПП-100) мають ту ж область застосування, що й хімічно-пінні. На відміну від хімічної, повітряно-механічна піна не викликає корозію, більш екологічна, однак має меншу стійкість (швидко розкладається).

Пінні вогнегасники (хімічно-пінні, повітряно-пінні) не можна застосовувати для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також пожеж де є лужні, лужноземельні метали та їх солі (карбіди), оскільки до складу піни входить вода.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8, ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин та матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В, а також цінних предметів. . Вогнегасна дія вуглекислого газу базується на пониженні концентрації кисню в зоні горіння та охолодженні обєкта, що горить.

Вуглекислотні вогнегасники не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон), у яких СО₂ добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин, а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси).

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВВБ-3А, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380В, різноманітних горючих твердих та рідких речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, також речовин, що здатні горіти без доступу повітря.

Хладонові вогнегасники являють собою циліндричні стальні тонкостінні балони, в горловини яких встановлені запірно-пускові пристрої. Для створення надлишкового тиску, завдяки якому вогнегасна речовина виходить із розпилювальної насадки, в балон закачують стиснуте повітря.

Порошкові вогнегасники (ВП-1, ВП-2, ВП-5, ВП-10₍₃₎, ВППС-100, ГНОМ) заповнені сухим порошком , крім того, вони наповнені інертним газом (азот, аргон) під тиском близько 15 МПа. Тривалість дії до 30с. Ними можна гасити лужні та лужноземельні метали і їх карбіди, а також електроустановки під напругою

57. Первинні засоби гасіння пожежи

Для ліквідації невеликих пожеж на підприємствах застосовуються первинні засоби гасіння пожеж: пожежні стволи(водяні і повітряно-пінні), діючі від внутрішнього протипожежного водопроводу(внутрішніх пожежних кранів), вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри ті інший пожежний інвентар.

58. Протипожежна сигналізація

призначена для швидкого виявлення і своєчасного виклику пожежників.

У зв'язок сигналізацї включено міський і місцевий лелефонний зв'язок. Різноманітні системи електричної пожежної сигналізації(ЕПС) призначені для виявлення початкової стадії пожежі і сповіщення про його місце знаходження.

ЕПС поділються на пожежні і охоронно-пожежні, основними елементами яких являються: пожежні оповіщувачі, приймальні станції, лінії зв'язку, джерела жівлення, звукові або світлові сигнальні пристрої.

Пожежні оповіщувачі бувають ручної і автоматичної дії.

Автоматичні поділяються на: теплові, димові, світлові і комбіновані.

ручні: нопочні, кодові,

В

.

57. Спринклерні та дренчерні установки

Водяні установки розділяються на спринклерні, призначені для локального гасіння пожеж, і дренчерні – для гасіння вогню на великій території. Спринклерні установки запрограмовані на спрацьовування при підвищенні температури вище заданої норми. При гасінні вогню струмінь розпорошеної води подається в безпосередній близькості від вогнища займання. Спринклерні установки ефективні для захисту приміщень, пожежа в яких, імовірно, буде швидко розвиватися. Дренчерні системи спрацьовують по команді пожежного сповіщувача. Це дозволяє ліквідувати пожежу на ранній стадії розвитку.

Спринклерні системи пожежогасіння

Спринклер – це клапан, що спрацьовує при впливі на нього термочутливого запірного пристрою. Як правило це скляна колба з рідиною, яка лопається при заданій температурі. Спринклери встановлюються на трубопроводах, усередині яких знаходиться вода або повітря під високим тиском. Як тільки температура в приміщенні підвищується вище заданої, скляний запірний пристрій спринклера руйнується, внаслідок руйнування відкривається клапан подачі води/повітря, тиск в трубопроводі падає. При падінні тиску спрацьовує датчик, який запускає насос, що подає воду у трубопровід. У залежності від підвиду спринклер охоплює площу від 9 до 21 м².

Дренчерні системи

Основною відмінністю дренчер них систем є те, що вода для гасіння пожежі подається в трубопровід безпосередньо при виникненні пожежі. Дані системи в момент пожежі подають значно більшу кількість води на площу, яка захищається. Як правило дренчерні системи використовуються для створення водяних завіс та охолодження особливо чутливих до нагріву і легкозаймистих об’єктів.

Для подачі води в дренчерну систему використовується, так званий, дренчер ний вузол керування. Вузол активується електричним, пневматичним або гідравлічним способом. Сигнал на запуск дренчерної системи пожежогасіння подається, як автоматичним способом – системою пожежно сигналізації, так і вручну.

Вагомим недоліком всіх вищеперерахованих установок є надмірна подача води. Найчастіше, збиток нанесений кількістю поданої води, можна порівняти з наслідками пожежі.