3.5. Засоби формалізованого опису економічної інформації

Для забезпечення повноцінного і ефективного обміну інформацією, як всередині ІС, так і між різними ІС, автоматизації роботи з даними різних типів, необхідно певним чином уніфікувати і стандартизувати форму подання інформації без зміни її змісту. Для цього слугує система класифікації і кодування, причому кодування є засобом вираження елементів класифікації.

Класифікація – система розподілу об’єктів (предметів, явищ, процесів, понять) за класами (групами) у відповідності з визначеною ознакою.

Класифікація повинна відповідати таким основним вимогам:

– повнота охоплення всіх об'єктів множини класифікації;

– відмінність груп об'єктів;

– відсутність перетинів груп об'єктів;

– можливість включення нових груп об'єктів;

– лаконічність, чіткість і зрозумілість класифікаційних ознак;

– незмінність прийнятої класифікаційної ознаки на всіх рівнях класифікації.

Під об’єктом розуміють будь-який процес, явище матеріальної або нематеріальної властивості.

Система класифікації дозволяє згрупувати об’єкти та визначити певні класи (групи), які будуть характеризуватись низкою спільних властивостей.

Клас – група об’єктів що характеризується низкою спільних властивостей (ознак).

Класифікаційне угруповання – частина об'єктів, що виокремлюється під час класифікації. Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Класифікація об’єктів – це процедура групування на якісному рівні, спрямована на виділення однорідних властивостей. Стосовно інформації, як об’єкта класифікації, виділені класи називають інформаційними об’єктами.

Властивість інформаційного об’єкта визначається інформаційними параметрами, які називаються атрибутами (реквізитами).

Атрибут (від лат attributium – додане) – логічно неподільний інформаційний елемент, що описує певну властивість об’єкта, процесу, явища тощо.

Крім виявлення загальних властивостей інформаційного об’єкта, класифікація потрібна для розробки правил (алгоритмів) та процедур обробки інформації, представленої сукупністю атрибутів (реквізитів).

У будь-якій країні розроблюються і використовуються державні, галузеві та регіональні класифікатори. Наприклад, класифіковані: галузі промисловості, обладнання, професії, одиниці виміру, статті витрат тощо.

Класифікатор – систематизоване зведення найменувань та кодів класифікаційних угруповань.

При класифікації широко використовуються поняття класифікаційна ознака та значення класифікаційної ознаки, які дозволяють встановити схожість або різницю об’єктів. Можливий також підхід до класифікації поєднанням цих двох понять в одне, яке називається ознакою класифікації (основа поділу).

Найбільше поширення отримали три методи класифікації об’єктів:

– ієрархічний;

– фасетний;

– дескрипторний.

Ці методи розрізняються різною стратегією застосування класифікаційних ознак.

3.5.1. Ієрархічна система класифікації

Ієрархічна система класифікації будується послідовним поділом множини (об’єктів) на підпорядковані класифікаційні угрупування. Множину, яка класифікується, поділяють на підпорядковані підмножини спочатку за певною ознакою (основою поділу) на великі групування, потім кожну з них – на ряд наступних групувань, які в свою чергу поділяють на дрібніші, поступово конкретизуючи об'єкт класифікації. Між цими групуваннями встановлюються відношення підпорядкованості (ієрархії) (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Ієрархічна система класифікації

Враховуючи достатньо жорстку процедуру побудови класифікації, необхідно перед початком роботи визначити конкретні властивості, якими повинні володіти об’єкти, щоб була можливість об’єднати їх у класи. Саме ці властивості, в подальшому, використовуються в якості ознаки класифікації.

В ієрархічній системі класифікації, кожний об’єкт на будь-якому рівні повинен бути віднесеним до певного класу, який характеризується конкретним значенням обраного класифікаційного рівня. Для наступного групування, у кожному новому класі необхідно задати свої класифікаційні ознаки та їх значення.

Таким чином, вибір класифікаційних ознак залежить від семантичного змісту того класу, для якого необхідне групування на наступному рівні ієрархії. Кількість рівнів класифікації, відповідає числу ознак, обраних в якості основи для поділу та характеризує глибину класифікації.

Приклад. Створити ієрархічну систему класифікації для інформаційного об'єкту ”Факультет”, яка дозволить класифікувати інформацію про всіх студентів за наступними класифікаційними ознаками: – факультет, на якому він навчається, віковий склад студентів, стать студента, для жінок – наявність дітей.

Ієрархічна система класифікації представлена на рис. 3.6 і матиме наступні рівні:

Рис. 3.6. Приклад ієрархічної системи класифікації для інформаційного об’єкта ”Факультет”

0-й рівень. Інформаційний об'єкт "Факультет";

1-й рівень. Обирається класифікаційна ознака – назва факультету, яка дозволяє виділити декілька класів з різними назвами факультетів, у яких зберігається інформація про всіх студентів.

2-й рівень. Обирається класифікаційна ознака – вік, який має три градації: до 20 років, від 20 до 30 років, понад 30 років. По кожному факультету виділяються три вікові підкласи студентів.

3-й рівень. Обирається класифікаційна ознака – стать. Кожний підклас 2-го рівня розбивається на дві групи. Таким чином, інформація про студентів кожного факультету в кожному віковому підкласі розділяється на дві групи – чоловіків і жінок.

4-й рівень. Обирається класифікаційна ознака – наявність дітей у жінок: є, ні. Створена ієрархічна система класифікації має глибину класифікації, яка дорівнює чотирьом.

Переваги ієрархічної системи класифікації:

– простота побудови;

– використання незалежних класифікаційних ознак в різних гілках ієрархічної структури.

Недоліки ієрархічної системи класифікації:

– жорстка структура, яка призводить майже до неможливості внесення змін, тому що при необхідності проведення модифікації системи, доводиться перерозподіляти усі класифікаційні угруповання;

– неможливість групування об’єктів за попередньо непередбаченим комбінаціям ознак.