За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Существенные особенности банковской деятельности (отличающие её от производственной, торговой и др.) :

• Преобладание в ресурсах банков привлечённых и заёмных средств, влекущее за собой повышенную ответственность перед кредиторами и вкладчиками.

• Чрезвычайная подвижность и изменчивость параметров финансовых рынков, вызываемая не только экономическими, но и политическими, социальными и иными причинами.

• Необходимость постоянной и одновременной работы с клиентами, представляющими различные сферы и отрасли хозяйствования, имеющими противоречивые интересы и цели.

• Нематериальный характер банковских продуктов (услуг) и необходимость участия практически всех подразделений банка в производстве каждого такого продукта.

31. Підприємництво: види, цілі, роль.

Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом.

Основними формами підприємництва є приватне, колективне і державне. Використання тої або іншої форми підприємництва залежить від того, діє підприємець самостійно чи в кооперації з іншими підприємцями, використовує для бізнесу лише своє майно чи залучає і майно інших осіб, використовує лише особисту працю чи залучає і найманих робітників.

Виробниче підприємництво — це будь-яка матеріальна, інтелектуальна, творча діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції, товарів, наданням відповідних послуг, створенням певних духовних цінностей. Зміст цього виду підприємництва полягає в тому, що підприємець, використовуючи в якості чинників власні або придбані засоби праці і робочу силу, організовує виробництво продукції, послуг, духовних цінностей для подальшого продажу покупцям з метою отримання прибутку.

Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов'язана з операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг. В цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купляє товари для подальшого перепродажу. Товар закуповується, звичайно, за оптовими (гуртовими) цінами, а продається — за більш високими договірними. За рахунок різниці між гуртовою і роздрібною ціною торговий підприємець створює для себе прибуток і покриває витрати, які пов'язані з реалізацією товару.

Фінансове підприємництво — це особливий вид комерційної діяльності, який пов'язаний з купівлею-продажем національної й іноземної валют і цінних паперів. Підприємець купує дані фінансові ресурси у їх власників, а потім з вигодою для себе перепродає покупцям. Різниця між цінами купівлі-продажу грошових ресурсів складає прибуток (маржу) фінансового підприємця.

Метою підприємницької активності є виробництво і пропозицію ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцю прибуток. Прибуток - це надлишок доходів над витратами, що отримується в результаті реалізації прийнятого підприємницького рішення з виробництва та постачання на ринок товару, щодо якого підприємцем виявлено не задовольняється або прихований попит споживача.

Іншими словами, прибуток підприємця (якщо мова йде дійсно про підприємця, а не про звичайний діловій людині) складається ніби з двох елементів: • звичайна прибуток ділової людини; • надлишок над звичайним прибутком ділової людини.

32. Інвестиції та джерела інвестування.

Інвести́ція, капіта́льні вкла́дення (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Фінансове визначення інвестицій — всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

Економічне визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Також Можна дати такі визначення інвестицій: Інвестиції на мікрорівні — вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності. Інвестиції на макрорівні - вкладення у розвиток економічної системи, в яку крім цих двох сторін суспільного способу виробництва входять ще техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм.

Джерела інвестицій. Основними джерелами інвестування на мікрорівні є: власні фінансові ресурси — прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів та ін.; залучені фінансові ресурси — кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал та ін.; позичені фінансові кошти — кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів тощо; бюджетні асигнування.

33. Ціна рівноваги.

Ринкова рівновага — це ситуація на ринку, за якої величина попиту збігається з величиною пропозиції. Графічно ринкова рівновага представляється точкою Е перетину кривої попиту D і кривої пропозиції S (рис.). Точка рівноваги показує, що під впливом конкуренції встановлюється рівноважна ціна Р0, за якої ринок знаходиться в умовах збалансованості (кількість товару, який хочуть і можуть продати виробники, відповідає тій кількості, що спроможні купити споживачі: QD= QS = Q0). Якщо на ринку встановлюється ціна Р1, нижча за рівноважну (з метою захисту споживачів), то створюється ситуація дефіциту, коли QD> QS (Q2> Q1). Це приклад так званої ціни «стелі». Але в цій ситуації виробники прагнутимуть підвищувати ціну, і товар все ж таки будуть купувати. Таким чином, виникає тенденція до підвищення, яка «штовхає» ціну дефіцитних товарів вгору, до тієї ж точки рівноваги.

ІЗ ВІКІ Ціна́ рівнова́ги (фіксинг) — ціна, яка встановлюється внаслідок досягнення рівноваги між ціною пропозиції та ціною попиту і зазначається у зареєстрованому біржовому договорі.

34. Фінанси, їх функції

Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна.

Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси|місцеві (муніципальні) фінанси. У другій групі виділяють:

1. особисті фінанси та сімейні фінанси;

2. фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерціних організацій.

Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями.

Загальне вміння (а можливо навіть мистецтво) керувати фінансами вивчає наука фінансовий менеджмент. Управління фінансами банку вивчається у рамках науки банківська справа. Фінансові ринки вивчає наука фінансова економіка. Фінансова статистика вивчається у рамках невеликого однойменного розділу статистики. Методи обробки фінансової інформації вивчає математична наука фінансова математика. Контроль за фінансовими потоками вивчається у рамках дисципліни фінансовий контроль.

36. Теорія циклу, анти циклічна політика.

Теорія товарного циклу (теорія циклу життя продукту) - економічна теорія.

Висунута американським ученим Р. Верноном (1966 рік), ця теорія була спрямована в першу чергу на пояснення інвестиційних настроїв американських підприємств за кордоном. Незважаючи на це, теорія, побудована на еволюційних ринкових концепціях, має значення і для підприємств, які роблять перші кроки на шляху транснаціональної діяльності.

Ця теорія пояснює стратегію західних ТНК в країнах перехідної економіки. На її підставі очевидним і найбільш привабливим фактором для іноземних інвестицій є низька вартість робочої сили в країнах прикладення капіталу.

Основним поняттям даної теорії є «цикл життя продукції». Класифікація товарів за цією ознакою дозволяє виокремити три групи: нові товари, зрілі і стандартизовані.

У кожний момент часу в економічному просторі можна виділити райони, які спеціалізуються на створенні нових видів продукції та райони, які орієнтуються на виробництво стандартизованих товарів.

Відповідно до даної теорії економічний розвиток полягає в бесперервному процесі створення нових видів продукції.

Антициклічна політика - це дії уряду по регулюванню фінансових потоків, грошового обігу з метою наблизити обсяг валового національного продукту країни до його можливого в даних умовах, потенційного рівня і з метою утримати при цьому в припустимих межах інфляцію, забезпечити високий рівень зайнятості. Антициклічна політика - найбільш типова форма прояву фіскальної політики, що відповідає більш-менш стійкому стану економіки. Вона покликана, з одного боку, запобігти перехід у хиткий кризовий стан, для чого треба утримувати економічні параметри у визначених межах, і з іншого боку, покращувати сформовану економічну ситуацію, прагнучи наблизити макроекономічні показники до оптимальних.

Держава, як контролюючий орган, необхідно для проведення стабілізаційної політики - комплексу заходів макроекономічної політики, спрямованих на стабілізацію економіки. Рецептів державного втручання в економіку в умовах макроекономічної нестабільності досить багато. Однак загальні принципи впливу на рівень ділової активності зводяться до наступних положень: в умовах спадів уряд повинен проводити стимулюючу політику, а в умовах підйому - стримуючу макроекономічну політику, прагнучи не допустити сильного "перегріву" економіки (інфляційного розриву).

37. Монополія, Олігополія.

Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Термін «монополія» походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є:  — відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;  — неможливість входження на ринок інших фірм;  — велика кількість покупців на ринку;  — досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:  — на цьому ринку немає жодного конкурента;  — немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;  — частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

Риси олігополістичних ринків

1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

2. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

3. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

38. Номінальна та реальна заробітна плата.

Заробітна плата є основним видом доходів населення, оскільки переважна більшість людей працюють за наймом. Вона становить приблизно половину особистих доходів населення України і понад 70 % доходів населення розвинутих країн. Система оплати праці в ринковій економіці повинна стимулювати високопродуктивну працю, бути гарантією соціального захисту працівників І забезпечувати підвищення рівня життя населення.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату. Динаміка реальної заробітної плати залежить від зміни номінальної заробітної плати та зміни цін на товари та послуги. Індекс руху реальної заробітної плати визначається як відношення індексу грошової (номінальної) заробітної плати до індексу цін:

Припустімо, що номінальна заробітна плата зросла за рік із 100 до 110 грн., а вартість споживчого кошика (індекс цін) — із 100 до 120 грн. У процентному вираженні це становитиме 110 і 120%. Щоб визначити, як змінилася реальна заробітна плата, потрібно індекс грошової заробітної плати поділити на індекс цін:

Отже, реальна заробітна плата може знижуватися навіть тоді, коли зростає номінальна заробітна плата, якщо індекс цін на товари і послуги перевищує індекс номінальної заробітної плати.

40. Прибуток. Рентабельність

Прибу́ток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Функції прибутку:

* Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства

* Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.

* Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.

* Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.

* Індикативна (інформаційна)— функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром, даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Види прибутку:

* Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

* Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ (rate of return) – відносний показник економічної ефективності, який відображає рівень ефективності використання ресурсів і капіталу банку. Коефіцієнт Р. розраховується як відношення операційного прибутку до активів, ресурсів або потоків, що її формують. Р. може бути виражена показниками прибутку в розрахунку на одиницю вкладених коштів або показниками прибутку, що міститься в кожній одержаній грошовій одиниці. Основними показниками, що характеризують Р. банківської діяльності, є ROA, ROE. 

Рентабельність активів) – показник Р. використання активів банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості використовуваних банком активів за відповідний період і виражається у процентах. 

ROE (Return on Equity)( Дохід на акціонерний капітал) – показник Р. використання статутного капіталу банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості балансового капіталу за відповідний період і виражається у процентах.

(взято з сайту нацбанку україни)

41. Ринок, сутність,умови виникн. Функції ринку.

Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

Умови існування

Важливішими умовами виникнення та успішного функціонування ринку є: суспільний розподіл праці і спеціалізація; економічна відокремленість суб'єктів ринкового господарювання, яку дає приватна власність; вільний обмін ресурсів; величина трансакційних витрат.

* Суспільний розподіл праці означає, що в будь-якій господарській системі ніхто не може жити за рахунок повного самозабезпечення необхідними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності, що означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ, цінностей. Спеціалізація, в свою чергу, визначається принципом порівняльної переваги, тобто здатністю виробляти блага при відносно меншій альтернативній вартості. Виробники мають різні навички, уміння, по-різному забезпечені обмеженими ресурсами. Це і примушує їх зосередитися (спеціалізуватися) на виробництві товарів, які мають відносно меншу альтернативну вартість у виробника.

* Економічна відокремленість – сукупність умов господарювання, яка передбачає відокремлене економічне функціонування фірм, виходячи з їх інтересів. Господарюючі суб’єкти економічно відокремлені, якщо їх активи і пасиви, доходи і витрати відділені один від одного. Це дозволяє кожному виробнику вирішувати, що виробляти, як виробляти, кому і де продавати створену продукцію. Економічна відокремленість історично виникає на базі приватної власності. Надалі з розвитком ринку вона почала опиратися і на колективну власність, але обов'язково обмежену будь-яким локальним колом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні товариства і т. д.).

* Вільний обмін ресурсів означає, що підприємці мають можливість самостійно встановлювати ціни на свою продукцію. Ціни, що вільно формуються, виступають своєрідним «сигналізатором», який підказує господарюючим суб'єктам найбільш ефективні напрями їх діяльності. Вільний ціновий механізм координує розподіл і використання ресурсів на ринку. Завдяки наявності вільних цін, в ринковій економіці виробляється саме та продукція, яка має попит і дає прибуток виробникам. Ціновий механізм ефективно працює тільки в умовах вільної конкуренції.

Функції ринку

* Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;

* Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;

* Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

* Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.

* Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

* Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.

* Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.

* Санітарна (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.

42. Державний бюджет, його формування та напрямки використання.

Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги. Структура державного бюджету гіпотетичної ринкової країни відображається на рис. 3.5.1.

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.

Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків, як прибутковий податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, що випускаються центральним урядом, а також доходи від об’єктів державної власності.

43. Ключові економічні проблеми суспільства

У процесі вирішення важливих для життя проблем, людям у всі часи доводилося об'єднуватися і створювати якусь господарську спільність, яка організовує виробників і споживачів різноманітних благ. Хаосу в цій сфері людської діяльності не може бути. Тільки у взаємозв'язку і найтіснішому взаємодії відбуваються всі важливі господарські процеси: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Передує цим процесам вирішення основних економічних проблем організації суспільства: • Що має бути вироблено? Від вирішення цієї проблеми залежить перелік і обсяг вироблених благ, а також оптимальні терміни виробництва. • Як будуть вироблені блага? Відповіддю на питання має бути перелік ресурсів, задіяний у процесі виробництва благ і поєднання витрат. Важливою є і вибір технології, застосовуваної в ході виробництва благ. • Хто стане споживачем вироблених благ? Ця проблема безпосередньо пов'язана з етапом розподілу вироблених благ. З її вирішенням буде визначений кінцевий споживач або користувач, для якого блага були створені. На різному етапі розвитку суспільства, питання розподілу вирішувалося по-різному. Варіантами розподілу можна вважати: • виходячи з соціального статусу; • в залежності від фізичного або інтелектуального розвитку; • від якості і кількості витраченої праці; • всім порівну (зрівняльний розподіл) і так далі. Який з варіантів слід віддати перевагу? Важливо, що обраний спосіб розподілу впливає і на ефективність виробництва, і на результативність витрачання ресурсів. Виходить, що в будь-якій послідовності основні проблеми економіки, виражені вище питаннями «що», «як» і «хто», взаємопов'язані. У процесі взаємодії людей, яке спрямоване на вирішення цих проблем, організується господарське життя суспільства. А спосіб організації цього життя, в результаті якого зв'язку між виробляють і споживають блага упорядковуються певним чином, утворює економічну систему суспільства

44. Заробітна плата.

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Організації і фірми виплачують заробітну плату в грошовій формі, це обумовлено наявністю товарно-грошових відносин і ринку. Грошова заробітна плата — найгнучкіший засіб обліку затрат і результатів праці.

Держава і підприємство встановлюють такі принципи диференціації заробітної плати працівників:

• величина заробітної плати залежить від складності праці, професійних навичок і кваліфікації робітника;

• величина заробітної плати залежить від умов роботи, від її важкості, шкідливості для здоров'я. Праця у важких і шкідливих умовах оплачується вище;

• величина заробітної плати залежить від результатів виробничої діяльності фірми в цілому.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну. Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників:

1. виробіток яких неможливо чітко нормувати;

2. в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції;

3. виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом.

Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці. Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів.

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.

Погодинна форма

Останні десятиріччя характеризуються все ширшим застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У Великобританії, США, Німеччині і Франції 60-70% промислових робітників отримують погодинну заробітну плату.