6.Вентиляція

Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.

Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.

Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.

Провітрювання здійснюється завдяки перепадам температури і сили вітру через вікна та кватирки і за рахунок інфільтрації – просочування повітря через вікна, нещільності вікон, дверей і будівельних матеріалів. Площа вікон, кватирок і фрамуг, що забезпечують природну вентиляцію має становити від 2-х до 4% площі підлоги.

Організована природна вентиляція – це аерація. Для аерації у стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря , а у верхній частині – спеціальні ліхтарі для видалення відпрацьованого повітря.

Недоліком природної вентиляції є те , що вона мало ефективна за високих температур зовнішнього повітря, особливо у безвітряну погоду.

Механічна вентиляція

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.

Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.

Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.

Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.

Необхідний повітрообмін (м /год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.

Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.

Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.

У цій системі вентиляції використовують не лише зовнішнє повітря, а й повітря приміщень після його очищення. Повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією. Вона використовується в холодний період року з метою економії тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для рециркуляції використовуються лише повітря тих приміщень, де відсутні виділення шкідливих речовин.

Припливна механічна вентиляція проектується в приміщеннях зі значними тепловиділеннями і невисокою концентрацією шкідливих речовин. Ця система вентиляції забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення, а видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори.

Витяжна загальнообмінна вентиляція проектується там де відсутні викиди шкідливих речовин та невелика кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.

7. Освітлення виробничих приміщень

Вимоги до виробничого освітлення та його вплив на зорову функцію

Для нормальної зорової роботи необхідно створювати такі умови, щоб не виникали професійні захворювання або виробничий травматизм. Освітлення має відповідати встановленим нормативам та характеру зорової виробничої лояльності:

• забезпечувати достатню рівнозмінність та постійність освітлення відсутність умов переадаптації органів зору;

• не створювати сліпучої дії від джерела світла і предметів, що знаходяться в полі зору;

• не створювати на робочих поверхнях різких та глибоких тіней, бути рівномірним на площині, що освітлюється.

Зір людини надзвичайно чутливий до умов освітлення та має здатність пристосовуватися до різноманітних умов яскравості. Межа яскравості, за якої око може функціонувати, характеризується відношенням одиниці до 10 біліонів.

Здатність ока реагувати на дуже слабку або дуже інтенсивну яскравість пояснюється властивостями сітківки, яка сприймає світлові подразники. Перехід з одного режиму бачення в інший відбувається поступово.

Здатність ока пристосовуватися до зміни яскравості навколишнього фону називається адаптацією. Адаптація буває темнова – при переході від більшої яскравості до меншої, і світлова – при зворотному переході.

Регулятором кількості світла, що надходить в око є зіниця від розширення або звуження якої залежить яскравість зорового бачення.

Порушення зорової функції може бути пов’язане з рядом професій або бути наслідком нераціонального освітлення робочих місць. Функціональні зрушення з боку зорового аналізатора можуть призвести до погіршення:

• гостроти зору;

• контрастної чутливості;

• швидкості зорового сприйняття;

• стійкості ясного бачення;

• здатності ока чітко розпізнавати предмети і т. ін.

Фізіологічний рівень вказаних функцій є суто індивідуальним, але він завжди знижується після напруженої зорової роботи або недостатнього чи нераціонального освітлення.

Нераціональне освітлення приміщень призводить до зорового дискомфорту, знижує розумову й фізичну працездатність, посилює зорову втому, сприяє розвитку ряду захворювань.

Освітлення виробничих приміщень може бути природним, штучним та інтегральним, коли не достатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Штучне освітлення буває: загальним, місцевим і комбінованим.

За функціональним призначенням штучне освітлення буває робочим, аварійним, евакуаційним та охоронним.

Аварійне освітлення проектується на випадок виходу з ладу робочого освітлення. Аварійне освітлення буває двох видів:

• для продовження роботи;

• для безпечної евакуації людей.

Аварійне освітлення для продовження роботи проектується у тому випадку, коли вихід з ладу робочого може спричинити вибух, пожежу, отруєння людей або порушення технологічного процесу, нормальної роботи життєво важливих об’єктів (електростанції, вузлів зв’язку, насосних станцій і т. ін).

Аварійне освітлення має автономне джерело струму, що гарантує не менше 10% робочого освітлення, але не менше як 2лк всередині приміщення.

Евакуаційне освітлення проектується для забезпечення евакуації людей при аварійному вимкненні робочого освітлення. Мінімальна освітленість у цьому випадку має бути не менше 0,5лк, а на відкритих майданчиках не менше 0,2лк.

Природне, або денне, світло – це поєднання сонячного світла й дифузного світла небосхилу. Сонячне світло має величезне біологічне й гігієнічне значення, бактерицидні та оздоровчі властивості, дає змогу мати у приміщенні здоровий контакт з навколишнім світом.

Проектування природного освітлення має здатність до того, щоб раціонально використовувати природний ресурс сонячної енергії в даній місцевості.

Природне освітлення буває одно – або двостороннє бічне, що здійснюється через вікна у зовнішніх стінах, верхнє (через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях) та комбіноване (поєднання верхнього та бічного освітлення).

Проектування природного освітлення має враховувати:

• світлокліматичні особливості району будівництва;

• призначення будівель;

• характер зорової роботи.

Проектування ведеться на підставі обчислень які мають на меті обґрунтування типу, форми, розмірів світлоотворів та відповідність їх нормативним вимогам.

Світлові отвори є основним елементом від розмірів і форми яких залежить оптимальний природний світловий режим в будівлях.

Визначення значення природного освітлення в приміщенні в абсолютних величинах неможливо, тому виникла необхідність ввести поняття коефіцієнта природного освітлення (КПО).

Природна освітленість залежить від надходження у приміщення прямих сонячних променів, кількості, величини й конструкції вікон, орієнтації їх за сторонами горизонту, а також від величини світла, що відбивається від земної поверхні, суміжних будівель та огороджуючих поверхонь будівлі.

Найбільш розповсюдженими джерелами штучного освітлення є лампи розжарювання (нормальні, дзеркальні та прожекторні) хоч вони мають відповідні недоліки. До недоліків можна віднести велику яскравість і блисткість, що спричиняє сліпучу дію і може призвести до травм і аварій. Окрім цього в спектрі ламп домінують жовто-червоні промені з недостатньою кількістю синіх та фіолетових, що змінює кольорову передачу та не дозволяє ефективно використовувати їх при роботах, пов’язаних з необхідністю точного розпізнавання кольорів. Суттєвим недоліком також є висока температура нагрівання (140 С), що робить їх пожежонебезпечними.

Відкриття люмінесцентних ламп розширило можливості використання світла у житті людини. Залежно від люмінофору, лампи мають різний спектральний склад і служать джерелом денного, білого, м’якого й кольорового освітлення.

Люмінесцентні лампи мають невисоку температуру нагрівання (40-50 С), незначний ступінь яскравості, не чинять сліпучої дії, дають м’яке розсіяне світло з відсутністю тіней і блисків. Основним недоліком є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту (явища спотворення здорового сприйняття об’єктів, що рухаються чи обертаються).

При штучному освітлені можна створити умови здорової роботи навіть кращі, ніж при природному, але світловий режим за світлотехнічними, біологічними та психологічними показниками не буде еквівалентним природному світлу.

Освітлювальні установки для освітлення близько розміщених предметів називають світильниками, а віддалених предметів-прожекторами.

Основне призначення світильників зводиться до того, щоб:

• створити з найменшими витратами відповідний рівень освітлення;

• захистити очі людини від сліпучої яскравої дії джерела світла;

• перерозподілити світловий потік у потрібному напрямку;

• захистити джерело світла від механічних пошкоджень.