Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавського Політехнічного Ліцею м. Полтави

Дипломна робота

з професії «Електромеханік з ремонту та обслуговування ЛОМ»

на тему:

« Порівняльні характеристики обертальних та твердотілих жорстких дисків » « Створення, підключення та налаштування raid массиву »

Допущено на захист Заступник директора з НВР _______________ Л.А.Жила ____________________ року

Консультант викладач Гунько С.В.. Виконав учень групи № 3 Столяров Р.М.

Полтава 2013 р

ЗМІСТ

Вступ

І.Порівняльні характеристики обертальних та твердотілих жорстких дисків.

1.Загальні відомості про SSD та HDD.

2.Архітектура SSD та HDD.

3.Функціонування SSD та HDD.

4.Порівняльні характеристики.

ІІ.Створення, підключення та налаштування RAID массиву

1.

2.

3.

ІІІ.ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З ПК

IV.Висновки

V.Список використаних джерел вступ

Я обрав дану тему через те що на сьогоднішній день існуе велика кількість різноманітність жорстких дисків. Підбір параметрів цих накопичувачів напряму впливає на швидкодію та функціональні вимоги.

Таким чином обрана мною тема є теоретичними відомостями для підбору RAM накопичувача.

Мета і задачі дослідження.

Метою моєї дипломної роботи є зібрати необхідну інформацію та запропонувати до використання найсучасніші, найновітніші, найоптимальніші RAM накопичувачі, що відповідають всім сучасним вимогам енергозбереження, компактності, швидкодії та функціональності.

Отже, для досягнення мети роботи необхідно зібрати всю потрібну інформацію про дані мені типи жорстких дисків.

Об’єкт дослідження – порівняння RAM накопичувачів.

Предмет дослідження – RAID массив.

І. Порівняльні характеристики обертальних та твердотілих жорстких дисків.

1.Загальні відомості про ssd та hdd.

Твердотільний накопичувач 

(англ. SSD, solid-state drive) — комп'ютерний запам’ятовувальних пристрій на основі мікросхем пам’яті. Крім них, SSD містить керуючий контролер. Не містить рухомих механічних частин. Розрізняють два види твердотільних накопичувачів: SSD на основі пам’яті, подібної до оперативної пам’яті комп’ютерів, і SSD на основі флеш-пам’яті.

В даний час твердотільні накопичувачі використовуються в компактних пристроях: ноутбуках, нетбуках, комунікаторах і смартвфонах. Деякі відомі виробники переорієнтувались на випуск твердотільних накопичувачів вже повністю, наприклад Samsung продав бізнес з виробництва жорстких дисків компанії Seagate. Існують і так звані гібридні жорсткі диски, що з'явилися, в тому числі, через поки що пропорційно більш високу вартість твердотільних накопичувачів. Такі пристрої поєднують в одному пристрої накопичувач на жорстких магнітних дисках (HDD) і твердотільний накопичувач відносно невеликого обсягу (4-8гб), в якості кеша (для збільшення продуктивності, швидкого холодного запуску системи, зниження енергоспоживання). Такі диски використовуються, в основному, в переносних пристроях (ноутбуках) і там, де продуктивність має більше значення, ніж ціна. Ринкова частка SSD поки не досягла рівня ринкової частки жорстких дисків, але зростання обсягів продаж SSD значно перевищує зростання обсягів продаж жорстких дисків.

Обертальний накопичувач або Твердий магнітний диск

(англ. Hard (magnetic) disk drive «вінчестер») — магнітний диск, основа якого виконана з твердого матеріалу. У більшості ЕОМ виконує функцію енерго-незалежного носія інформації (комп'ютерної пам'яті чи нагромаджувача інформації) з довільним доступом.

Тверді диски були введені у використання фірмою IBM у 1956 році як сховище даних для обчислювальних машин реального часу обробки транзакцій і у подальшому адаптовані до багатоцільового використання з мейнфреймами та міні-ЕОМ. Перший диск IBM, 350 RAMAC, був приблизно розміром у два холодильники і міг зберігати 5 мільйонів 6-бітових символів (що еквівалентне 3,75 млн байтів) на стосі з 50 дисків. У 1961 році IBM представила модель диску 1311, яка була розміром із пральну машину і могла зберігати до двох мільйонів символів на знімній касеті з твердими магнітними дисками. Користувачі могли придбати додаткові касети і змінювати їх по мірі потреби, так само, як бобіни з магнітною стрічкою. Пізніші моделі накопичувачів зі змінними касетами твердих дисків, від IBM та інших виробників, стали нормою у більшості конфігурацій обчислювальних машин і місткість їх сягнула до 300 мегабайт на початку 1980-х років. На відміну від них, незмінні тверді диски отримали назву «фіксовані диски». На початку 1970-х IBM почала розробку нового типу твердого диска - «Вінчестер». Його основною відмінною рисою було те, що голівки запису-зчитування диска не виводились повністю зі стосу пластин диска при його вимиканні. Замість цього, голівки «приземлялись» на спеціальній поверхні диска при виключенні живлення і приводились знову у робоче положення при включенні. Це рішення значно знизило вартість механізму приводу голівок, але ускладнило умови видалення всієї касети з дисками з приводу.

У перших моделях дисків побудованих за «вінчестер технологіями» диски виконувались у вигляді знімних модулів, що містили диски і голівки зчитування. Пізніше IBM відмовилась від концепції знімних накопичувачів інформації та повернувся до стаціонарних конструкцій. У 1973 році фірма IBM випустила твердий диск моделі 3340 для використання з ЕОМ IBM System/370, що вперше об'єднав в одному нерознімному корпусі пластини диска й головки запису-зчитування. Під час його розробляння інженери використали коротку внутрішню назву «30-30», що означало два модулі (у максимальному компонуванні) по 30 Мб кожний. Кеннет Хотон , керівник проекту, через співзвучність назви з позначенням набою 30-30 Winchester популярної мисливської рушниці Winchester Model 1894, запропонував назвати цей тип диска «вінчестером», звідки ймовірно і походить кодова назва проекту.

Як і в першому знімному диску, у першому нагромаджувачі типу «вінчестер» використовувалися пластини розміром 14 дюймів (360 мм) у діаметрі. Через декілька років з'явились приводи з 8-дюймовими пластинами, а потім диски з 5,25 дюймовим (130 мм) форм-фактором (монтажна ширина еквівалентна тій, яку на той час використовували дисководи гнучких дисків). Останні були у першу чергу призначені для тоді молодого ринку персональних комп'ютерів. На початку 1980-х років, тверді диски були рідкісними й дуже дорогими і розглядались як додаткові опції на ПК, проте в кінці 1980-х років, їх вартість була зменшена до рівня, де вони стали стандартом для всіх, окрім самих дешевих ПК. З часом ємність твердого диска зросла в тисячі разів, хоча його конструкція принципово не дуже змінилась.