1948 Р. У Еквадорі. Диктори оголосили по радіо, що марсі-

ани рухаються на столицю країни місто Кіото. Напружен-

ня досягнуло межі. Коли ж слухачі довідалися, що вони

чули інсценівку науково-фантастичного твору, то самі ри-

нулися до радіостанції, підпалили її, убили і поранили де-

кількох її працівників. Тільки війська, що прибули, змогли

відновити порядок.

Переконлива дія звукового документа буває у радіопе-

редачі настільки сильною, що він може впливати на слуха-

ча сам від себе, при мінімальному втручанні автора. Дуже

акустичний документ має здатність нести інформацію, що

призначена конкретно чуттєвому сприйняттю. Водночас

радіожурналістові дуже важливо пам'ятати, що не слід ви-

користовувати акустичні записи тільки для того, щоб

"оживити" матеріал. Неправильне розуміння специфіки

звукового документа, непрофесійне його використання

призводить до зниження сприймання радіопередачі.

Проблема сприймання радіопередач знаходиться в по-

лі зору вчених, радіожурналістів. Адже у зв'язку із швид-

коплинністю, короткочасністю, незафіксованістю усного

слова потрібно під час підготовки радіоматеріалів дотри-

муватися дещо інших вимог, ніж під час написання матері-

алів для газети. Насамперед треба врахувати особливості

слухового сприйняття повідомлень по радіо, яке впливає

на їх обсяг, структуру, словниковий склад, специфіку мов-

леннєвої реалізації.

221

Однією з важливих ланок сприймання радіоматеріалів

є його розуміння слухачем. Розуміння - це складний про-

цес аналізуючої і синтезуючої роботи мислення, кінцевою

метою якого є поповнення новою інформацією уже існую-

чого запасу понять, уявлень, думок. Д.Любосвєтов окрес-

лив процес розуміння у такій послідовності: 1) розпізнаю-

ться звуки, думки, факти; 2) осмислюється почуте; 3) від-

бувається розмежування нового від уже відомого; 4) нове

зіставляється з минулим досвідом; 5) відбувається інтер-

претація почутого у свідомості; 6) відсутній матеріал доду-

мується на основі почутого. Інформаційні прогалини запо-

внюються на основі контексту8.

Розуміння, сприймання радіоповідомлення тісно

пов'язане з увагою слухача. Розрізняють такі типи слухан-

ня радіо:

1. Пошукове. Слухач крутить ручку налаштування

приймача, щоб знайти яку-небудь конкретну передачу, це

своєрідний етап підготовки до слухання. Наступне зале-

жить від того, чи запропонує йому радіо таке, що відпові-

дало б у цей момент його інформаційній потребі та емо-

ційному стану. Вибрана передача може подобатися, бути

нейтральною, але не повинна дратувати. Залежно від ін-

тересу на наступному етапі виникають інші типи слухання.

2. Зосереджене. Людина слухає всі повідомлення або

групу повідомлень. Музику, до речі, також можна розці-

нювати як повідомлення. Навіть за умови спеціальної заці-

кавленості зосереджене слухання вимагає від радіослухача

певних зусиль і становить незначну частину від усього часу

активного спілкування з радіо впродовж доби.

3. Вибіркове, або селективне. Під час такого слухання

сприймається лише частина радіопередачі або окреме по-

відомлення.

4. Фонове. Радіопередача є елементом умов, що ото-

чують слухача, і частково зачіпає або навіть зовсім не зачі-

пає сферу його свідомості. Сильні мовленнєві, музичні

стимули, зміна теми або форми матеріалу здатні активізу-

вати увагу слухача і перевести неусвідомлене або частково

усвідомлене сприймання у повністю усвідомлене.

Зрозуміло, що охарактеризовані типи слухання радіо

не завжди трапляються у чистому вигляді. Якщо графічно

222

зобразити сприймання людиною радіопередач, то матиме-

мо криву, яка то піднімається до піку, то спадає майже до

нуля. Фонове слухання радіопрограми може за хвилину-дві

перетворитися у селективне, або зосереджене, а ще за

якийсь час процес може повернутися назад.

Кожний радіожурналіст прагне, щоб його матеріали

слухали продуктивно. Як цього домогтися? Відповісти на

це запитання досить важко. Але певну допомогу радіомов-

ленню можуть надати психолінгвістика, педагогіка, інже-

нерна психологія - галузі науки, що займаються розроб-

ленням проблеми слухового сприймання. На основі

особистого наукового дослідження, яке викладено у кан-

дидатській дисертації "Педагогічні проблеми підвищення

ефективності впливу радіо і телебачення на соціалізацію

підлітків", і тривалої радіожурналістської практики можна

акцентувати на таких чинниках поліпшення сприймання

радіопередач: 1) початкові елементи фраз сприймаються

набагато ліпше, ніж середні чи кінцеві; 2) довжина фрази

не має особливого значення приблизно до 11 слів. З про-

довженням фрази за цю межу виникають упущення у

сприйманні; 3) лаконічність, стислість вислову ще не га-

рантує ліпшого розуміння. Інколи продовження фрази зу-

мовлює точніше сприймання. Але слід знати, що у деяких

випадках' стислість вислову, як і надмірне ускладнення ду-

мки, веде до неправильного або неповного розуміння ра-

діоповідомлення. Як уже зазначалося, слухова увага є до-

сить непостійною. У цьому зв'язку дохідливість того чи

іншого радіоматеріалу визначається, зокрема, тим, на-

скільки він дає змогу слухачеві, користуючись контекстом,

поповнити пропущені елементи у змісті того чи іншого по-

відомлення. Слухач ліпше запам'ятовує твердження, ви-

сновки, коли вони не подаються у готовому вигляді, а від-

творюють хід роздумів, що привели до них.

Отже, психолого-педагогічні умови підвищення ефек-

тивності впливу радіопередач на слухачів максимально за-

лежать від кваліфікованого використання охарактери-

зованих специфічних особливостей функціонування радіо-

мовлення.

223

1 Цит. за: Вовк Б.Г. З мікрофоном у світі прекрасного. - К., 1967.

С.72.

2 Ярошенко В.Н. Информаиионньїе жанрьі радиожурналистики. -

М., 1976.-С.17.

3 Цит. за: ЛюбосветовД. По законам зфира. - М., 1979. - С.56.

4 Багмут А.Й., Бровенко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г. Т. Інтонацій-

на виразність звукового мовлення засобів масової інформації. - К.,

1994.-С.43.

5ЛюбосветовД. По законам зфира. - М., 1979. - С.66.

6 Див.: Лекции по методике конкретньїх социальньїх нсследований /

Под ред. Г.М.Андреевой. - М., 1972. - С.73.

7 Український радянський енциклопедичний словник. - К., 1986. -

Т.1.-С.538.

8 ЛюбосветовД. По законам зфира. - М., 1979. - С.24.

Питання для обговорення

1. На яких засадах базується розгляд специфіки кожного

із засобів масової інформації?

2. Що є головним інструментом радіо?

3. Істотна відмінність радіо у порівнянні з пресою і теле-

баченням.

4. Які є природні обмежувальні риси впливу радіо на ау-

диторію?

5. Специфічні можливості функціонування радіо.

6. З яких груп складаються виражальні засоби радіо?

Охарактеризуйте їх.

7. У чому сила впливу слова на радіослухача?

8. Своєрідність невербальних мовних засобів радіослова,

що несе так звану "незмістовну інформацію".

9. Які чинники впливають на сприймання радіоінформа-

ції?

10. На які групи поділяються звукові засоби?

11. Які функції виконують шуми у радіопередачах?

12. Яка роль музики як виражального засобу радіо?

13. Що означає "монтаж" на радіо?

14. Яка особливість монтажу з використанням комп'ю-

тера?

15. Назвіть і охарактеризуйте сфери впливу радіо на слу-

хачів.

224

16. Що таке "документ"?

17. У чому полягає специфіка радіодокументалізму?

18. Процес розуміння слухачем радіопередач.

19. Типи слухання радіо.

20. Чинники поліпшення сприймання радіопередач.

225

ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

(реферати можуть стати основою для курсових

та дипломних робіт)

1. Радіомовлення в контексті українського державотво-

рення.

2. Радіомовлення в "епоху телебачення".

3. Сучасні тенденції розвитку української радіожурналіс-

тики.

4. Радіомовлення у демократичному суспільстві.

5. Основні завдання радіоорганізацій України.

6. Концептуальні засади функціонування Національного

радіо.

7. Організація радіомовлення України.

8. Перша програма Національної радіокомпанії України.

9. Друга програма Національної радіокомпанії України

("Промінь").

10. Художньо-мистецьке мовлення (третя програма Націо-

нальної радіокомпанії).

11. Всесвітня служба радіомовлення України.

12. Особливості функціонування обласного радіо.

13. Соціальна відповідальність радіожурналіста.

14. Правові основи функціонування радіомовлення.

15. Напрями діяльності Національної ради України з пи-

тань телебачення і радіомовлення.

16. Права творчих працівників радіоорганізацій.

17. Обов'язки творчих працівників радіоорганізацій.

18. Державні радіоорганізації України.

19. Особливості розвитку приватного радіомовлення

України.

20. Права радіослухачів.

21. Політичний та ідеологічний плюралізм у радіопереда-

чах і проблеми будівництва Української держави.

22. Відмінність принципів радіожурналістики у незалежній

демократичній Україні від принципів тоталітарної ра-

діожурналістики в Радянському Союзі.

226

23. Залежність функцій радіомовлення від суспільної сис-

теми.

24. Основні засади творчої діяльності українського радіо-

журналіста.

25. Морально-фахові якості радіожурналіста.

26. "Авторська програма" на хвилях Національної радіо-

компанії.

27. Антиукраїнська інформаційна агресія в радіоефірі.

28. Свобода слова і політичний розбій в радіоефірі.

29. Радіомовлення і національно-духовне виховання моло-

ді.

30. Персоніфікація радіоінформації: методика подачі.

31. Виражальні засоби радіо.

32. Чинники сприймання радіопередач.

33. Радіомовлення і проблеми функціонування української

мови в Україні.

34. Мовний портрет сучасного українського радіожурналі-

ста.

35. Чинники впливу радіомовлення на створення й утвер-

дження українського інформаційного простору.

36. Найхарактерніші особливості функціонування радіо-

мовлення в системі ЗМІ.

37. Найважливіші аспекти радіопропаганди сутності

української національної ідеї державотворення.

38. Основна тематична спрямованість радіопередач Наці-

ональної радіокомпанії.

39. Радіомовлення у процесі консолідації, національно-

духовної інтеграції українського суспільства.

40. Вплив радіомовлення на формування української наці-

ональної самосвідомості, державотворчого мислення.

41. Сфери впливу радіо на слухачів.

42. Культура мови радіожурналіста і її вплив на форму-

вання усвідомлення української національної ідентич-

ності.

43. Сучасні професійні, соціальні, моральні орієнтири ра-

діожурналістів.

227

44. Педагогічні аспекти використання радіопередач для

національного виховання дітей у сім'ї.

45. Особистісний вплив радіожурналіста на сприймання

радіопередач.

46. Радіоформати на українському аудіоринку: специфіка

вибору.

228

ДОДАТКИ

ВИТЯГИ З КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гід-

ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні най-

вищою соціальною цінністю.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українсь-

ка мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціону-

вання української мови в усіх сферах суспільного життя на

всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використан-

ня і захист російської, інших мов національних меншин

України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілку-

вання.

Застосування мов в Україні гарантується Конституці-

єю України та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвит-

кові української нації, її історичної свідомості, традицій і

культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної

та релігійної самобутності всіх корінних народів і націо-

нальних меншин України.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується

на засадах політичної, економічної та ідеологічної багато-

манітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як

обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не

забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної ці-

лісності України, гарантування її економічної та інформа-

ційної безпеки є найважливішими функціями держави,

справою всього українського народу.

230

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний

розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушую-

ться права і свободи інших людей, та має обов'язки перед

суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний

розвиток її особистості.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в

його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених

Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання

та поширення конфіденційної інформації про особу без її

згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в ін-

тересах національної безпеки, економічного добробуту та

прав людини.

Кожний громадянин має право ознайомлюватися в ор-

ганах державної влади, органах місцевого самоврядування,

установах і організаціях з відомостями про себе, які не є

державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спросто-

вувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї

сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а

також право на відшкодування матеріальної і моральної

шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням

та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свобо-

ду думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе-

реконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, викорис-

товувати і поширювати інформацію усно, письмово або в

інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в ін-

тересах національної безпеки, територіальної цілісності

або громадського порядку з метою запобігання завору-

шенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для

захисту репутації або прав інших людей, для запобігання

розголошенню інформації, отриманої конфіденційно або

для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду

і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати

231

будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно

відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і

ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом

лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я

і моральності населення або захисту прав і свобод інших

людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені

від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може

бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків пе-

ред державою або відмовитися від виконання законів за

мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання

військового обов'язку суперечить релігійним переконан-

ням громадянина, виконання цього обов'язку має бути за-

мінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 50. Кожен має право на.безпечне для життя

і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої пору-

шенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до ін-

формації про стан довкілля, про якість харчових продуктів

і предметів побуту, а також право на її поширення. Така

інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 54, Громадянам гарантується свобода літе-

ратурної, художньої, наукової і технічної творчості, захист

інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, мораль-

них і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різ-

ними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї ін-

телектуальної, творчої діяльності; ніхто не може викорис-

товувати або поширювати їх без його згоди, за винятками,

встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню нау-

кових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток

та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вжи-

ває заходів для повернення в Україну культурних ціннос-

тей народу, які знаходяться за її межами.

232

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інформацію

Цей Закон закріплює право громадян України на ін-

формацію, закладає правові основи інформаційної діяль-

ності.

Ґрунтуючись на Декларації'про державний суверенітет

України та Акті проголошення її незалежності, Закон

стверджує інформаційний суверенітет України і визначає

правові форми міжнародного співробітництва в галузі ін-

формації.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або

публічно оголошені відомості про події та явища, що від-

буваються у суспільстві, державі та навколишньому при-

родному середовищі.

Стаття 2. Мета і завдання Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання,

використання, поширення та зберігання інформації, закрі-

плює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного

і державного життя України, а також систему інформації, її

джерела, визначає статус учасників інформаційних відно-

син, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону,

захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Стаття 3 . Сфера дїї Закону

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відно-

сини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспі-

льства і держави при одержанні, використанні, поширенні

та зберіганні інформації.

233

Стаття 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію становлять

Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про

окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні

договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і

норми міжнародного права.

син

Стаття 5. Основні принципи інформаційних відно-

Основними принципами інформаційних відносин є:

гарантованість права на інформацію;

відкритість, доступність інформації та свобода її обмі-

ну;

об'єктивність, вірогідність інформації;

повнота і точність інформації;

законність одержання, використання, поширення та

зберігання інформації.

Стаття 6 . Державна інформаційна політика

Державна інформаційна політика - це сукупність осно-

вних напрямів і способів діяльності держави щодо одер-

жання, використання, поширення та зберігання інформації.

Головними напрямами і способами державної інфор-

маційної політики є:

забезпечення доступу громадян до інформації;

створення національних систем і мереж інформації;

зміцнення матеріально-технічних, фінансових, органі-

заційних, правових і наукових основ інформаційної діяль-

ності;

забезпечення ефективного використання інформації;

сприяння постійному оновленню, збагаченню та збері-

ганню національних інформаційних ресурсів;

створення загальної системи охорони інформації;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі ін-

формації і гарантування інформаційного суверенітету

України.

234

Державну інформаційну політику розробляють і здійс-

нюють органи державної влади загальної компетенції, а

також відповідні органи спеціальної компетенції.

Стаття 7 . Суб'єкти інформаційних відносин

Суб'єктами інформаційних відносин є:

громадяни України;

юридичні особи;

держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до

цього Закону можуть бути також інші держави, їх грома-

дяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи

без громадянства.

Стаття 8 . Об'єкти інформаційних відносин

Об'єктами інформаційних відносин є документована

або публічно оголошувана інформація про події та явища

в галузі політики, економіки, культури, а також у соціаль-

ній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Стаття 9 . Право на інформацію

Всі громадяни України, юридичні особи і державні ор-

гани мають право на інформацію, що передбачає можли-

вість вільного одержання, використання, поширення та

зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними

своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань

і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юриди-

чними особами і державою не повинна порушувати гро-

мадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологі-

чні та інші права, свободи і законні інтереси інших грома-

дян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянинові забезпечується вільний до-

ступ до інформації, яка стосується його особисто, крім ви-

падків, передбачених законами України.

Стаття 10. Гарантії права на інформацію

Право на інформацію забезпечується:

235

обов'язком органів державної влади, а також органів

місцевого і регіонального самоврядування інформувати

про свою діяльність та прийняті рішення;

створенням у державних органах спеціальних інфор-

маційних служб або систем, що забезпечували б у встанов-

леному порядку доступ до інформації;

вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до

статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних

фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише

специфікою цінностей та особливими умовами їхньої схо-

ронності, що визначаються законодавством;

створенням механізму здійснення права на інформа-

цію;

здійсненням державного контролю за додержанням за-

конодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законо-

давства про інформацію.

Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається Законом "Про мови в

Україні", іншими законодавчими актами України в цій га-

лузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікова-

ними Україною.

Розділ II

ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямова-

них на задоволення інформаційних потреб громадян, юри-

дичних осіб і держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної

влади та органи місцевого і регіонального самоврядування

створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і

банки даних.

Порядок їхнього створення, структура, права та

обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або

236

іншими органами державної влади, а також органами міс-

цевого і регіонального самоврядування.

Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності

Основними напрямами інформаційної діяльності є: по-

літичний, економічний, соціальний, духовний, екологіч-

ний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне

створення, належне функціонування і розвиток інформа-

ційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах

інформаційної діяльності.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в

цих напрямах усім громадянам та юридичним особам у

межах їхніх прав і свобод, функцій і повноважень.

Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності

Основними видами інформаційної діяльності є одер-

жання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, нако-

пичення відповідно до чинного законодавства України до-

кументованої або публічно оголошуваної інформації гро-

мадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформа-

ційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнаро-

дування, реалізація у встановленому законом порядку до-

кументованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного

стану інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання

документованої або публічно оголошуваної інформації

здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та

іншими законодавчими актами в галузі інформації.

Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформацій-

ної діяльності

В Україні створюються умови для здобуття професій-

ної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему

її навчальних закладів.

237

Порядок створення навчальних закладів інформацій-

ного напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та

архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інфор-

матики, обчислювальної техніки тощо) та принципи їхньої

діяльності визначаються Законом України "Про освіту" та

іншими законодавчими актами.

Стаття 16. Організація наукових досліджень у га-

лузі інформаційної діяльності

Для забезпечення успішного функціонування і розвит-

ку національних систем інформації в Україні здійснюються

пошукові фундаментальні та прикладні наукові досліджен-

ня в галузі інформаційної діяльності.

З цією метою створюються наукові установи, науково-

виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових

інформаційних технологій та інші формування, в тому чис-

лі за участю зарубіжних партнерів.

Фінансування пошукових і фундаментальних наукових

досліджень, наукових програм, проектів державного зна-

чення у науково-дослідних установах і навчальних закла-

дах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, влас-

них коштів та коштів замовників.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійс-

нюється, як правило, на договірній або контрактовій осно-

ві, а їхні результати можуть бути об'єктом товарних відно-

син.

Розділ III

ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

Стаття 17. Галузі інформації

Галузі інформації - це сукупність документованих або

публічно оголошених відомостей про відносно самостійні

сфери життя і діяльності суспільства та держави. Основни-

ми галузями інформації є: політична, економічна, духовна,

науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

238

Стаття 18. Види інформації

Основними видами інформації є:

статистична інформація;

масова інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та

органів місцевого і регіонального самоврядування;

правова інформація;

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

соціологічна інформація.

Стаття 19. Статистична інформація

Статистична інформація - це офіційна документована

державна інформація, що дає кількісну характеристику по-

дій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній,

культурній та інших сферах життя України.

Державна статистична інформація піддягає системати-

чному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий

доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересо-

ваних організацій до неопублікованих статистичних даних,

які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим За-

коном.

Система статистичної інформації, її джерела і режим

визначаються Законом України "Про державну статисти-

ку" та іншими правовими актами в цій галузі.

Стаття 20. Масова інформація та її засоби

Масова інформація - це публічно поширювана друко-

вана та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодич-

ні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені

тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: ра-

діомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис

тощо.

Порядок створення (заснування) та організація діяль-

ності окремих засобів масової інформації визначаються

законодавчими актами про ці засоби.

239

Стаття 21. Інформація державних органів та орга-

нів місцевого і регіонального самовря-

дування

Інформація державних органів та органів місцевого і

регіонального самоврядування - це офіційна документова-

на інформація, яка створюється в процесі поточної діяль-

ності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів

місцевого і регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі

акти України, інші акти, що приймаються Верховною Ра-

дою та її органами, акти Президента України, підзаконні

нормативні акти, ненормативні акти державних органів,

акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого і

регіонального самоврядування доводиться до відома заін-

тересованих осіб шляхом:

- опублікування її в офіційних друкованих виданнях

або поширення інформаційними службами відповідних

державних органів і організацій;

- опублікування її в друкованих засобах масової ін-

формації або публічного оголошення через аудіо- та аудіо-

візуальні засоби масової інформації;

- безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб

(усно, письмово чи іншими способами);

- надання можливості ознайомлення з архівними мате-

ріалами;

- оголошення її під час публічних виступів посадових

осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поши-

рення та зберігання офіційної інформації державних орга-

нів та органів місцевого і регіонального самоврядування

визначаються законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються

прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до

публічного відома, не мають юридичної сили.

Стаття 22. Правова інформація

Правова інформація - це сукупність документованих

або публічно оголошених відомостей про право, його сис-

240

тему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідноси-

ни, правопорядок, правопорушення та боротьбу з ними і

їхню профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція Украї-

ни, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти,

міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжна-

родного права, а також ненормативні правові акти, пові-

домлення засобів масової інформації, публічні виступи,

інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та ін-

ших нормативних актів усім громадянам держава забезпе-

чує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші

терміни після набрання ними чинності.

Стаття 23. Інформація про особу

Інформація про особу - це сукупність документованих

або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними)

є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан

здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є ви-

дані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також

відомості про особу, зібрані державними органами влади

та органами місцевого і регіонального самоврядування в

межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її

попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених

законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформаці-

єю, зібраною про неї.

Інформація про особу охороняється Законом.

Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедич-

ного характеру

Інформація довідково-енциклопедичного характеру -

це систематизовані, документовані або публічно оголошені

відомості про суспільне, державне життя та навколишнє

природне середовище.

241

Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії,

словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошен-

ня, путівники, картографічні матеріали тощо, а також до-

відки, що даються уповноваженими на те державними ор-

ганами та органами місцевого і регіонального самовряду-

вання, об'єднаннями громадян, організаціями, їхніми пра-

цівниками та автоматизованими інформаційними систе-

мами.

Система цієї інформації, доступ до неї регулюються

бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавст-

вом.

Стаття 25. Соціологічна інформація

Соціологічна інформація - це документовані або пуб-

лічно оголошені відомості про ставлення окремих грома-

дян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, проце-

сів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є до-

кументовані або публічно оголошені відомості, в яких ві-

дображено результати соціологічних опитувань, спостере-

жень та інших соціологічних досліджень.

Соціологічні дослідження здійснюються державними

органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у

встановленому порядку.

Стаття 26. Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені

Законом носії інформації: документи та інші носії інфор-

мації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберіга-

ють інформацію, а також повідомлення засобів масової

інформації, публічні виступи.

Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

Документ - це передбачена законом матеріальна фор-

ма одержання, зберігання, використання і поширення ін-

формації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, ві-

део-, фотоплівці або на іншому носієві.

242

Первинний документ - це документ, що містить у собі

вихідну інформацію.

Вторинний документ - це документ, що є результатом

аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або

кількох документів.

Стаття 28. Режим доступу -до інформації

Режим доступу до інформації - це передбачений пра-

вовими нормами порядок одержання, використання, по-

ширення і зберігання інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкри-

ту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до

інформації.

Завдання контролю за режимом доступу до інформації

полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства

про інформацію всіма державними органами, підприємст-

вами, установами та організаціями, недопущенні необ-

грунтованого віднесення відомостей до категорії інформа-

ції з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням установленого

режиму здійснюється спеціальними органами, які визна-

чають Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України.

У порядку контролю Верховна Рада України може ви-

магати від урядових установ, міністерств, відомств звіти,

які містять відомості про їхню діяльність щодо забезпечен-

ня інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків

відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням

мотивів таких відмов; кількість та обґрунтування застосу-

вання режиму обмеженого доступу до окремих видів ін-

формації; кількість скарг на неправомірні дії посадових

осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо

них заходи тощо).

Стаття 29. Доступ до відкритої інформації

Доступ до відкритої інформації забезпечується шля-

хом:

- систематичної публікації її в офіційних друкованих

виданнях (бюлетенях, збірниках);

243

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднього її надання заінтересованим грома-

дянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним ор-

ганам, юридичним особам і представникам громадськості

відомостей на запити встановлюються цим Законом або

договорами (угодами), якщо надання інформації здійснює-

ться на договірній основі.

Обмеження права на одержання відкритої інформації

забороняється законом.

Переважним правом на одержання інформації корис-

туються громадяни, яким ця інформація необхідна для ви-

конання своїх професійних обов'язків.

Стаття ЗО. Інформація з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим

режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходя-

ться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих

фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім ба-

жанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформаці-

єю професійного, ділового, виробничого, банківського,

комерційного та іншого характеру, одержаною на власні

кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного,

ділового, виробничого, банківського, комерційного та ін-

шого інтересу і не порушує передбаченої законом таємни-

ці, самостійно визначають режим доступу до неї, включа-

ючи належність її до категорії конфіденційної, та встанов-

люють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та бан-

ківського характеру, а також інформація, правовий режим

якої встановлено Верховною Радою України за поданням

Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології,

банківських операцій, податків тощо), та інформація, при-

ховування якої є загрозою життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що міс-

тить відомості, які становлять державну та іншу передба-

244

чену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди

особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомос-

тей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї

громадян здійснюється відповідно до закону про цю ін-

формацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визна-

чається відповідними державними органами за умови до-

держання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок і терміни обнародування таємної інформації

визначаються відповідним законом.

Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них

Громадяни мають право:

знати у період збирання інформації, які відомості про

них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою во-

ни використовуються;

доступу до інформації про них, заперечувати її прави-

льність, повноту, доречність тощо.

Державні органи та організації, органи місцевого і ре-

гіонального самоврядування, інформаційні системи яких

вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати

її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона

стосується, крім випадків, передбачених законом, а також

вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому до-

ступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує

захист громадян від завданої їм шкоди використанням та-

кої інформації.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей

про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законо-

давства державними органами, організаціями і посадови-

ми особами.

Зберігання інформації про громадян не повинно три-

вати довше, ніж це необхідно для законно встановленої

мети.

Всі організації, які збирають інформацію про грома-

дян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встанов-

леному Кабінетом Міністрів України порядку державну

реєстрацію відповідних баз даних.

245

Необхідна кількість даних про громадян, яку можна

одержати законним шляхом, має бути максимально обме-

женою і може використовуватися лише для законно вста-

новленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації, або прихову-

вання її, або незаконні збирання, використання, зберігання

чи поширення можуть бути оскаржені до суду.

Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до

офіційних документів і запит щодо на-

дання письмової або усної інформації

Під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо

доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміє-

ться звернення з вимогою про надання можливості озна-

йомлення з офіційними документами. Запит може бути ін-

дивідуальним або колективним. Він подається у письмовій

формі.

Громадянин має право звернутися до державних орга-

нів і вимагати надання будь-якого офіційного документа,

незалежно від того, стосується цей документ його особисто

чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим

Законом.

Під запитом щодо надання письмової або усної інфор-

мації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою на-

дати письмову або усну інформацію про діяльність органів

законодавчої, виконавчої та судової влади України, їхніх

посадових осіб з окремих питань.

Громадяни України, державні органи, організації і

об'єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит

відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової

влади, його посадовим особам.

У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по

батькові запитувача, документ, письмова або усна інфор-

мація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає

одержати відповідь.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади

України, їхні посадові особи зобов'язані надавати інфор-

мацію, що стосується їхньої діяльності, письмово, усно, по

246

телефону чи використовуючи публічні виступи своїх поса-

дових осіб.

Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу

до офіційних документів

Термін вивчення запиту на предмет можливості його

задоволення не повинен перевищувати десяти календарних

днів.

Протягом вказаного термійу державна установа пись-

мово доводить до відома запитувача, що його запит буде

задоволено або що запитуваний документ не підлягає на-

данню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця,

якщо інше не передбачено законом.

Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо

запиту про надання письмової інформації.

Стаття 34. Відмова та відтермінування задоволен-

ня запиту щодо доступу до офіційних

документів

Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома за-

питувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оска-

рження прийнятого рішення.

У відмові має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у

задоволенні запиту;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови.

Відстрочка задоволення запиту допускається в разі,

якщо запитуваний документ не може бути надано для

ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відст-

рочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі

з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у

задоволенні запиту у визначений місячний термін;

2) дату надсилання або видачі повідомлення про відст-

рочку;

247

3) причини, з яких запитуваний документ не може бути

видано у встановлений цим Законом термін;

4) термін, у який буде задоволене запит. і

Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо на-

дання письмової інформації здійснюються в аналогічному

порядку.

Стаття 35. Оскарження відмови і відтермінування

задоволення запиту щодо доступу до

офіційних документів

Відмову або відтермінування задоволення запиту може

бути оскаржено.

У разі відмови в наданні документа для ознайомлення

або відстрочки задоволення запиту запитувач має право

оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дає-

ться негативна відповідь, запитувач має право оскаржити

цю відмову до суду.

У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок

доводити законність відмови чи відстрочки задоволення

запиту покладається на відповідача - державну установу.

Суд має право для забезпечення повноти та

об'єктивності розгляду справи вимагати офіційні докумен-

ти, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і,

вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість (або

необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.

Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтова-

ною, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу

змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє

окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заяв-

нику.

Необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайом-

лення з офіційними документами або порушення визначе-

ного терміну її надання без поважних причин тягнуть за

собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових

осіб державних установ у порядку, встановленому закона-

ми України.

248

Офіційні документи, надані на запити органами зако-

нодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть

публікуватися.

Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм

для ознайомлення офіційних документів, фотографувати

їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник до-

кументів має право за відповідну плату виготовляти за ба-

жанням запитувача копії запитуваних документів.

Не підлягає оплаті робота щодо пошуку офіційних до-

кументів.

Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту

щодо надання письмової інформації здійснюється в анало-

гічному порядку.

Стаття 36. Порядок відшкодування витрат,

пов'язаних із задоволенням запитів

щодо доступу до офіційних документів

і надання письмової інформації

Запитувачі повинні повністю або частково відшкоду-

вати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо досту-

пу до офіційних документів та наданням письмової інфор-

мації.

Порядок оплати виготовлення копій запитуваних до-

кументів встановлюється державними установами.

Кабінет Міністрів України або інші державні установи

визначають порядок і обсяг оплати робіт, що пов'язані із

збиранням, пошуком, підготовкою, створенням і наданням

запитуваної письмової інформації, який не повинен пере-

вищувати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запи-

тів.

Стаття 37. Документи та інформація, що не підля-

гають наданню для ознайомлення на

запити

Не підлягають обов'язковому наданню для ознайом-

лення за інформаційними запитами офіційні документи, які

містять у собі:

інформацію, визнану у встановленому порядку держа-

вною таємницею;

249

конфіденційну інформацію;

інформацію про оперативну і слідчу роботу органів

прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду

у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити

оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, пору-

шити право людини на справедливий та об'єктивний судо-

вий розгляд її справи, створити загрозу життю або здо-

ров'ю будь-якої особи;

інформацію, що стосується особистого життя грома-

дян;

документи, що становлять внутрівідомчу службову ко-

респонденцію (доповідні записки, листування між підроз-

ділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму

діяльності установи, процесом прийняття рішень і переду-

ють їхньому прийняттю;

інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з

іншими законодавчими або нормативними актами. Уста-

нова, до якої звернуто запит, може не надавати для озна-

йомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не

підлягає розголошенню на підставі нормативного акта ін-

шої державної установи, а та державна установа, яка розг-

лядає запит, не має права вирішувати питання щодо її роз-

секречення;

інформацію фінансових установ, підготовлену для

контрольно-фінансових відомств.

Стаття 38. Право власності на інформацію

Право власності на інформацію - це врегульовані за-

коном суспільні відносини щодо володіння, користування і

розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, ор-

ганізацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може

бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і

об'єктом лише володіння, користування чи розпоряджен-

ня.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має

право здійснювати будь-які законні дії.

Підставами виникнення права власності на інформа-

цію є:

250

створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

договір на створення інформації;

договір, що містить умови переходу права власності на

інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юри-

дичними особами, є колективною власністю її творців. По-

рядок і правила користування такою власністю визначаю-

ться договором, укладеним між співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними

особами) або придбана ними іншим законним способом, є

власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є

державною власністю. Інформацію, створену на правах

індивідуальної власності, може бути віднесено до держав-

ної власності у випадках передачі її на зберігання у відпо-

відні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Власник інформації має право призначати особу, яка

здійснює володіння, використання і розпорядження інфор-

мацією, і визначати правила обробки інформації та доступ

до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформа-

ції.

Стаття 39. Інформація як товар

Інформаційна продукція та інформаційні послуги гро-

мадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною

діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що

регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та ін-

формаційні послуги встановлюються договорами, за виня-

тком випадків, передбачених законом.

Стаття 40.Інформаційна продукція

Інформаційна продукція - це матеріалізований резуль-

тат інформаційної діяльності, призначений для задоволен-

ня інформаційних потреб громадян, державних органів,

підприємств, установ і організацій.

251

Стаття 41. Інформаційна послуга

Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній за-

коном формі інформаційної діяльності, яка спрямована на

доведення інформаційної продукції до споживачів з метою

задоволення їх інформаційних потреб.

Розділ IV

УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН,

ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

Стаття 42. Учасники інформаційних відносин

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юри-

дичні особи або держава, які набувають передбачених за-

коном прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є: автори, спожи-

вачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин мають право одер-

жувати (виробляти, добувати), використовувати, поширю-

вати та зберігати інформацію в будь-якій формі з викорис-

танням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених за-

коном.

Кожний учасник інформаційних відносин для забезпе-

чення його прав, свобод і законних інтересів має право на

одержання інформації про:

діяльність органів державної влади;

діяльність народних депутатів;

діяльність органів місцевого і регіонального самовря-

дування та місцевої адміністрації;

те, що стосується його особисто.

Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних

відносин

Учасники інформаційних відносин зобов'язані:

поважати інформаційні права інших суб'єктів;

252

використовувати інформацію згідно з законом або до-

говором (угодою);

забезпечувати додержання принципів інформаційних

відносин, передбачених статтею 5 цього Закону;

забезпечувати доступ до інформації усім споживачам

на умовах, передбачених законом або угодою;

зберігати її в належному стані протягом установленого

терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам

або державним органам у передбаченому законом поряд-

ку;

компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні зако-

нодавства про інформацію.

Розділ V

ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО

ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 45. Охорона права на інформацію

Право на інформацію охороняється законом. Держава

гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні

права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм

і джерел одержання інформації, за винятком випадків, пе-

редбачених законом.

Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення

будь-яких порушень його права.

Забороняється вилучення друкованих видань, експона-

тів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліо-

течних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи

політичних міркувань.

Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом

на інформацію

Інформація не може бути використана для закликів до

повалення конституційного ладу, порушення територіаль-

ної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жор-

253

стокості, розпалювання расової, національної, релігійної

ворожнечі, посягання на права і свободи людини.

Не підлягають розголошенню відомості, що станов-

лять державну або іншу передбачену законодавством тає-

мницю.

Не підлягають розголошенню відомості, що стосують-

ся лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від

підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), ли-

стування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень,

крім випадків, передбачених законом.

Стаття 47. Відповідальність за порушення зако-

нодавства про інформацію

Порушення законодавства України про інформацію

тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адмініс-

тративну або кримінальну відповідальність згідно з зако-

нодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про ін-

формацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень,

як:

необгрунтована відмова від надання відповідної ін-

формації;

надання інформації, що не відповідає дійсності;

несвоєчасне надання інформації;

навмисне приховування інформації;

примушення до поширення або перешкодження поши-

ренню чи безпідставна відмова від поширення певної ін-

формації;

поширення відомостей, що не відповідають дійсності,

ганьблять честь і гідність особи;

використання і поширення інформації стосовно особи-

стого життя громадянина без його згоди особою, яка є

власником відповідної інформації внаслідок виконання

своїх службових обов'язків;

розголошення державної або іншої таємниці, що охо-

роняється законом, особою, яка повинна охороняти цю

таємницю;

порушення порядку зберігання інформації;

навмисне знищення інформації;

254

необгрунтоване віднесення окремих видів інформації

до категорії відомостей з обмеженим доступом.

Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь

У разі вчинення державними органами, органами міс-

цевого і регіонального самоврядування та їх посадовими

особами, а також політичними партіями, іншими

об'єднаннями громадян, засобами масової інформації,

державними організаціями, які'є юридичними особами, та

окремими громадянами протиправних діянь, передбачених

цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів ви-

щого рівня або до суду.

Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в

органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові

особи.

У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищо-

го рівня, заінтересований громадянин або юридична особа

мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до

суду.

Стаття 49. Відшкодування матеріальної та мо-

ральної шкоди

У випадках, коли правопорушення завдають громадя-

нам, підприємствам, установам, організаціям та держав-

ним органам матеріальної або моральної шкоди, особи,

винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду.

Обсяг відшкодування визначається судом.

Розділ VI

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.

СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ,

ЗАРУБІЖНИМИ І МІЖНАРОДНИМИ

ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність

Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забез-

печенні громадян, державних органів, підприємств, уста-

255

нов і організацій офіційною документованою або публічно

оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну дія-

льність України, про події та явища в інших країнах, а та-

кож у цілеспрямованому поширенні за межами України

державними органами і об'єднаннями громадян, засобами

масової інформації та громадянами всебічної інформації

про Україну.

Громадяни України мають право на вільний і безпере-

шкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела,

включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і

пресу.

Правове становище і професійна діяльність акредито-

ваних в Україні іноземних кореспондентів та інших пред-

ставників іноземних засобів масової інформації, а також

інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та

інших офіційних представників зарубіжних держав в

Україні регулюються законодавством України, відповід-

ними міжнародними договорами, укладеними Україною.

Створення і діяльність спільних організацій в галузі

інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних

осіб і громадян регулюються законодавством України.

Якщо міжнародним договором встановлені інші пра-

вила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що ре-

гулює відносини в галузі інформації, то застосовуються

норми міжнародного договору, укладеного Україною.

Стаття 51. Міжнародні договори

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з пи-

тань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на ос-

нові міжнародних договорів, укладених Україною та юри-

дичними особами, які займаються інформаційною діяльні-

стю.

Державні органи та інші юридичні особи, які займаю-

ться інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо

здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних

інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колектив-

них споживачів, яких вони обслуговують і яким гаранту-

ють одержання зарубіжної інформації.

256

Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної про-

дукції (послуг)

Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)

здійснюються згідно з законодавством України про зовні-

шньоекономічну діяльність.

Стаття 53. Інформаційний суверенітет

Основою інформаційного суверенітету України є наці-

ональні інформаційні ресурси.

До інформаційних ресурсів України входить уся нале-

жна їй інформація незалежно від змісту, форм, часу і місця

створення.

Україна самостійно формує інформаційні ресурси на

своїй території і вільно розпоряджається ними, за винят-

ком випадків, передбачених законами і міжнародними до-

говорами.

Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету

України

Інформаційний суверенітет України забезпечується:

виключним правом власності України на інформаційні

ресурси,*що формуються за рахунок коштів державного

бюджету;

створенням національних систем інформації;

встановленням режиму доступу інших держав до ін-

формаційних ресурсів України;

використанням інформаційних ресурсів на основі рів-

ноправного співробітництва з іншими державами.

Президент України

Л. Кравчук

м.Київ, 2 жовтня 1992 року

№ 2657-ХП

257

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про телебачення і радіомовлення

(з урахуванням Закону України "Про внесення змін і доповнень

до Закону України "Про телебачення і радіомовлення " від 2 червня

1995 року; Закону України "Про внесення змін до Закону України

"Про телебачення і радіомовлення" від 22 жовтня 1997року; За-

кону України "Про внесення змін до Закону України "Про телеба-

чення і радіомовлення" від 5 березня 1998 року; Закону Украї-

ни"Про внесення зміни до Закону України "Про телебачення і ра-

діомовлення" від 20 жовтня 1998 року)

Цей Закон, відповідно до Закону України "Про інфор-

мацію" (2657-12), регулює діяльність телерадіоорганізацій

на території України, визначає правові, економічні, соці-

альні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані

на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання

повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите

і вільне обговорення суспільних питань.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цього Закону вживаються такі терміни:

абонент - юридична або фізична особа, яка користує-

ться послугами телерадіомовлення на договірних засадах;

аудіовізуальна інформація - зорова інформація, що су-

проводжується звуком;

громадське телерадіомовлення - система позабюджет-

ного неприбуткового загальнонаціонального, регіональ-

ного або місцевого телерадіомовлення, що створюється

засновниками - юридичними та/або фізичними особами;

загальнонаціональний канал мовлення - канал мов-

лення, призначений для трансляції телерадіопрограм більш

як на половину областей України;

канал мовлення - сукупність технічних засобів з часто-

тними присвоєннями, призначених для трансляції теле- та

258

радіопередач на територію, що визначається параметрами

технічних засобів мовлення;

ліцензія - письмовий дозвіл Національної ради Украї-

ни з питань телебачення і радіомовлення, що дає право на

створення і використання каналу мовлення та часу мов-

лення;

логотип (фірмовий, торговий- знак) - постійний слове-

сний, образотворчий або об'ємний знак, комбінований з

літерами, цифрами, словами або без них, що є емблемою

телерадіоорганізації, студії, агентства чи окремої особи, які

представляють своїтелерадіопрограми чи передачі;

мовлення (телебачення і радіомовлення) - передача на

відстань звукової або зорової інформації за допомогою

електромагнітних хвиль, що розповсюджуються переда-

вальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю

телерадіоприймачів;

Національна телекомпанія, Національна радіокомпа-

нія - державні телерадіоорганізації, що ведуть мовлення на

загальнонаціональних каналах мовлення і підзвітні Верхо-

вній Раді України та Президенту України;

пряма трансляція - безпосереднє розповсюдження те-

ле- або радіопередач без попереднього запису і монтажу;

радіомовлення - виробництво і розповсюдження ауді-

опрограм;

соціальне телерадіомовлення - передачі чи програми

для сліпих, глухих, людей з послабленим слухом освітньо-

го, навчального та довідкового характеру, а також про-

грами і передачі з проблем екологічного виховання;

спонсорство - участь фізичної чи юридичної особи у

прямому або опосередкованому фінансуванні програм з

метою реклами свого імені, фірмового найменування чи

своєї торгової марки;

суборенда каналу мовлення - юридичне оформлена

або прихована поступка ліцензії на канал (час) мовлення

іншій юридичній чи фізичній особі, що не є ліцензіатом,

включаючи систематичну ретрансляцію сигналів інших

телерадіоорганізацій, крім випадків юридичне оформлено-

го надання та обміну телерадіопрограмами між телерадіо-

організаціями-виробниками, а також ретрансляції новин,

спортивних чи інших видовищних заходів;

259

суспільне телерадіомовлення - система неприбутково-

го єдиного загальнонаціонального телебачення і радіомо-

влення, що має єдину програмну концепцію, утворюється

та діє згідно із Законом України "Про систему Суспільного

телебачення і радіомовлення";

трансляція - розповсюдження телевізійних або радіо-

мовних програм за допомогою технічних засобів зв'язку;

телекомунікація - передача і приймання будь-яких зна-

ків, сигналів зображення і звуку за допомогою електрома-

гнітних засобів зв'язку (кабельного, оптичного, ра-

діозв'язку);

телебачення - виробництво і розповсюдження аудіові-

зуальних передач та програм;

телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство,

об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо) -

юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним

законодавством порядку, яка має право виробляти та роз-

повсюджувати телерадіопередачі та програми;

телерадіопрацівник - штатний або позаштатний пра-

цівник телерадіоорганізації, який за характером своєї про-

фесійної діяльності бере участь у створенні та розповсю-

дженні телерадіопередач та програм;

телерадіопрограма - сукупність телерадіопередач, що

транслюються безпосередньо або в запису;

телерадіоцентр (телецентр, радіоцентр, технічний

центр телерадіомовлення) - підприємство, що забезпечує

технічну експлуатацію обладнання, призначеного для ви-

робництва телерадіопередач та програм;

технічні засоби мовлення - сукупність радіоелектрон-

них засобів та технічних пристроїв, за допомогою яких

програми та передачі доводяться до споживачів.

Стаття 2. Основні принципи діяльності телерадіоор-

ганізацій

Телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалі-

зують принципи об'єктивності, достовірності інформації,

компетентності, гарантування права кожного громадянина

на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх по-

глядів та думок, забезпечення ідеологічного та політично-

260

го плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками профе-

сійної етики та загальнолюдських норм моралі.

Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах

розголошувати дані, що становлять державну таємницю

або іншу таємницю, чка охороняється законодавством, за-

кликати до насильницької зміни або повалення існуючого

державного і суспільного ладу, порушення територіальної

цілісності України, вести пропаганду війни, насильства і

жорстокості, розпалювання расової, національної, релігій-

ної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інфор-

мацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до

правопорушень, принижує честь і гідність людини.

Стаття 3 . Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на відносини між

суб'єктами в галузі телебачення і радіомовлення незалежно

від форм власності, мети створення і виду статутної діяль-

ності цих телерадіоорганізацій, а також від способу розпо-

всюдження телерадіоінформації, якщо їх передачі розрахо-

вані на масове приймання споживачами.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що ре-

гулюють створення і діяльність спеціальних телевізійних і

радіомовних систем закритого типу (виробничих, техноло-

гічних, навчальних, службових тощо), радіоаматорський

зв'язок, радіоспорт або інші види зв'язку, що діють на ос-

нові індивідуального виклику чи використовуються для

поширення інформації спеціального призначення і не роз-

раховані на масове приймання їх передач; на діяльність по

неефірному прокату відео- та аудіопродукції в різних уста-

новах.

Стаття 4. Повноваження державних органів щодо

телебачення і радіомовлення в Україні

Верховна Рада України і Президент України визнача-

ють державну політику щодо телебачення і радіомовлення,

законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і пра-

вового захисту працівників цієї сфери.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію дер-

жавної політики щодо телебачення і радіомовлення, коор-

261

динує діяльність міністерств та інших центральних органів

державної виконавчої влади у цій сфері.

Державний комітет телебачення і радіомовлення

України є уповноваженим органом управління державним

телебаченням і радіомовленням України, що забезпечує

реалізацію інформаційної політики держави, визначеної

Верховною Радою України, Президентом України та конт-

рольованої Національною радою України з питань телеба-

чення і радіомовлення.

Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки

Крим, місцевих рад народних депутатів щодо розвитку те-

лебачення і радіомовлення визначаються чинним законо-

давством України.

Стаття 5 . Національна рада України з питань те-

лебачення і радіомовлення

З метою реалізації та додержання законодавства в га-

лузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних

актів створюється Національна рада України з питань те-

лебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Національна рада є позавідомчим державним контро-

люючим органом, який діє відповідно до цього Закону та

чинного законодавства України і відповідальний за розви-

ток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, за

зростання професійного, художнього та етичного рівня

програм та передач телерадіоорганізацій.

Склад Національної ради затверджується Верховною

Радою України терміном на чотири роки у кількості 8 осіб:

за поданням чотирьох кандидатур Головою Верховної Ра-

ди України та чотирьох кандидатур - Президентом Украї-

ни.

Члени Національної ради, які здійснюють свої повно-

важення на постійній основі, є державними службовцями і

не можуть займати посади в інших державних і недержав-

них установах, організаціях та на підприємствах, одержу-

вати разові винагороди за виконання робіт (крім гонорарів

за творчу діяльність і позаштатну викладацьку (лекційну)

роботу), займатися підприємницькою діяльністю у сфері

262

телебачення і радіомовлення, призупиняють членство в

політичних партіях.

Члени Національної ради та працівники її апарату не

можуть отримувати будь-які види винагород (в тому числі

і заробітну плату) від телерадіоорганізацій, а також від

підприємств, установ та організацій - засновників телера-

діоорганізацій.

Члени Національної ради та працівники її апарату не

можуть бути засновниками (співзасновниками) телерадіо-

організацій або брати участь у комерційній діяльності.

Повноваження члена Національної ради достроково

припиняються у разі:

подання заяви про відставку;

втрати громадянства України;

порушення вимог статті 2 цього Закону;

висловлення недовіри Верховною Радою України;

невиконання службових обов'язків, професійної невід-

повідності;

винесення щодо нього звинувачувального вироку суду,

який набрав чинності.

У разі припинення повноважень члена Національної

ради вибори нового кандидата відбуваються у порядку,

визначеному цією статтею.

Члени Національної ради обирають із свого складу

Голову Національної ради, першого заступника та заступ-

ника Голови. Голова Національної ради і перший заступ-

ник мають представляти різні гілки влади. Голова Націо-

нальної ради та заступники Голови підзвітні Національній

раді.

Голова та його заступники працюють у Національній

раді на професійній основі. Решта членів Національної ра-

ди за бажанням - на громадських засадах.

Голова Національної ради:

організовує діяльність Національної ради, здійснює

керівництво підготовкою питань до розгляду;

скликає засідання Національної ради за власною ініці-

ативою або за пропозицією не менш як двох членів Націо-

нальної ради, вносить на розгляд Національної ради пи-

тання і головує на її засіданнях;

організовує роботу апарату Національної ради;

263

видає накази та розпорядження, підписує ліцензії на

право користування каналами мовлення, а також повідом-

лення про відмову у видачі ліцензії або про її анулювання

згідно з рішенням Національної ради;

приймає на роботу і звільняє з посад, заключає конт-

ракти з працівниками апарату Національної ради;

є розпорядником бюджету Національної ради.

Перший заступник та заступник Голови Національної

ради:

відповідають за окремі напрями діяльності Національ-

ної ради;

організовують діяльність робочих груп, створених На-

ціональною радою для вирішення покладених на неї за-

вдань.

Основними функціями Національної ради є:

координація розробки концепції розвитку телерадіоін-

формаційного простору України та участь у її реалізації;

видача телерадіоорганізаціям на конкурсній основі лі-

цензій на право використання каналу мовлення та часу мо-

влення;

контроль за дотриманням законодавства в галузі теле-

бачення і радіомовлення України та умов, зазначених у лі-

цензії;

забезпечення реалізації прав телеглядачів і радіослуха-

чів;

контроль за раціональним використанням радіочастот,

призначених для телерадіомовлення;

участь у розробці міжнародних договорів України з

питань телебачення і радіомовлення.

До обов'язків Національної ради належить:

ведення державного реєстру телерадіоорганізацій

України, створення єдиного банку даних про них;

контроль за додержанням телерадіоорганізаціями ви-

мог чинного законодавства, зокрема щодо іноземного ін-

вестування та порядку телерадіомовлення під час виборчих

кампаній і референдумів;

узгодження стандартів та норм технічної якості теле-

радіопрограм, контроль за їх додержанням;

розробка положень про порядок ліцензування і вико-

ристання каналів мовлення та умов конкурсу на отримання

264

ліцензій, погодження їх з відповідною постійною Комісією

Верховної Ради України і публікація у засобах масової ін-

формації;

визначення, на підставі розроблених положень, поряд-

ку ліцензування та використання каналів мовлення, поряд-

ку мовлення з використанням супутників;

погодження обсягу грошового збору за видачу ліцензії,

а також погодження максимальних граничних тарифів на

оренду технічних засобів мовлення, мінімальних рівнів

розцінок за рекламу, що розповсюджується по загальнона-

ціональних каналах мовлення, та погодження їх з відповід-

ною постійною Комісією Верховної Ради України;

узагальнення практики застосування законодавства з

питань, що входять до її компетенції, розроблення пропо-

зицій щодо його вдосконалення;

організація творчих семінарів, спрямованих на поліп-

шення діяльності телерадіоорганізацій, сприяння підготов-

ці та перепідготовці творчих кадрів для телебачення та ра-

діомовлення, встановлення міжнародних зв'язків та

вивчення досвіду роботи відповідних зарубіжних організа-

цій;

визначення правил документування, формування та

зберігання тимчасового архіву та архівного фонду телера-

діопередач;

створення та утримання національного архіву та му-

зею телерадіомовлення;

надання консультативної допомоги в сфері телерадіо-

мовлення;

подання Верховній Раді України та Президенту Украї-

ни щорічного звіту про свою діяльність і опублікування

його у пресі.

Національна рада має право:

визнавати ліцензію такою, що втратила чинність, якщо

телерадіоорганізація не розпочала діяльність протягом

двох місяців з дня, визначеного у ліцензії;

отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи,

відомості та пояснення щодо їх діяльності згідно з чинним

законодавством;

265

проводити у межах своєї компетенції перевірку діяль-

ності телерадіоорганізацій щодо умов та порядку викорис-

тання каналів мовлення;

координувати з Головним управлінням з питань радіо-

частот при Кабінеті Міністрів України розподіл смуг ра-

діочастот, які виділено для телерадіомовлення, створення і

використання радіочастотних засобів мовлення, розробля-

ти положення про використання каналів мовлення та умо-

ви конкурсу на отримання ліцензій, які вона погоджує з

відповідною Комісією Верховної Ради України, публікува-

ти їх у засобах масової інформації;

накладати стягнення в разі порушення чинного зако-

нодавства України та умов, зазначених у ліцензії;

проводити аудиторські перевірки телерадіоорганіза-

цій.

У разі виявлення порушень телерадіоорганізацією

чинного законодавства та умов, зазначених у ліцензії, На-

ціональна рада:

оголошує попередження;

застосовує штрафні санкції;

тимчасово (до двох місяців) зупиняє дію ліцензії;

анулює ліцензію, якщо:

телерадіоорганізація порушила вимоги статті 2 цього

Закону;

телерадіоорганізація, після винесеного їй попереджен-

ня і тимчасового зупинення дії виданої їй ліцензії, продов-

жує порушувати чинне законодавство та умови, зазначені у

ліцензії.

За збитки, яких зазнав власник ліцензії внаслідок пра-

вомірного анулювання ліцензії, Національна рада відпові-

дальності не несе.

Рішення Національної ради про анулювання ліцензії

може бути оскаржено у судовому порядку з відшкодуван-

ням збитків у разі неправомірних дій Національної ради.

Стаття 6. Заборона втручання у творчу діяльність

телерадіоорганізацій

Втручання державних органів, органів місцевого, регі-

онального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань

266

громадян, окремих громадян у творчу діяльність телераді-

оорганізацій, а також цензура, як контроль за ідеологічним

змістом передач, забороняються; контролюється лише

зміст інформації, яка охороняється законом.

Стаття 7 . Антимонопольні обмеження

Одна телерадіоорганізація, а також її структурні підро-

зділи з правами юридичної особи не мають права вести

мовлення більш як на двох каналах по телебаченню і трьох

каналах - по радіо на територію всієї країни, області, міста

або іншого регіону, вказаного у ліцензії, крім кабельних

(проводових) мереж та мовлення на зарубіжні країни.

Юридична або фізична особа не має права бути засно-

вником (співзасновником) телерадіоорганізацій, які ведуть

мовлення більш як по двох каналах мовлення по телеба-

ченню і трьох каналах мовлення - по радіо на територію

всієї країни, області, міста або іншого регіону.

Телерадіоорганізаціям, що ведуть мовлення по загаль-

нонаціональних каналах, не може надаватись у користу-

вання одночасно більше половини каналів мовлення на

територію всієї країни, області, міста або іншого регіону.

Організації і підприємства зв'язку, які експлуатують

мережі мовлення, не можуть бути засновниками або спів-

власниками телерадіоорганізацій.

Стаття 8. Захист інтересів національного телера-

діовиробництва

З метою захисту інтересів національного телерадіови-

робництва і спрямування інвестицій на розвиток націо-

нальної бази телебачення і радіомовлення не менше 50 від-

сотків від загального обсягу мовлення кожної телерадіоор-

ганізації мають становити передачі (фільми), виготовлені

безпосередньо цією телерадіоорганізацією або іншими

юридичними особами, які діють в Україні.

Не допускається трансляція в ефірних мережах України

рекламної продукції, за розповсюдження якої не сплачено

телерадіоорганізації, що має ліцензію Національної ради

України з питань телебачення і радіомовлення на право

користування каналами мовлення.

267

Стаття 9 . Мова телерадіопередач та програм

Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мо-

вою.

Мовлення на певні регіони може здійснюватися також

мовою національних меншин, що компактно проживають

на даній території.

Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українсь-

кою і відповідною іноземною мовою.

Стаття 10.

Законодавство про телебачення і ра-

діомовлення

Законодавство України про телебачення і радіомов-

лення складається з Закону України "Про інформацію"

(2657-12), цього Закону та інших актів законодавства

України, що видаються відповідно до них.

Стаття 11. Структура національного телебачення і

радіомовлення України

Структуру національного телебачення і радіомовлення

України складають державні, недержавні (приватні) та

громадські телерадіоорганізації, засновані юридичними

та/або фізичними особами відповідно до чинного законо-

давства України, а також система Суспільного телебачення

і радіомовлення.

Стаття 12. Державні телерадіомовні організації

України

Державні телерадіоорганізації поряд із Суспільним те-

лебаченням і радіомовленням становлять основу націо-

нального телебачення і радіомовлення України. Вони

утримуються на кошти державного бюджету і забезпечу-

ють телерадіотрансляцію на всю територію чи відповідний

регіон України і на зарубіжну аудиторію.

268

У своїй діяльності державні телерадіоорганізації кер>-

ються Конституцією України (888-09), законами України

та реалізують основні завдання, визначені цим Законом.

Пріоритетне право на загальнонаціональні канали мо-

влення, технічні засоби яких створено за рахунок держав-

ного бюджету чи державних підприємств, має Державний

комітет телебачення і радіомовлення України в межах, пе-

редбачених статтею 7 цього Закону.

Державним телерадіоорганізаціям в частині прав, яких

вони набувають на підставі ліцензії, надається пріоритетне

право на користування державними теле- і радіомережами.

Щорічні грошові надходження на рахунки державних

телерадіоорганізацій від реклами, спонсорів та інших видів

діяльності, передбачених чинним законодавством України,

використовуються для розвитку телерадіомереж, поліп-

шення умов праці їх співробітників і не повинні перевищу-

вати 50 відсотків їх бюджету.

Основними завданнями державних телерадіоорганіза-

цій є:

а) оперативне інформування телеглядачів і радіослуха-

чів про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кор-

доном, розповсюдження офіційних повідомлень,

роз'яснення рішень органів законодавчої, виконавчої та

судової влади;

б) створення та розповсюдження економічних, публі-

цистичних, культурно-освітніх, художніх, навчальних, роз-

важальних, спортивних програм, а також програм для ді-

тей та юнацтва;

в) сприяння зміцненню міжнародних зв'язків України,

зростанню її авторитету в світі.

Розділ II

ЗАСНУВАННЯ ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЙ

ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ КАНАЛІВ МОВЛЕННЯ

Стаття 13. Право на заснування телерадіооргані-

зацій

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні

належить громадянам України, не обмеженим у цивільній

269

дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України,

іншим юридичним особам України.

Рішення про заснування Національної телекомпанії

України та Національної радіокомпанії України приймаю-

ться спільно Верховною Радою України та Президентом

України. Фінансування Національної телекомпанії Украї-

ни та Національної радіокомпанії України фіксується

окремим рядком у Державному бюджеті України.

Для суспільного мовлення виділяється один із загаль-

нонаціональних теле- та радіоканалів. Рішення про засну-

вання телерадіоорганізацій Суспільного телебачення і ра-

діомовлення приймається Верховною Радою України. Сус-

пільне телебачення і радіомовлення має пріоритет в одер-

жанні ліцензії на право користування загальнонаціональ-

ними теле- та радіоканалами. Статус і діяльність системи

Суспільного телебачення і радіомовлення визначаються

окремим законом.

В Україні забороняється створення і діяльність телера-

діоогранізацій іноземними юридичними і фізичними осо-

бами та особами без громадянства. Забороняється ство-

рення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвес-

тиціями, у статутному фонді яких понад ЗО відсотків інозе-

мних інвестицій.

Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України

здійснюється під контролем та за згодою Національної ра-

ди.

Мовлення іноземних телерадіоорганізацій з викорис-

танням каналів мовлення України здійснюється на основі

міждержавних або міжнародних угод.

Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб'єктів

інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення

до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, що

ведеться Національною Радою України з питань телеба-

чення і радіомовлення.

Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб'єктів

господарської діяльності здійснюється в порядку, встанов-

леному законодавством України про державну реєстрацію

суб'єктів господарської діяльності.

270

Стаття 14. Ліцензування каналів мовлення

Для отримання ліцензії на право користування кана-

лами мовлення телерадіоорганізація, її засновник або упо-

вноважений ним орган подає заяву до Національної ради.

У заяві повинні міститися такі дані:

а) відомості про засновника (для юридичної особи -

назва, юридична адреса, банківські реквізити, а для фізич-

ної особи - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження,

громадянство, адреса);

б) назва телерадіоорганізації, її реквізити та інші вихі-

дні дані (логотип, позивні, емблема тощо);

в) місцезнаходження створюваної телерадіоорганізації;

г) програмна концепція телерадіоорганізації відповід-

но до вимог цього Закону;

д) мова (мови), якою (якими) вестимуться передачі;

е) територія, на яку передбачається розповсюдження

програм чи передач;

є) передбачувана аудиторія;

ж) періодичність, час та обсяги мовлення (в тому числі

виробництво власних передач);

з) вид мовлення (телевізійне, звукове, телетекст тощо);

й) спосіб розповсюдження програм (ефірний, кабель-

ний, ефірно-кабельний, проводовий, супутниковий тощо);

і) місцезнаходження, частота та потужність передава-

ча.

До заяви додаються копії затверджених у встановле-

ному порядку статутних документів телерадіоорганізації.

Вимагання інших документів для отримання ліцензії не

допускається.

Заява про видачу ліцензії на право користування кана-

лами мовлення телерадіоорганізації розглядається і рішен-

ня щодо неї приймається у місячний термін з дня її надхо-

дження до Національної ради з обов'язковим повідомлен-

ням про це рішення заявника.

Ліцензія на право користування каналом мовлення ви-

дається не пізніше, ніж в десятиденний термін після при-

йняття рішення Національною радою за умови сплати

грошового збору і є єдиною законною підставою на право

користування каналом мовлення.

271

У ліцензії вказуються дані, які містяться у заяві про її |

видачу, а також: виділені канали мовлення, територія зони І

впевненого прийому, частка програм власного виробницт- І

ва та їх тематичне спрямування, середньодобовий обсяг

мовлення, зобов'язання, взяті телерадіоорганізацією під

час конкурсного відбору, термін дії ліцензії, дата набрання

ліцензією чинності, дата початку мовлення.

Під час проведення конкурсного відбору між заявни-

ками на отримання ліцензії Національна рада враховує:

інтереси телеглядачів і радіослухачів; необхідність захисту

загальнонаціональних інтересів, поширення культурних

цінностей; необхідність більш повного висвітлення позицій

різних соціальних груп в теле- і радіопрограмах; відповід-

ність умов, зазначених у заяві про видачу ліцензії, конкур-

сним умовам; відповідність технічних можливостей та

творчого потенціалу в організації телерадіомовлення заяв-

леним характеристикам, зобов'язанням телерадіоорганіза-

цій щодо ведення соціального мовлення; попереднє корис-

тування каналом мовлення.

На отримання ліцензії не мають права претендувати

телерадіоорганізації, не зареєстровані у встановленому по-

рядку, а також телерадіоорганізації, створені політичними

партіями, професійними спілками, релігійними організаці-

ями та підприємствами, які вони заснували (або виступили

співзасновниками). У разі, коли кілька заявників мають

рівні підстави для отримання ліцензії, переважне право на

її отримання має заявник, який користувався цією ліцензі-

єю у попередній термін, якщо протягом дії ліцензії він не

порушував її умов і вимог чинного законодавства.

Стаття 15. Залишення заяви про видачу

(продовження) ліцензії без розгляду

Заява про видачу (продовження) ліцензії на право ко-

ристування каналом мовлення залишається без розгляду,

якщо вона:

а) подана (підписана) особою, яка не має на це повно-

важень;

б) подана з порушеннями вимог статті 14 цього Зако-

ну.

272

Про залишення заяви без розгляду повідомляється за-

явникові у письмовій формі з викладенням причин у термі-

ни, встановлені для ліцензування. Це рішення може бути

оскаржено заявником у судовому порядку.

Після усунення причин, що були підставою для вине-

сення рішення про залишення заяви без розгляду, вона по-

винна розглядатися по суті в порядку і в терміни, встанов-

лені статтею 14 цього Закону.

Стаття 16. Відмова у видачі (продовженні) ліцензії

Відмова у видачі (продовженні) ліцензії на право кори-

стування каналом мовлення телерадіоорганізації допускає-

ться у випадках, якщо:

а) заяву подано підприємством, установою, організаці-

єю, які не є юридичними особами;

б) раніше видано ліцензію телерадіоорганізації з тією ж

назвою і на тій же території мовлення;

в) статут телерадіоорганізації суперечить положенням

частини другої статті 2 цього Закону;

г) статут не передбачає, що телерадіоорганізація є

юридичною особою;

д) заяву подано до закінчення року з дня рішення На-

ціональної ради про анулювання ліцензії цієї телерадіоор-

ганізації;

е) відсутні технічні можливості здійснювати мовлення з

заявленими характеристиками.

Відмова у видачі ліцензії телерадіоорганізації надсила-

ється заявникові в письмовій формі з зазначенням підстав

відмови.

Відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено до суду

в тримісячний термін.

Стаття 17. Термін дії ліцензії

Ліцензія на право користування каналом мовлення ви-

дається на термін, вказаний заявником, але не менш як на 5

років для цілей ефірного мовлення і 10 років - для цілей

кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення

цього терміну ліцензія втрачає чинність.

273

Для продовження мовлення телерадіоорганізація по-

винна повторно отримати ліцензію в порядку, встановле-

ному цим Законом.

Право розпочинати мовлення зберігається за телераді-

оорганізацією протягом одного року з дня набрання ліцен-

зією чинності. Про початок мовлення телерадіоорганізація

в десятиденний термін повідомляє Національну раду. Як-

що телерадіоорганізація протягом року з часу набрання

ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втра-

чає чинність.

Стаття 18. Сплата за видачу ліцензії

За видачу ліцензії телерадіоорганізація сплачує грошо-

вий збір у обсягах, встановлених Кабінетом Міністрів

України.

За видачу дубліката ліцензії стягується 10 відсотків су-

ми грошового збору.

Реєстраційний збір перераховується на рахунок Націо-

нальної ради.

Стаття 19. Припинення діяльності телерадіоорга-

нізацій

Припинення діяльності телерадіоорганізації проводи-

ться за рішенням засновника (співзасновників) або суду,

про що він повідомляє у десятиденний термін Національну

раду для внесення відповідних змін до Державного

реєстру.

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕЛЕРАДІОМОВЛЕННЯ

Стаття 20. Початок мовлення та випуск телераді-

опередач чи програм

Телерадіоорганізація має право розпочати мовлення з

моменту набрання ліцензією чинності.

Власник технічних засобів мовлення або організація,

що їх експлуатує, не має права надавати ці засоби у корис-

тування телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії. Забо-

274

роняється розповсюджувати телерадіопередачі на терито-

рію, більшу від вказаної в ліцензії.

Власник ліцензії не має права передавати канал мов-

лення у суборенду.

Керівник телерадіоорганізації або уповноважена ним

особа дає дозвіл на випуск телерадіопередач чи програм і

несе особисту відповідальність за її зміст та якість.

Стаття 21. Вихідні дані

Телерадіоорганізація зобов'язана повідомляти свою

назву та інші вихідні дані (позивні, емблема тощо): при ці-

лодобовому мовленні - не менше чотирьох разів, в інших

випадках - на початку та в кінці мовлення.

Для виділення власних програм чи передач телерадіо-

організація використовує постійний логотип.

Логотип, зареєстрований у встановленому порядку,

захищається законодавством про патенти.

Стаття 22. Право та порядок використання кана-

лів мовлення

Порядок використання каналів мовлення визначається

Національною радою.

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності,

мають право на використання частот, призначених для

мовлення, а також на володіння, розпорядження і викорис-

тання технічних засобів мовлення.

Підприємства зв'язку, що надають послуги зв'язку те-

лерадіоорганізаціям щодо забезпечення телерадіомовлен-

ня, не можуть відмовити у наданні наявних технічних засо-

бів мовлення і передачі сигналу організаціям, які мають

ліцензію Національної ради України з питань телебачення

і радіомовлення на право користування каналами мовлен-

ня і не мають заборгованості з оплати цієї послуги.

Стаття 23. Супутниковетелерадіомовлення

Система супутникового телерадіомовлення розвиває-

ться і використовується в Україні в таких пріоритетних на-

прямах:

275

а) розповсюдження на всій території України або в

окремих її регіонах програм або передач телерадіооргані-

зацій, зареєстрованих в Україні для приймання індивіду-

альними абонентами чи колективними розподільними ме-

режами;

б) обмін програмами і передачами між телерадіоорга-

нізаціями України та інших держав.

Порядок мовлення з використанням супутників вста-

новлюється Національною радою.

Стаття 24.

Кабельне (проводове) телерадіомов-

лення

Мережі кабельного (проводового) телерадіомовлення

створюються за дозволом місцевих органів державної ви-

конавчої влади.

Порядок роботи телерадіоорганізацій, пов'язаний з

використанням мереж кабельного (проводового) телера-

діомовлення, визначається статтями 13-18 цього Закону.

Організація кабельного телебачення зобов'язана за-

безпечити своїм абонентам трансляцію кабельним каналом

програм державного та суспільного мовлення.

Стаття 25. Дозвіл на право використання програм

чи передач інших телерадіоорганізацій

Телерадіоорганізації мають право використовувати

програми чи передачі інших телерадіоорганізацій тільки

після отримання від них відповідного дозволу, за винятком

випадків, передбачених статтею 36 цього Закону.

Забороняється тиражування, показ, реалізація теле-,

радіо-, відеопродукції без дозволу їх власників.

У разі використання програм чи передач телерадіоор-

ганізації без її дозволу вона має право на відшкодування

збитків, заподіяних внаслідок порушення її права.

Спори, що виникають, вирішуються судом або арбіт-

ражним судом у порядку, встановленому чинним законо-

давством.

276

Стаття 26. Право на одержання інформації

Телерадіоорганізації, їх працівники мають право на

одержання від державних органів, об'єднань громадян,

підприємств, установ, організацій необхідної інформації

для здійснення своєї статутної діяльності у порядку, пере-

дбаченому чинним законодавством України. Посадові

особи, які надають інформацію, несуть відповідальність за

її достовірність.

Стаття 27. Розповсюдження офіційних повідом-

лень та іншої обов'язкової інформації

Державні телерадіоорганізації зобов'язані безкоштов-

но передавати офіційні повідомлення Верховної Ради

України, Президента України, Кабінету Міністрів України

та Конституційного Суду України на територію всієї краї-

ни, а офіційні повідомлення Верховної Ради Республіки

Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих держав-

них адміністрацій - на підвідомчу їм територію.

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не

мають права відмовитися від розповсюдження повідом-

лень про надзвичайні ситуації. Право на використання те-

лебачення і радіомовлення з цією метою належить органам

і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в

умовах надзвичайних обставин.

Телерадіоорганізації зобов'язані безкоштовно повідо-

мляти рішення суду чи арбітражного суду, що набрали

чинності і містять розпорядження про оголошення їх через

цю телерадіоорганізацію.

Стаття 28. Використання телебачення і радіомов-

лення у виборчих кампаніях

Державні телерадіоорганізації, телерадіоорганізації си-

стеми Суспільного телебачення і радіомовлення забезпе-

чують відповідно на загальнодержавному чи місцевому

рівнях однакові можливості для ведення передвиборної

агітації шляхом безкоштовного надання однакового за об-

сягом і рівноцінного ефірного часу.

277

Недержавні телерадіоорганізації можуть надавати

кандидатам на посаду Президента України і у народні де-

путати, політичним партіям час мовлення відповідно до

законів України про вибори Президента України, народ-

них депутатів України та рішень Центральної виборчої

комісії.

Контроль за використанням телебачення і радіомов-

лення для передвиборної агітації здійснюється Централь-

ною виборчою комісією та відповідними окружними комі-

сіями.

У період між виборами державні телерадіоорганізації

для об'єктивного висвітлення процесів та подій, які відбу-

ваються у суспільстві, надають політичним партіям одна-

кові можливості для висловлення своїх поглядів.

Телерадіоорганізації та їх керівники або уповноважені

ними особи не несуть відповідальності за виступи посадо-

вих осіб, представників партій і громадських організацій,

кандидатів на пост Президента України, кандидатів у де-

путати всіх рівнів та на посади сільських, селищних, місь-

ких голів під час проведення виборчих кампаній та під час

підготовки і проведення референдумів, крім випадків

трансляції програм, що прямо закликають до повалення

існуючого конституційного ладу насильницьким шляхом

або неконституційного порушення територіальної цілісно-

сті України.

Під час проведення виборчих кампаній з моменту ого-

лошення дати виборів і під час виборів тимчасове зупи-

нення дії ліцензії на право користування каналами мовлен-

ня здійснюється виключно за рішенням суду, крім випадків

трансляції програм, що прямо закликають до повалення

існуючого конституційного ладу насильницьким шляхом

або неконституційного порушення територіальної цілісно-

сті України.

Стаття 29. Надання ефірного часу для офіційних

виступів і заяв

Трансляція (звіт) сесій Верховної Ради України, Верхо-

вної Ради Республіки Крим проводиться державними теле-

278

радіоорганізаціями у межах встановленого обсягу мовлен-

ня і загального фінансування.

Трансляції (звіти) сесій обласної та інших місцевих рад

народних депутатів державними телерадіоорганізаціями

здійснюються на основі договору між відповідного рівня

радою і телерадіоорганізацією.

На вимогу Президента України, Голови Верховної Ра-

ди України, Прем'єр-міністра України та Голови Консти-

туційного Суду України державні телерадіоорганізації на-

дають їм час для екстрених офіційних виступів з важливих

питань державного життя.

Державні телерадіоорганізації зобов'язані передбачати

в своїх програмах час і форми та забезпечувати можливос-

ті для виступів народних депутатів України з питань їх де-

путатської діяльності. Участь народних депутатів України

у передачах з інших питань здійснюється на загальних за-

садах.

Виступи народних депутатів місцевих рад з питань їх

депутатської діяльності в телерадіопрограмах, що транс-

люються на території відповідної ради, здійснюються за

домовленістю з місцевими телерадіоорганізаціями.

Стаття ЗО. Реклама

І

Реклама в передачах і програмах повинна чітко відріз-

нятися і відмежовуватися від інших елементів даної пере-

дачі чи програми.

Час мовлення, відведений на рекламу, не може пере-

вищувати 15 відботків на кожну годину мовлення для теле-

радіоорганізацій будь-якої форми власності. Це положення

не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мов-

лення.

Трансляції концертно-видовищних і спортивних про-

грам тривалістю більше 45 хвилин можуть бути перервані

для реклами лише один раз за повний 45-хвилинний про-

міжок часу. Передачі тривалістю менше 45 хвилин та кіно-,

телефільми не можуть перериватися для реклами, якщо ін-

ше не передбачено угодою між телерадіоорганізацією і

власником авторського права.

279

Ведучі, диктори та інші учасники телерадіопередачі за

межами часу, який відведено на рекламу, не мають права

спеціально демонструвати товари чи продукцію або харак-

теризувати їх споживчі якості як прямо, так і побічно (за

допомогою одягу, зовнішнього оформлення, зображення

тощо).

Телерадіопрацівникам забороняється займатися рек-

ламою під виглядом інформації: вказувати реквізити виро-

бника продукції чи послуг, адресу, контактний телефон,

рахунок, комерційні ознаки товару чи послуг.

Відповідальність за включення до програми, передачі

реклами з низькими художніми чи технічними якостями

несе телерадіоорганізація, а за достовірність реклами - ре-

кламодавець.

Рекламна діяльність на каналах Суспільного телераді-

омовлення забороняється, за винятком спеціально означе-

них у програмі комерційних презентацій, обсяг трансляції

яких не може перевищувати трьох відсотків мовлення на

добу.

Граничні обсяги розцінок за рекламу, що розповсю-

джується по загальнонаціональних та суспільних каналах

мовлення, встановлюються спільним рішенням Національ-

ної ради та спеціально уповноваженого центрального ор-

гану виконавчої влади України.

Стаття 31. Заборона і обмеження реклами

Не дозволяється переривати рекламою трансляції сесій

Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим,

офіційних державних заходів і церемоній, виступів Прези-

дента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-

міністра України, Голови Конституційного Суду України,

народних депутатів України, членів Уряду України, а та-

кож релігійні передачі.

Не допускаються рекламно-агітаційні передачі полі-

тичного змісту в день проведення виборів та референдумів.

Забороняється реклама тютюнових, алкогольних ви-

робів та наркотичних засобів, а також реклама, що діє на

підсвідомість (прихована реклама). Реклама засобів і мето-

дів медичної профілактики та лікування, засобів косметики

280

та побутової хімії, продуктів харчування та харчових до-

бавок може здійснюватись лише за наявності дозволу на їх

застосування та реалізацію, виданого спеціально уповно-

важеними органами охорони здоров'я України.

Реклама не повинна містити в тексті і зображенні те,

що може завдати духовної, моральної чи психічної шкоди

молоді і дітям.

Забороняється реклама у передачах, розрахованих на

дитячу (до 14 років) аудиторію..

Стаття 32. Участь спонсорів у створенні телера-

діопередач

Передачі можуть створюватися за участю юридичних і

фізичних осіб, які виступають як спонсори, крім тих, чиєю

основною діяльністю є виробництво чи реалізація продук-

ції або послуг, реклама яких заборонена статтею 31 цього

Закону.

Передача, підготовлена за участю спонсора, повинна

бути чітко і належно означена за допомогою титрів чи ди-

кторського тексту на її початку, якщо інше не передбачено

угодою між телерадіоорганізацією і спонсором. Спонсор

має право на оприлюднення у програмі свого імені або на-

зви фірми без зазначення реквізитів (адреси, телефонів,

розрахункового рахунку тощо).

Забороняється спонсорство щодо випусків новин. За-

бороняється втручання спонсорів у професійну діяльність

телерадіоорганізацій та їх працівників.

Стаття 33. Кореспондентські пункти

Телерадіоорганізації мають право у встановленому

порядку відкривати кореспондентські пункти на території

України та за її межами. Кореспондентський пункт є стру-

ктурним підрозділом (філією) Телерадіоорганізації і пред-

ставляє її інтереси.

Стаття 34. Акредитаціятелерадіопрацівииків

Телерадіоорганізації мають право за погодженням з

державними органами та органами об'єднань громадян

281

акредитувати при них (при їх прес-службах) творчі групи,

окремих працівників. Органи, при яких акредитовано те-

лерадіопрацівників, забезпечують їм умови для виконання

службових обов'язків з урахуванням специфіки підготовки

телерадіоматеріалів (розміщення апаратури, режим освіт-

лення, підключення до джерел звуку тощо), а також попе-

редньо повідомляють їх про час і місце проведення засі-

дань, прес-конференцій, презентацій, нарад та інших захо-

дів, надають стенограми, протоколи та інші матеріали.

Припинення акредитації телерадіопрацівників можли-

ве за рішенням організації, при якій їх акредитовано, за

погодженням з телерадіоорганізацією, що акредитувала

цих працівників, або у разі відкликання їх телерадіооргані-

зацією.

Стаття 35.

Зберігання

лення

матеріалів телерадюмов-

Телерадіоорганізації зобов'язані зберігати текстові ма-

теріали передач протягом одного року після їх випуску і

вести журнал реєстрації передач, які йдуть без попередньо-

го запису ("прямий" ефір), в якому фіксуються: тема пере-

дачі, дата, час її початку і закінчення, прізвища авторів,

ведучих та інших учасників. Журнал реєстрації передач, які

йдуть у прямій трансляції, зберігається протягом року з

дня останнього запису у ньому.

Передачі, записані в повному обсязі-на магнітну плів-

ку, можуть бути розмагнічені після закінчення десятиден-

ного терміну з часу останньої трансляції, якщо в цей тер-

мін не надійшла заява про спростування відомостей, які в

них містяться. У разі виникнення спору вони розмагнічую-

ться лише після його вирішення (прийняття судового рі-

шення, укладення мирової угоди тощо).

Порядок, критерії відбору, терміни і умови довгостро-

кового зберігання телерадіопередач, що становлять істо-

ричну, художню, культурну чи іншу цінність, визначають-

ся чинним законодавством України.

282

Розділ IV

ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЙ

ТА ЇХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 36. Авторське право телерадіоорганізацііі

Телерадіоорганізації належить авторське право на

створені нею передачі (фільми) і програми, а також ав-

торські права, одержані відповідно до укладених нею до-

говорів.

Телерадіоорганізація має право дозволяти чи заборо-

няти іншим телерадіоорганізаціям, установам і закладам,

громадянам в Україні та за кордоном:

- трансляцію (ретрансляцію) своїх передач (фільмів) та

програм;

- відтворення, тиражування або продаж зроблених за-

писів передач (фільмів), програм, що є її власністю, а та-

кож записів музичних і літературно-драматичних творів,

здійснених телерадіоорганізацією в студії чи у видовищних

закладах.

Без згоди Телерадіоорганізації допускається викорис-

тання її передач (фільмів) і програм у таких випадках:

- для задоволення особистих потреб громадян;

- для використання іншими телерадіоорганізаціями

коротких уривків - не більше п'яти хвилин з кожної пере-

дачі (фільму);

- для навчальних цілей у державних навчальних закла-

дах.

Стаття 37. Обов'язки Телерадіоорганізації

Телерадіоорганізація зобов'язана:

а) розповсюджувати об'єктивну інформацію;

б) не створювати перешкод у передачі та прийманні

програм інших телерадіоорганізацій, функціонуванні ліній

зв'язку;

в) дотримувати вимог державних стандартів і техніч-

них параметрів телерадіомовлення;

г) попереджати телеглядачів про те, що її програми є

платними;

283

д) виконувати правила рекламної діяльності і спонсор-

ства, встановлені цим Законом;

е) з повагою ставитися до національної гідності, націо-

нальної своєрідності і культури всіх народів;

є) зберігати у таємниці, на підставі документального

підтвердження, відомості про особу, яка передала інфор-

мацію або інші матеріали за умови нерозголошення її іме-

ні;

ж) не розповсюджувати матеріали, які порушують пре-

зумпцію невинності підсудного або упереджують рішення

суду;

з) не розголошувати інформацію про приватне життя

громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є сус-

пільне необхідною. У разі, якщо суд визнає, що розповсю-

дження інформації про особисте життя громадянина не

становить суспільне необхідної інформації, моральна шко-

да та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку,

встановленому чинним законодавством України.

Телерадіоорганізація не має права:

- докорінно змінювати характер, обсяг мовлення та

програмну концепцію без попереднього оповіщення теле-

глядачів і радіослухачів у своїх передачах;

- збільшувати в односторонньому порядку обсяг або-

нентної плати чи інших видів оплати послуг до закінчення

терміну договору, крім випадків зміни централізовано за-

тверджених тарифів на послуги телебачення та радіомов-

лення.

У межах зони впевненого прийому телерадіопрограм

не дозволяється проведення будь-яких видів робіт, які мо-

жуть перешкоджати прийому передач чи погіршувати їх

технічну якість. Винні у цьому юридичні та фізичні особи

зобов'язані за свій рахунок відшкодувати всі витрати,

пов'язані з поновленням попередньої якості прийому теле-

радіопрограм.

Стаття 38. Права творчих працівників телерадіо-

організацій

Творчий працівник телерадіоорганізації, який виконує

її завдання, має право:

284

а) збирати і отримувати без перешкод інформацію, яка

необхідна для підготовки передач;

б) проводити кіно-, відео-, звуко- та інші записи, фото-

зйомки, за винятком випадків, передбачених чинним зако-

нодавством України;

в) за завданням телерадіоорганізації відвідувати орга-

ни влади, підприємства, установи і організації та бути

прийнятим їх посадовими особами;

г) при пред'явленні посвідчення працівника телерадіо-

організації перебувати в районах стихійного лиха і катаст-

роф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах,

зборах, демонстраціях та інших масових заходах, на тери-

торіях, де оголошено надзвичайний стан;

д) на доступ (зйомки, запис) до документів та матеріа-

лів, за винятком тих, що спеціально охороняються чинним

законодавством України;

е) користуватися псевдонімом, застерігати від розго-

лошення таємниці псевдоніму;

є) перед трансляцією ознайомлюватися з остаточно го-

товою до випуску передачею, яку підготовлено з викорис-

танням зібраних ним матеріалів, і робити щодо неї свої за-

уваження;

ж) зняти з себе відповідальність за матеріали, зміст

яких, ні його думку, було змінено (перекручено) в процесі

редакційної підготовки;

з) відмовитися від виконання доручення телерадіоор-

ганізації, якщо воно суперечить чинному законодавству.

Стаття 39. Обов'язки творчих працівників теле-

радіоорганізацій

Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний:

а) дотримувати програмної концепції телерадіооргані-

зації, керуватися її статутом;

б) перевіряти достовірність одержаної ним інформації;

в) не допускати розповсюдження інформації, передба-

ченої частиною другою статті 2 цього Закону;

г) не допускати випадків розповсюдження в телерадіо-

програмах відомостей, які порушують права і законні ін-

тереси громадян, принижують їх честь і гідність;

285

д) виконувати інші вимоги, які випливають з цього За-

кону і статуту телерадіоорганізації та укладеного ним з те-

лерадіоорганізацією трудового договору.

Обов'язки, передбачені частиною першою цієї статті,

поширюються і на позаштатних працівників телерадіоор-

ганізації.

У разі висунення творчого телерадіопрацівника канди-

датом на виборні посади він має рівні з іншими кандида-

тами права у використанні телебачення і радіомовлення.

Творчий телерадіопрацівник не має права використо-

вувати своє службове становище в інтересах кандидата,

довіреною особою якого він є.

Розділ V

ПРАВА ТЕЛЕГЛЯДАЧІВ І РАДІОСЛУХАЧІВ

Стаття 40. Захист прав телеглядачів, радіослухачів

Телеглядачі і радіослухачі мають право:

- приймати для індивідуального користування всі про-

грами державних, недержавних, а також зарубіжних теле-

радіоорганізацій;

- звертатися до телерадіоорганізації, її засновників,

Національної ради з зауваженнями та пропозиціями щодо

змісту і технічної якості програм і отримувати відповідь

безпосередньо у передачах або письмово;

- спростовувати розповсюджені телерадіоорганізацією

дані, що не відповідають дійсності або принижують честь і

гідність громадян.

Стаття 41. Захист прав неповнолітніх телегляда-

чів і радіослухачів

Передачі (фільми), що можуть завдати шкоди фізичному,

психічному, моральному розвиткові неповнолітніх, заборо-

няються.

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замі-

нюють, розповсюджувати інформацію про неповнолітніх,

які скоїли злочин, про злочини, скоєні щодо неповнолітніх,

286

а також про самогубства неповнолітніх, якщо така інфор-

мація дозволяє ідентифікувати особу неповнолітнього.

Стаття 42. Недопустимість перекручення інформації

Особа, в якої беруть інтерв'ю, або особа, яка надала

інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у

письмовій формі перегляду чи прослуховування готового

матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди - вилу-

чення матеріалу з передачі.

Спори у зв'язку з порушенням норм, викладених у час-

тині першій цієї статті, розглядаються судом.

Стаття 43. Право на відповідь, спростування чи

власне тлумачення обставин справи

Телерадіоорганізація зобов'язана надавати громадя-

нам чи представникам організацій, інтересам яких заподія-

но шкоду розповсюдженою інформацією, можливість від-

повіді, спростування чи власного тлумачення обставин

справи.

В разі розповсюдження в телерадіопередачі відомос-

тей, що принижують честь і гідність громадян або не від-

повідають дійсності, вони повинні бути на прохання заці-

кавлених осіб в місячний термін спростовані телерадіоор-

ганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час

спростування визначаються за угодою зацікавлених сторін.

Спори про реалізацію вказаних прав розглядаються

судом.

Розділ VI

ФІНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА

БАЗА ТЕЛЕРАДІООРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 44. Фінансування телерадіоорганізацій

Джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бю-

джетні асигнування, абонентна плата, а також кошти,

отримані від:

287

- виробництва і трансляції реклами, видання газет,

журналів, інформаційних бюлетенів, книг, відеогазет,

створення телерадіопрограм на замовлення;

- фінансування системи Суспільного телебачення і ра-

діомовлення здійснюється відповідно до Закону України

"Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення

України";

- продажу газетам, журналам, інформаційним агентст-

вам права на публікацію програм своїх телерадіопередач;

- діяльності комерційних каналів, а також кабельного,

довідкового (телетексту) та інших видів телерадіомовлен-

ня;

- виробництва, продажу і прокату касет із записами ві-

део- та аудіопродукції;

- прокату телефільмів, платних спектаклів, концертів,

організованих безпосередньо телерадіоорганізацією;

- зовнішньоекономічної діяльності телерадіоорганіза-

ціїта інших видів діяльності, передбачених статутом;

- внесків засновників, спонсорів, державних органів,

благодійних та інших громадських фондів, а також окре-

мих громадян.

Іноземні інвестиції, як джерело фінансування телера-

діоорганізацій, допускаються в порядку, встановленому

чинним законодавством України, з обмеженням, встанов-

леним статтею 13 цього Закону.

Стаття 45. Матеріально-технічна база телерадіо-

організації

Матеріально-технічна база телерадіоорганізації, що

забезпечує виробництво телерадіопередач та програм і до-

ведення їх до споживачів, може включати до свого складу

підприємства та організації (телецентри, телерадіоцентри,

технічні центри телебачення і радіомовлення, радіобудин-

ки тощо), а також технічні засоби розповсюдження телера-

діопрограм (передавачі, супутникові, кабельні, радіоре-

лейні мережі зв'язку та інші засоби).

Технічні засоби телебачення і радіомовлення, створені

(придбані, побудовані) за рахунок державних капіталовк-

288

ладень, не можуть бути надані в користування недержав-

ним телерадіоорганізаціям без згоди Національної ради.

Плани, програми і схеми розвитку громадського, ві-

домчого та інших видів телебачення і радіомовлення по-

винні бути узгоджені телерадіоорганізацією з програмою

розвитку державного телебачення і радіомовлення на від-

повідних територіях.

Під час проектування, будівництва і реконструкції

об'єктів (будинків, споруд), призначених для проведення

громадських заходів (культурно-масових, спортивних, ви-

довищних тощо), мають бути передбачені необхідні техні-

чні вимоги щодо забезпечення телерадіотрансляцій з цих

приміщень (освітлення, площа для розміщення телекамер

та іншого устаткування і роботи персоналу, засоби зв'язку

тощо).

Витрати телерадіоорганізацій на капітальне будівниц-

тво об'єктів, призначених для здійснення телерадіомовлен-

ня, включаються у собівартість їх продукції.

Розділ VII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ

Стаття 46. Відповідальність за порушення зако-

нодавства про телебачення і радіомов-

лення

Порушеннями законодавства України про телебачення

і радіомовлення є:

- порушення, передбачені статтею 47 Закону України

"Про інформацію" (2657-12);

- порушення вимог, встановлених частиною другою

статті 2, статтею 8, частиною четвертою статті 20 цього

Закону;

- порушення антимонопольних обмежень, встановле-

них цим Законом;

- порушення обмежень, встановлених для іноземних

інвесторів;

289

- мовлення без ліцензії;

- одержання ліцензії на використання каналів мовлен-

ня шляхом обману;

- здійснення мовлення з порушенням умов, які вказую-

ться в ліцензії;

- порушення порядку та термінів видачі ліцензії;

- порушення інтересів та законних прав телерадіоор-

ганізацій, що отримали ліцензію;

- надання в користування технічних засобів мовлення

телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії;

- повна або часткова передача каналу мовлення в ко-

ристування іншій юридичній або фізичній особі;

- порушення вимог щодо обов'язкового повідомлення

вихідних даних;

- створення мереж кабельного (проводового) мовлення

без дозволу місцевих органів державної виконавчої влади;

- незабезпечення телерадіоорганізацією кабельного

мовлення трансляції своїм абонентам програм державного

мовлення;

- порушення авторських прав власників телерадіопе-

редач та програм;

- порушення вимог щодо рекламної діяльності, вста-

новлених цим Законом;

-порушення умов спонсорської діяльності;

- порушення прав творчих працівників телерадіоорга-

нізації;

- порушення законних прав телеглядачів та радіослу-

хачів;

- створення перешкод у законній діяльності Націо-

нальної ради.

Особи, винні в цих порушеннях, несуть цивільно-

правову, адміністративну і кримінальну відповідальність

згідно з чинним законодавством України.

Стаття 47. Відшкодування моральної шкоди

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадяни-

нові в результаті розповсюдження телерадіоорганізацією

даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і

гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової

290

шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадюор-

ганізацією, а також винними посадовими особами і грома-

дянами. Обсяг відшкодування моральної (немайнової)

шкоди в грошовому вираженні визначається судом.

Стаття 48. Звільнення від відповідальності за роз-

повсюдження даних, що не відповіда-

ють дійсності

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники не несуть

відповідальності за розповсюдження по телебаченню і ра-

діо даних, що не відповідають дійсності, у випадках:

а) якщо ці дані містились в офіційних повідомленнях;

б) якщо їх одержано від інформаційних агентств або

прес-служб державних органів та органів об'єднань грома-

дян;

в) якщо вони є дослівним цитуванням виступів народ-

них депутатів, а також офіційних виступів посадових осіб

державних органів;

г) якщо вони містилися в авторських виступах, які пе-

редаються в ефір без попереднього запису.

Розділ VIII

' МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

В ГАЛУЗІ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ

Стаття 49. Міжнародне співробітництво телера-

діоорганізацій

Співробітництво телерадіоорганізацій із зарубіжними

партнерами здійснюється на підставі ратифікованих

Україною міжнародних договорів або прямих договорів.

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь

Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в

цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного до-

говору.

Стаття 50. Діяльність представників зарубіжних

телерадіоорганізацій на території

України

291

Акредитація зарубіжних кореспондентів телебачення і

радіо проводиться Міністерством закордонних справ

України.

Правовий стан і професійна діяльність представників

зарубіжних телерадіоорганізацій, акредитованих в Україні,

регулюються Кабінетом Міністрів України.

Представники зарубіжних телерадіоорганізацій, не ак-

редитовані в Україні у встановленому порядку, здійснюють

свою діяльність як співробітники іноземних юридичних

осіб.

Розділ IX

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. На час загальної або часткової мобілізації та/чи во-

єнного стану в Україні або в окремих її місцевостях вста-

новлюється особливий режим роботи телебачення і радіо-

мовлення, за якого розповсюдження в ефірі теле- і радіопе-

редач (програм) здійснюється лише телерадіоорганізація-

ми Державного комітету телебачення і радіомовлення

України з використанням лише каналів підприємств, що

віднесені до сфери управління Державного комітету зв'язку

України і Державного комітету телебачення і радіомов-

лення України.

Органам виконавчої влади, уповноваженим у справах

цивільної оборони, захисту населення і надзвичайних ситу-

ацій, надається право використовувати без перешкод дер-

жавні телерадіоорганізації і технічні засоби мовлення для

передачі інформації, пов'язаної з захистом населення.

2. Дія статей 6, 22, 23, 26 і 38 Закону України "Про те-

лебачення і радіомовлення" під час загальної або часткової

мобілізації та/чи воєнного стану тимчасово припиняється.

Порядок мовлення телерадіоорганізацій під час за-

гальної або часткової мобілізації та/чи воєнного стану ви-

значається Кабінетом Міністрів України.

Президент України

Л. Кравчук

м.Ктв, 21 грудня 1993 року

№ 3759-ХІІ

292

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про рекламу

Цей Закон визначає основні засади рекламної діяльно-

сті в Україні, регулює правові відносини, що виникають у

процесі створення, розповсюдження, одержання реклами.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 . Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в

такому значенні:

реклама - спеціальна інформація про осіб чи продук-

цію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який

спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання

прибутку;

особа - будь-яка фізична чи юридична особа;

продукція - товари, роботи, послуги, цінні папери;

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для

її виробництва та (або) розповсюдження;

виробник реклами - особа, яка повністю або частково

здійснює виробництво реклами;

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розпо-

всюдження реклами будь-якими рекламними засобами;

споживач реклами - будь-яка особа або група осіб, на

яких спрямована реклама;

рекламні засоби - засоби, що використовуються для

доведення реклами до її споживача у будь-якій формі та у

будь-який спосіб;

спонсор - особа, яка матеріально підтримує будь-яку

діяльність без одержання від неї прибутку з метою популя-

ризації винятково свого імені (назви), торгової марки.

293

Стаття 2. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон регулює правовідносини у сфері реклами,

призначеної для розповсюдження та споживання на тери-

торії України.

2. Дія цього Закону не поширюється на правовідноси-

ни, пов'язані з інформацією, яка відображає соціальні по-

дії, інтереси політичних партій, релігійних і громадських

організацій та (або) призначена для їх підтримки.

Стаття 3 . Законодавство про рекламу

1. Законодавство України про рекламу складається з

цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють

відносини у сфері реклами.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення

якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила,

ніж ті, що передбачені законодавством України про рекла-

му, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Реклама як предмет авторського права

Використання реклами, яка повністю або частково є

предметом авторського права та суміжних прав, здійснює-

ться відповідно до вимог законодавства України.

Стаття 5 . Реклама імені (назви) та торгової мар-

ки спонсорів

1. У створенні теле-, радіопередач, підготовці матеріа-

лів для інших засобів масової інформації, організації теат-

рально-концертних, спортивних та інших заходів можуть

брати участь спонсори. У таких матеріалах та під час про-

ведення таких заходів не дозволяється робити посилання

рекламного характеру щодо властивостей продукції спон-

сорів.

2. Не можуть виступати спонсорами ті особи, що ви-

робляють чи розповсюджують продукцію, виробництво

або розповсюдження якої заборонені на території України.

294

Стаття 6 . Мова реклами

Мова реклами визначається Законами України "Про

мови в Україні", "Про інформацію", "Про друковані засо-

би масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачен-

ня і радіомовлення", іншими законодавчими актами

України в цій сфері, міжнародними договорами та уго-

дами.

Зареєстровані у встановленому порядку товарні знаки,

логотипи можуть наводитись мовою оригіналу.

Розділ II

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО РЕКЛАМИ

Стаття 7 . Принципи рекламної діяльності

Основними принципами рекламної діяльності є: закон-

ність, точність, достовірність, використання державної та

інших мов відповідно до законодавства України, викорис-

тання форм та засобів, які не завдають споживачеві рекла-

ми моральної, фізичної або психічної шкоди.

Стаття 8 . Загальні обмеження щодо реклами