3. Радіо не вимагає абсолютної уваги. Тобто воно не

змушує слухача кинути якусь роботу і знаходитися лише

біля приймача, як цього вимагає телебачення. Стало звич-

ним виконувати якусь роботу і слухати радіо. Роль своєрі-

дного фону під час багатьох занять виконують музичні пе-

редачі. Прослуховування передач, зробившись переважно

другою (поєднувальною) діяльністю, ніби розширило межі

"діяльності" радіо. Радіомовлення стало, у повному розу-

мінні цього слова, органічною частиною життєдіяльності

людей. Воно - часто і будильник, який будить приємним

способом, і супутник в автомобілі, і "співрозмовник" для

самотніх людей, і, зрозуміло, джерело різноманітної соці-

210

і

ально значущої інформації, і своєрідний друг любителів

музики тощо.

4. Радіо створює ширший діапазон самостійності. Як-

що образ героя п'єси, що передається по телевізору, зав-

жди однозначний, конкретний (індивідуальний), то образ

героя радіоп'єси багатозначний, адже кожний слухач ство-

рює його у своїй .уяві самостійно. -Втягуючи слухача у про-

цес події, що розвивається, радіо активізує його асоціатив-

не мислення. Хоча телебачення має такі переваги перед

радіо, як видовищність, його оптико-акустичне інформу-

вання вимагає істотної мобілізації психофізіологічних зу-

силь, а це більшою мірою стомлює глядача, особливо ди-

тину, підлітка, викликає велике напруження нервової сис-

теми. Водночас телебачення завдяки звуковидовищним ди-

намічним образам зрозуміліше юним глядачам, бо дає змо-

гу не лише почути, а й побачити. Тому й видовищна ін-

формація, відображаючи конкретні факти, події, явища

навколишнього життя, сприймається ґрунтовніше. Однак

радіо, оперуючи словом, музикою, шумами, здатне силь-

ніше впливати на уяву, розвиток фантазії, абстрактне мис-

лення.

Сучасний розвиток ЗМІ вносить деякі корективи у

специфічні можливості функціонування кожного з них. Те-

лебачення прагне до прискорення передачі новин, підви-

щення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі ау:

диторії першої оцінки актуальних подій. Нині завдяки

прямоефірним передачам глядачі і слухачі часто дізнають-

ся про важливі події одночасно, а інколи і раніше, ніж по-

чули про них по радіо. Подані у специфічній радійній і те-

левізійній формі новини стимулюють інтерес читацької

аудиторії до газетних матеріалів, у яких може бути уза-

гальнення, масштабна оцінка подій і явищ соціальної дійс-

ності.

Всебічне, фахове використання природних особливос-

тей, специфічних виражальних засобів радіо є запорукою

ефективного впливу на слухачів. Специфічні виражальні

засоби радіо складаються з двох груп.

Перша - це природні, натуральні виражальні засоби:

а) усне слово, б) шуми (акустична характеристика подій),

в) музика. До другої групи виражальних засобів належить

211

використання технічних можливостей. Це насамперед мон-

таж у різних його значеннях.

Радіослово не ідентичне друкованому СЛОВУ. Слово, шо

звучить, підпорядковується законам усного мовлення. Ін-

тонаційне забарвлення є надзвичайно важливим чинником

і нерідко здатне суттєво змінити смислове значення напи-

саного слова, а то й надати йому протилежного значення.

І.Л.Андроніков зазначив: "В усній мові те, як людина ска-

зала, перетворюється в те, що людина сказала"3.

Слово, що звучить по радіо, має величезну емоційну

силу, викликає ефект співпереживання. Радіослово повин-

но донести до слухача найрізноманітнішу інформацію,

емоційно вплинути, зробити невидиме видимим. Ідеться

про наочність радіопередачі. Радіомова своєрідна, непов-

торна. За своєю природою радіомова діалогічна, вона зав-

жди передбачає співбесідника, тобто радіослухача. У цьо-

му ЇЇ сила, величезні можливості впливу на аудиторію.

Недарма радіо називають "суспільним діалогом", воно ве-

де мову з кожним зокрема і з мільйонами відразу. Ця об-

ставина порушує проблему персоніфікації радіомови.

За результатами аудиторського дослідження, яке здій-

снили Т.О.Бровченко, В.Г.Волошин і Н.А.Труханова, при-

йнято таке позначення сприймання ознак мовлення радіо-

мовців: 1 - приємне, 2 - природне, 3 - виразне, 4 - активне,

5 - підготовлене, 6 - плавне, вільне, 7 - невимушене, 8 -

емоційне, 9 - щире, 10 - довірливе, 11 - зрозуміле, дохідли-

ве, 12 - цікаве, 13 - легке для сприйняття, 14 - інформатив-

но насичене, 15 - логічне, 16 - правдоподібне, 17 - переко-

нливе, 18 - авторитетне, 19 - викликає відповідне

переживання, 20 - виникає зорове уявлення, 21 - викликає

бажання діяти, 22 - природна інтонація, 23 - природний

темп, 24 - природна гучність, 25 - чіткий ритм, 26 - темп

стабільний, 27 - чітко виділений семантичний центр, 28 -

чітке членування на мовленнєві відрізки, 29 - широкий діа-

пазон голосу, ЗО - чітке членування початку абзацу.

Слово в радіоповідомленні ефективне тоді, коли воно

зрозуміле, не вимагає розшифрування, звернення до довід-

ників тощо. Щоби зробити правильний висновок про при-

датність тих чи інших слів для повідомлення по радіо, по-

трібні знання не тільки про лексику усної літературної чи

212

розмовної мови, але й про частоту її використання. На-

приклад, французький лінгвіст П.Жюро дійшов висновку,

що 100 найбільш повторюваних слів становлять 60 відсот-

ків кожного тексту, 1000 слів - 85, а 4000 слів - 97,5 відсот-

ка тексту. Деякі зарубіжні дослідники психології мови

вважають, що збільшення словникового складу повідом-

лення веде до скорочення аудиторії.

Відомо, чим більшим запасом слів ми володіємо, тим

простіше і точніше можемо сформулювати своє висловлю-

вання. Але практика радіомовлення диктує свої критерії

використання лексичного багатства мови. Надто багатий

словниковий склад ще не є гарантією доброї дохідливості

матеріалу. Чим рідше подибуємо слово, чим незвичніше

висловлювання, тим важче його засвоїти і запам'ятати.

Використання слів, які часто вживаються, як і різних сло-

весних кліше, не виключає пошуку нових форм у викладі

матеріалу. Для радіомовлення це особливо потрібно, бо

величезний обсяг інформації, яку передають, примушує

щоденно шукати нові способи її подачі, у тому числі і за-

собами мови. Деяких видів мовлення, наприклад, худож-

нього це стосується найбільше. Тут звертаємо увагу на те,

що в основі текстів передач, насамперед інформаційних,

які розраховані на масову аудиторію, повинна бути за-

гальновживана лексика.

Окрім словникових, синтаксичних та інших особливо-

стей, радіомова володіє і своєрідними "невербальними мо-

вними засобами", що несуть так звану "незмістовну ін-

формацію". До них належать темп мови, сила звуку, висота

тону, тембр голосу, ритм, інтонація голосу, наголоси, пау-

зи. Велика кількість варіантів сполучень усіх цих засобів

дає змогу знайти найяскравіший ритміко-мелодійний ри-

сунок мови. Звучання мови безпосередньо пов'язане з пси-

хікою мовця, що привідкриває внутрішній світ людини.

Радіо переломлює, інколи підсилює, висвічує всі якості ус-

ного мовлення.

Важливе значення для звукової реалізації передач має

також темп мови. Швидкість засвоєння інформації читачем

в середньому у 2-3 рази вища, ніж у радіослухача. Експе-

рименти вчених показали, що оптимальне сприйняття і за-

пам'ятовування текстів відбувається при темпі читання

213

близько 122 слів на хвилину. До речі, в англомовних краї-

нах темп читання матеріалів по радіо досить високий - від

125 до 180 слів на хвилину. Отже, темп мови на радіо по-

винен бути вмотивованим, відповідати змістові повідом-

лення. Надто швидкий темп збуджує увагу, емоції слухачів,

але сприйняття інформації тоді неповне. Слухач не встигає

осмислити повідомлення і зафіксувати його в пам'яті. Упо-

вільнений темп "заколисує" увагу слухача.

На сприймання радіоінформації впливають сила звуку,

висота тону, тембр голосу, інтонація. У звуковому мовлен-

ні, в його дохідливості і впливовості основну роль відіграє

інтонація, на другий план відходять порядок слів, тип ре-

чень, відношення, в яких перебувають між собою окремі

граматичні чинники. Про значення інтонації й індивідуаль-

них характеристик мовця на радіо і телебаченні говорять

багато дослідників. Вони підкреслюють, що голос, його

висота, тембр, музикальність, плавність або уривчастість

вимови, ритмічність, характер розміщення наголосів - це ті

важливі компоненти звукового мовлення, що значно впли-

вають на враження, яке мовець справляє на оточення.

Сила звуку повинна бути оптимальною. Дуже голосна

розповідь дратує слухачів, а надто тиха - змушує прислу-

ховуватися. Не бажано говорити високим, менторським

тоном. Спокійний, врівноважений тон викликає довіру.

Високий тон можна виправдати доречною схвильованістю.

Добре, якщо тембр голосу милозвучний, не ріже слух висо-

кими нотами і не глушить басом. Інтонація повинна відпо-

відати змістові повідомлення і не суперечити йому. За до-

помогою логічних наголосів на певному слові, фразі

привертаємо до них увагу слухачів. Доречними повинні

бути паузи.

Ці звукові засоби розподіляються на три групи: тонові,

динамічні, кількісні. Під тоновими розуміємо зміну висоти

голосового тону, що проявляється у мелодії мови. Динамі-

чні засоби - це насамперед розстановка і взаємна відповід-

ність наголосів у висловлюванні і загальний динамічний

суцільний хід виступу. Кількісні засоби - це темп мови і

пауза. Отже, голос - це один із своєрідних, властивих саме

радіо, засобів зовнішньої і внутрішньої характеристики

людини, яка говорить перед мікрофоном.

214

Оскільки мовець, виступаючи по радіо, спонукає слу-

хача прийняти висловлену ним точку зору, намагається

донести повідомлення до його свідомості, впливаючи на

логіку мислення і почуття, то мова його повинна бути,

перш за все, переконливою, з природною і живою інтона-

цією. Мовлення сприймається як переконливе, коли у ньо-

му наявні такі основні просодичні особливості:

1. Темп мовлення, який найвиразніше характеризує

мовця, повинен бути чітким, середнім за швидкістю, із се-

мантично умотивованими змінами, завдяки яким важлива

думка виділяється більш повільним або більш швидким

темпом.

2. У мовленні слід використовувати різноманітні то-

нальні контури з широким, але природним для даного жа-

нру, частотним діапазоном.

3. Інтенсивність мовлення повинна бути досить знач-

ною, соковитою, насиченою. Відсутність належної інтенси-

вності робить його млявим, невиразним, нецікавим.

4. Кількість пауз і їх тривалість повинна визначатись

рівнем мовної одиниці та значущістю окремих слів вислов-

лення. Так, паузи нижнього рівня - між окремими словами

або між синтагмами - мають бути меншими, ніж між мік-

ротемами чи фоноабзацами. Ключові семантичне важливі

слова повинні виділятись (поряд із енергетичними і часто-

тними характеристиками) також паузацією, причому три-

валість пауз залежить від ступеня важливості даних слів.

5. Враховуючи часовий об'єм людської пам'яті (від 4 до

10 секунд), рекомендується при членуванні мовлення на

синтагми та фрази не перевищувати вказаного часу.

6. Велике значення для виразності звукового підготов-

леного тексту має наявність яскравих за контрастом пара-

метрів частоти основного тону та інтенсивності, а також

чергування різних форм тонального контуру, яскраве виді-

лення семантичного центру висловлення4.

На відміну від радіослова шуми не є універсальним ви-

ражальним засобом. Сфера їх застосування обмежена. Але

нерідко слово, що звучить в ефірі, супроводжують шумові

фони, різні звукоефекти або музика. У репортажах і радіо-

нарисах, радіокомпозиціях і радіофільмах завдяки звуко-

вому фону створюється ефект присутності на місці події: ви

215

чуєте, наприклад, голос коментатора на фоні реакції фут-

больних уболівальників і свистків судді. Радіо використо-

вує все багатство звуків навколишнього світу. "Розмов-

ляють" поле і ліс, море і струмок, село і місто, заводи і бу-

дови, пароплави і поїзди, трактори й автомобілі, тварини,

птахи і навіть комахи. Свої, особливі, голоси мають сніго-

ва завірюха і весняна громовиця, залізничний вокзал і мор-

ський порт, концертний зал і телеграф. Мовою звуків роз-

повідає квартира про життя своїх господарів: рипнуло

крісло, пробив годинник, потекла вода з крана, зашелесті-

ли штори, запрацював вентилятор. Отже, радіо відкриває

перед слухачем світ у всьому багатстві його звуків. Звук

засвідчує достовірність зустрічі слухача з дійсністю, надає

інформації більшої переконливості і життєвості.

Завдяки акустиці розповідь журналіста набуває виду

документа, що самостійно розкриває характер і зміст фак-

ту (наприклад, гнів демонстрантів, викрики схвалення чи

осуду в залі). Акустика несе чітке смислове навантаження,

справляючи певний вплив на слухача. Голос людини у під-

земеллі звучить глухо, понуро, що створює відповідний

емоційний настрій. У великому концертному залі з доброю

акустикою голос звучить світло, весело, і результат досяга-

ється зовсім інший. У радіоспектаклях шуми, зазвичай, ви-

конують роль звукових декорацій до дії, що розвивається.

Вони ніколи не бувають статичними, виникають одночас-

но з дією і супроводжують її. Вдало використані шуми ро-

блять передачу об'ємнішою, яскравішою, відчутнішою.

Вони допомагають якнайточніше передати атмосферу по-

дії або явища, про які розповідається. Інколи використан-

ня у передачі шумів звільняє журналіста від довгих описів,

економить багато дорогоцінних секунд або навіть хвилин.

Шуми на радіо виконують певні функції: суто інфор-

маційні, емоційні, відіграють роль історичного документа

(запуск космічних ракет, проголошення Акту незалежності

України, прийняття Конституції України тощо), служать

звуковим фоном, є елементом монтажу.

Третім важливим виражальним засобом радіо е музи-

ка. Музика існує на радіо як самостійний вид мовлення -

це різні музичні передачі. Ми звертаємо увагу на музику як

виражальний засіб радіожурналістики, де вона використо-

216

вується у специфічному зв'язку зі словом і шумами. Як ви-

ражальний засіб, музика доповнює розповідь або несе в

контексті додаткове змістовне навантаження. Якщо музика

правильно підібрана за змістовим звучанням і вміло введе-

на у тканину радіоматеріалу, то вона підсилює його емо-

ційний вплив, надає більшої виразності.

Монтаж, як уже зазначалося, належить до другої групи

виражальних засобів радіо. Поняття "монтаж" означає

складання, з'єднання у певній послідовності і за певною

системою частин в єдине ціле. На радіо монтаж має такі

значення:

1. Найпростіше значення слова "монтаж" полягає у не-

складній обробці магнітної стрічки, на якій зроблено за-

пис, в усуненні із запису непотрібних або невдалих місць і

з'єднання окремих частин запису в єдине ціле.

Останнім часом особливого значення набуває монтаж

з використанням комп'ютерної техніки. Цей новий спосіб

має ряд незаперечних переваг над "архаїчним" монтажем.

Наприклад, під час монтажу магнітної стрічки найменша

помилка призводить до безповоротної втрати записаного

матеріалу, дефектів звуку на склейках, а також можливий

розрив стрічки при відтворенні, склеюючими засобами за-

бруднюється робоча поверхня головки і т.ін.

До комп'ютерного монтажу обов'язково входить зане-

сення всіх інформації в пам'ять. Надалі можливе викорис-

тання всяких фрагментів запису у будь-якій послідовності і

першій-ліпшій комбінації з регулюванням рівнів і часу зву-

чання, навіть висоти тону, якщо у цьому є потреба. Здійс-

нюють також роздільну поканальну обробку звуку

(кореляція амплітудно-частотної характеристики, дина.мі-

чного діапазону, компресування, шумопониження, пано-

рамування та ін.), а потім переписують вивірений, готовий

матеріал на довільний носій. Дуже важливо, що весь запи-

саний матеріал у процесі монтажу залишається неушко-

дженим і може знову використовуватися.

2. Ширше значення слова "монтаж" - з'єднання в пев-

ному порядку частин радіопередачі, а також усієї денної

програми, що допомагає підсилити ефект впливу на слуха-

ча. Можливе, наприклад, хронологічно послідовне

з'єднання матеріалу для того, щоб домогтися його емоцій-

217

ного звучання. Але цей варіант не єдиний. Іуіо)хливе під

час монтажу і порушення хронологічної послідовності за

творчим задумом автора, протиставлення суперечливих

одна одній частин; можливий їх паралельний монтаж.

3. Словом "монтаж" називається також з'єднання різ-

них виражальних засобів радіо: слова і шумів, слова ' МУ~

зики, шумів і музики або всіх виражальних засобів одно-

часно.

Монтаж дає змогу вдосконалити звуковий матеріал,

забираючи розтягненості і залишаючи найяскравіші хара-

ктерні фрагменти життєвої реальності; переміщувати зву-

кові епізоди з одного місця на інше відповідно до компо-

зиційного задуму автора; ущільнювати, конденсувати час

за допомогою монтажних переходів, створювати у радіо-

передачах щось подібне умовному "екранному" часу в кі-

но; змішувати, "накладати" одну на одну у будь-якому

сполученні мовні, шумові і музичні частини передачі, дося-

гаючи максимального художнього, інформаційно-пропа-

гандистського вираження; з'єднувати фрагменти запису за

асоціативним, послідовним або паралельним принципами,

зіштовхувати контрастуючі частини, підсилюючи цим

ефект впливу на слухачів; монтувати, "збирати" окремі де-

талі передачі у безперервну звукову стрічку, своєрідний

фільм, який, як і його кінопобратим, має точний хрономе-

траж і може бути підготовлений заздалегідь до виходу в

ефір, що значно полегшує планування програми мовлен-

ня5.

Отже, монтаж на радіо - це процес відображення нав-

колишньої дійсності, який породжує у свідомості слухача

ланцюг думок і уявлень. Він підпорядковується задумові

журналіста, концепції програми. За допомогою монтажу

автор надає події, проблемі свою інтерпретацію. Вибір пе-

редач, їх тематики, тривалості, чергування тексту і музи-

ки - це монтаж програми, який виконує величезне, відпові-

дальне завдання: формує високі морально-естетичні якості,

національно-духовні цінності, громадську думку. Мон-

таж - це метод художнього мислення, що випливає з пси-

хології сприйняття радіопередач.

218

Творчий процес створення багатьох радіопередач

складається з двох принципово важливих етапів: фіксації

звукової реальності і монтажу записаного матеріалу.

Технічні властивості радіо, використання його вира-

жальних засобів зумовлюють підготовку матеріалів, які

повинні активізувати думку і пробуджувати почуття, тобто

впливати на слухача у двох сферах: логічній та емоційній.

Раціональний, логічний вплив здійснюється радіопере-

дачами, зміст яких насамперед^ треба зрозуміти, збагнути.

Осмислюючи, зіставляючи почуті факти з життєвою прак-

тикою, реальною дійсністю, проявляючи свою тямущість,

радіослухач має змогу зробити логічно обґрунтований ви-

сновок, який сприятиме формуванню, утвердженню певної

думки, допоможе зайняти відповідну соціальну позицію,

спонукатиме до певних дій.

Вплив радіо на почуття здійснюється за допомогою

кваліфікованого використання звукових властивостей сло-

ва та інших виражальних засобів. Саме вони у сукупності

сприяють створенню у слухача того чи іншого емоційного

стану, який розкриває ставлення до фактів, подій, явищ,

оцінює їх, характеризує його дії. Тому радіослухач не зав-

жди чітко усвідомлює мотиви свого стану або поведінки,

його побуджує до вчинків, керує ним неусвідомлений до

кінця внутрішній емоційний імпульс.

Природні можливості радіо сприяють створенню саме

емоційного стану. Безперервний потік інформації, потік

висловлювань, оцінок, думок (його слухач не взмозі зупи-

нити або сповільнити, щоби все обдумати, зважити), з од-

ного боку, надзвичайно ускладнює логічне мислення і, з

іншого боку, сприяє створенню відповідного емоційного

настрою. Найбільшого ефекту впливу радіо досягає тоді,

коли разом оптимально використовують емоційні і раціо-

нальні засоби, коли вони доповнюють одне одного, орга-

нічно з'єднані.

Надзвичайно велика цінність радіо полягає в тому, що

воно здатне показати дійсність у справжніх формах її зву-

кового існування, тобто задокументувати. Нагадаємо, що

латинське слово "сіосшпепіит" означає "взірець", "доказ",

"достовірне свідчення". Г.М.Андреєва розуміє під доку-

ментом будь-яку інформацію, що зафіксована у рукопис-

219

йому або друкованому тексті, а також на магнітній стрічці

або кіноплівці6. В Українському радянському енциклопе-

дичному словнику зазначено, що документ - це: 1) Пись-

мовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин

або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) Офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка

тощо); 3) Достовірне історичне писемне джерело; 4) Мате-

ріальний об'єкт, в якому міститься та чи інша інформація

(напр., перфораційна карта)"7.

У широкому розумінні документ - це матеріальний но-

сій запису (папір, кіно- і фотоплівка, магнітна стрічка,

перфокарта тощо) із зафіксованою на ньому інформацією

для передачі у часі і просторі. Документи можуть містити

тексти, зображення, звуки. У вузькому розумінні документ

- "діловий папір", що юридично підтверджує будь-який

факт або право на щось. Для журналіста важливими є до-

кументи у широкому і вузькому значенні. У журналістиці

документи виконують роль самостійного джерела інфор-

мації; теми майбутнього матеріалу; засобу перевірки да-

них, що зібрані за допомогою інших методів; способу по-

переднього ознайомлення з ситуацією, проблемою; методу

збирання матеріалу в сукупності з іншими методами; дока-

зу, аргументу; окремої публікації, радіовипуску.

Радіодокументалізм - це специфічна форма відобра-

ження дійсності в акустичних образах самого життя. Спе-

цифіка документального запису на радіо полягає в непов-

торності інтонації, своєрідності індивідуальної мовленнє-

вої манери людини. Документалісти радіо широко викори-

стовують особливість людської свідомості, яка полягає у її

асоціативності, що ґрунтується зокрема на звуковій

пам'яті. Буває достатньо короткого, але точного сигналу,

щоб оживити нагромаджені людиною враження. Досто-

вірність звукового документа не викликає сумніву. Навіть

суто зовнішні, здавалося б, формальні ознаки докумен-

тальності реальних подій інколи можуть викликати приго-

ломшливий ефект. Цікава з цієї точки зору доля американ-

ської радіопостановки за книгою Герберта Уеллса "Війна

світів". Радіопередачі за цією книгою, що зроблені у формі

ніби документальних репортажів та інсценованих випусків,

приголомшили населення східного побережжя СІЛА, по-

220

тім Чилі і, нарешті, Еквадору. Вперше ця радіосценівка ви-

йшла в ефір у 1938 р. у США, у штаті Нью-Джерсі. Хви-

люючись, диктор повідомив слухачам про те, що у цьому

штаті висадились "люди", які прилетіли з планети Марс,

що вони, руйнуючи все на своєму шляху, знищуючи бу-

динки і жителів, рухаються до міста. Передача викликала

таку паніку, що внаслідок серцевгих приступів декілька чо-

ловік померло, багато покинуло свої будинки, а деякі слу-

хачі, озброївшись чим-небудь, зайняли оборону і стали че-

кати наближення марсіан.

У 1944 році подібна ситуація повторилася в Чілі. Од-

нак не допомогли багаторазові оголошення про те, що це

лише радіоспектакль. Зовсім трагічно розгорнулися події у