2. Функція вираження і формування громадської думки

Що таке громадська думка? Є різні визначення. Пере-

важно вони зводяться до розуміння її як вияву суспільної

свідомості або особливого активного стану масової свідо-

мості. "Суспільна думка, одним з чинників якої є опінієт-

ворча преса, - це громадська сила, а не громадська влада.

Проте суспільна думка стає міцною зброєю людської спі-

льноти не тільки для самозбереження спільноти, але й для

того, щоб розвинути чинність спільноти в напрямі, який

веде до поступу як поодинокої людини, так і всього суспі-

льства"9, - зазначав Степан Сірополко. Він розглядав чо-

тири ступені (фази) розвитку громадської думки. Подаємо

стисло цю, так би мовити, технологію формування громад-

115

ської думки з урахуванням повнокровного функціонування

засобів масової інформації.

Людина почула по радіо, побачила по телевізору, про-

читала в газеті повідомлення про події минулого дня. При-

вернули увагу, наприклад, дві інформації. Вони вик-

ликають у радіослухача певну реакцію: повне або часткове

схвалення, сумнів, заперечення чи осуд. Той чи інший від-

гук, пов'язаний з попереднім ставленням до осіб, фактів,

подій, явищ, про які мовилося, також залежить від того, як

ці повідомлення зачіпають власні інтереси слухача. Це

тимчасове враження є першим ступенем формування гро-

мадської думки.

Наступний крок: обговорення цих повідомлень із зна-

йомими чи навіть незнайомими співрозмовниками, які та-

кож перебувають у подібному психологічному стані після

ознайомлення з новинами. Водночас радіо, телебачення,

газети подають відгуки, невеличкі коментарі про ці пові-

домлення, тобто висловлюються чіткіші оцінні думки. По-

тім з'являються у газетах статті, радіо- і телематеріали з

виразнішими схваленнями чи осудами та конкретнішими

трактуваннями наслідків події, явища, ситуації. Думки різ-

них громадян починають згуртовуватися в один масив су-

джень. Це є другий ступінь розвитку суспільної думки.

Відголос набуває нових обертів. І люди, і засоби масо-

вої інформації покладаються на різні аргументи, знаходячи

тут однодумців і противників. Суперечки, дискусії призво-

дять до того, що кожна з двох сторін відмовляється від де-

яких аргументів, бо вони виявилися не досить вагомими,

переконується в ґрунтовності інших аргументів і нарешті

займає чітко визначену позицію. Це третій ступінь розвит-

ку громадської думки.

Четвертий ступінь починається тоді, коли окрема лю-

дина чи колектив діють на основі того переконання, що

склалося. Цей ступінь можна називати кінцевою фазою

формування громадської думки.

Громадська думка не може висловлюватися з приводу

того, про що громадськість не поінформована. Це не запе-

речує, звичайно, висловлювань, вираження громадської

думки в ситуаціях, коли людський загал володіє неповною

або неправильно зрозумілою інформацією. Тому важливо

116

оперативно, точно, правдиво, повно розповісти про факти,

події, явища, які хвилюють громадськість, викликають ін-

терес. Це призведе до потрібної кореляції різних думок і

точок зору, допоможе знайти потрібні координати у суспі-

льно-політичному житті.

Зрозуміло, що радіо є лише одним із багатьох чинників

організації громадської думки: є ряд інших суспільних ін-

ститутів, а також телебачення, преса. До уваги слід брати

соціальний стан людини, її освіту, світогляд, погляди дру-

зів, знайомих, політичну заангажованість тощо.

Міркування про безмежний вплив засобів масової ін-

формації на формування громадської думки є спірним,

тобто правда десь посередині, між тими, хто заперечує ве-

ликий вплив, і тими, хто стверджує, що такий вплив існує.

"Історія української журналістики яскраво свідчить про те,

що завдяки також українській пресі поширювалася серед

української аморфної маси національна свідомість, внаслі-

док чого і могла постати на наших очах з української

аморфної маси українська нація"10, - зазначав С.Сіро-

полко.

У нинішніх умовах відродження української державно-

сті, національної культури і рідної мови, морально-

духовних цінностей роль радіомовлення, як і телебачення

та преси, особливо зростає. Одне з найважливіших завдань

радіо - своїми засобами оперативно і всебічно висвітлюва-

ти події суспільно-політичного, соціально-економічного,

духовно-культурного життя з метою створення оптимісти-

чної, позитивно цілеспрямованої громадської думки і так

активно впливати на хід суспільного життя, тобто доноси-

ти до свідомості анонімних радіослухачів зрозумілі і точні

формули найважливіших громадсько-політичних завдань,

скеровувати їх волю у державотворче русло.

Щоб громадська думка виникла, створилася, сформу-

валася, вона повинна бути виражена. Радіо належить до

засобів, які найоперативніше її віддзеркалюють, виража-

ють (опитування, інтерв'ювання, бесіди, дискусії в прямо-

му ефірі тощо) і водночас формують. При цьому важливу

роль відіграє поінформованість радіослухачів, їх освітній

рівень, виробничо-підприємницька діяльність, національ-

но-громадянська позиція, політико-ідеологічна активність,

117

особистісна зацікавленість, вболівання за майбутню долю

своєї держави. Вивчення громадської думки потрібно про-

водити систематично, уникаючи некваліфікованого підхо-

ду, або відверто на замовлення політичних чи корпоратив-

них сил з оцінними для них судженнями. Серед параметрів

соціологічного дослідження характерних інтересів громад-

ської думки варто назвати такі: державотворча ідеологія.

духовно-культурне відродження, загальнолюдські цінності,

українські національно-демократичні ідеї, освітянська по-

літика, функціонування української мови, проблеми зло-

чинності, корупції і моральності, міжнаціональні і міжрегі-

ональні відносини, функціонування гілок влади, питання

порозуміння і злагоди у суспільстві тощо.

Носієм громадської думки завжди є група людей, але її

виразником часто буває окрема особа: політолог, політич-

ний, громадський діяч, фахівець з тієї чи іншої галузі виро-

бництва, науки, освіти, культури, журналіст та ін. Якою є

людина, такою буде інформація та її трактування. У цьому

зв'язку не лише цікавими, але й дуже важливими є мірку-

вання редактора журналу "Місіонер" о. Теодозія Янківа

про людину - носія, творця, поширювача інформації, - які

він висловив на конференції "Засоби масової інформації й

утвердження державного суверенітету України", що відбу-

лася у Львівському національному університеті імені Івана

Франка.

Жодна інформація, вістка чи найкоротше слово не ви-

ростає з землі, а виходить з уст людини. І, як написано у

Святому Письмі, "не те, що входить, осквернює людину,

але те, що виходить, її осквернює". Цей вислів можна за-

стосовувати не лише до однієї, а й до більшої кількості лю-

дей. Не те, що входить у цих людей, їх знищити може, сто-

птати їх тотожність, а те, що виходить з їхнього мислення,

може знищити ціле суспільство. Це для нас сьогодні дуже

важлива справа. Хто є той, хто називає себе радіожурналі-

стом, називається редактором чи режисером? Яке мислен-

ня людини, яке її бажання і світогляд - такими будуть ін-

формація та її вплив на формування громадської думки.

Тих людей, які повідомляють, проповідують, які пи-

шуть, Церква називає словами Євангелії "пророками, вчи-

телями, законодавцями". Чому? Бо кожний через Хрещен-

118

ня бере участь у проповідуванні Ісуса Христа. Христос був

тим, хто проповідував правду, навчав, преображав мис-

лення людини. І через ласку Хрещення кожний входить у

ту саму місію, яку виконував Христос. Тут не може бути

якоїсь іншої інформації, якогось іншого мислення, якогось

іншого наміру... Тим самим напрямом має іти кожний про-

відник слова. Не лише священик з проповідальниці, а й

кожний журналіст. Бо слово не тільки дає знання, воно

формує людину, її мислення, перевиховує людину. Людина

народжується як їаЬиІа газа. Вона творить свій своєрідний

світ, вона не має закодованих певних програм, як ми каже-

мо сьогодні комп'ютерною мовою, але вона готова при-

йняти таку вістку, яка до неї доходить. Тут не може бути

пустих і зайвих слів11.

Отже, компетентне відображення і формування гро-

мадської думки - це двобічний психолого-педагогічний

процес, у якому центральною, організуючою особою є жу-

рналіст. Тому оцінювати журналіста повинні не лише як

фахівця, який натренувався збирати факти, описувати їх і

передавати в радіоефір, але як такого, що своїм словом,

яке іде не лише із знання, а з душі, переконання, з усвідом-

лення своєї національної гідності, активно допомагає фор-

мувати державотворчу, доброчинну громадську думку.

Ефективність діяльності радіомовлення в режимі правово-

го демократичного суспільства ґрунтується на психолого-

педагогічних механізмах формування громадської думки, в

основі яких - фаховий рівень аналізу фактів, подій, явищ,

знання назрілих проблем суспільно-політичного життя,

конструктивна оцінка, залучення громадськості до їх ви-

рішення; глибина і свіжість думок, що їх висловлюють; об-

сяг, характер інформації, своєчасність, оперативність, до-

стовірність її передачі; яскравість, глибина, компетентність

показу і розкриття суспільно-політичних, соціально-

економічних, національно-духовних процесів.

3. 'Пропагандистська функція

Відоме положення з часів комуністичної тоталітарної

системи про пресу як колективного агітатора, пропаганди-

ста і колективного організатора безапеляційно стосувалося

119

функціонування радіо. Кремлівський режим у найскладні-

ші для нього періоди дбав, щоб "газету без паперу", тобто

радіо, слухали в кожній оселі. Люди старшого покоління

пам'ятають масову радіофікацію СРСР. Зрозуміло, що ро-

билося це передусім для всеохоплюючої, абсолютної ідео-

логічної обробки населення. Попри це, радіо завжди несло

в найширший загал не лише комуністично заідеологізова-

ну інформацію, політику, а й культуру. Мільйони і мільйо-

ни людей отримали змогу слухати класичну музику, радіо-

спектаклі, концерти художньої самодіяльності, радіона-

риси про цікавих людей, репортажі з різноманітних суспі-

льне важливих подій, ознайомлюватися з творчістю видат-

них прозаїків, поетів, композиторів, художників, зі скарбами

музеїв та ін. Правда, радіо, як і преса, телебачення, завжди

було під пильним контролем партійних органів, для яких

найбільше важило не стільки його духовне, культурологіч-

не, скільки політико-ідеологічне спрямування.

Будь-яка інформація використовувалася лише для

пропаганди комуністичних міфологем і трактувалася як

агітація фактами. У практиці це означало подачу лише тих

фактів, які відповідали політико-ідеологічним цілям кому-

ністичної партії, і повне замовчування або перекручування

фактів, які, на думку координаторів агітації і пропаганди,

цим цілям не відповідали.

Завдяки тривалій, масовій комуністичній пропаганді

московському тоталітарному режимові значною мірою

вдалося сформувати безлику людину-масу, позбавлену ав-

тохтонної історичної пам'яті, національної свідомості, ду-

ховності. Тому навіть нині в Українській незалежній дер-

жаві іноді серед журналістів і вчених можна почути думку

про хибність, недоцільність розгляду пропагандистської,

агітаційно-організаторської функцій радіомовлення. Мов-

ляв, це - атрибут комуністичних тоталітарних засобів ма-

сової інформації, які цілеспрямовано маніпулювали свідо-

містю і поведінкою народних мас. Повністю погоджуюся з

А.3.Москаленком, що такі побоювання безпідставні, пере-

дусім тому, що сам характер демократичних перетворень в

Україні несумісний з маніпулюванням, з примусовим ут-

вердженням їхніх принципів. Мова йде про те, щоб за до-

помогою радіопередач розкрити перед людиною закони її

120

власного буття, національного середовища, основні тенде-

нції історичного процесу, навчити її самостійно мислити,

приймати правильні рішення. "Вести пропаганду за ідею,

за віру, за своє переконання, якими можна послужитися

для людства, є не лише морально оправданим, але й в най-

вищій мірі конечним, - підкреслювалося у Літературно-

науковому віснику. - Не можна твердити, що справедлива

справа не потребує пропаганди, що правда сама побідить

своєю силою. Правда побіждає в дійсності щойно тоді, і

лише тоді стає правдою, як стільки то й стільки людей пе-

рейнялось нею до тої міри, що вважають своїм обов'язком

переконати в цьому ще й інших людей"12. Ця думка, висло-

влена ще у 1929 р., надто важлива й тепер, коли радіомов-

лення, як і всі ЗМІ, покликане допомогти жителям України

об'єктивно і чітко усвідомити суть ідеології будівництва

громадянського суспільства на засадах етнічної єдності,

всебічного розвитку, духовно-національного утвердження

титульної української нації, створення належних умов для

культурного і соціального розвитку національних меншин.

Пропагандистська функція зумовлена настійною по-

требою дохідливе роз'яснювати теоретичні і практичні

проблеми будівництва суверенної і незалежної, демократи-

чної, соціальної, правової Української держави, гуманісти-

чну суть національної ідеї, питання відродження, станов-

лення і утвердження національних духовних цінностей,

культури, функціонування української мови. Адже "все, що

йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтер-

національними ідеалами раді би прикрити свої змагання

до панування одної нації над другою, або хворобливий

сентименталізм фантастів, що раді би широкими

"вселюдськими" фразами покрити своє духове відчуження

від рідної нації"13, - підкреслював І.Я.Франко у статті

"Поза межами можливого". Логіка формування морально

здорового, правового, демократично-гуманістичного сус-

пільства така, що його стан залежить від національного

духу кожної особистості. Подальша розбудова української

державності повинна базуватися на основі триєдності соці-

ально-економічного, духовно-інтелектуального і націо-

нального в цьому процесі.

121

З-поміж пропагандистських радіопередач виділяються

свіжістю думки, образністю, глибиною аналізу суспільно-

політичних, культурологічних, духовних проблем програ-

ми Юрія Сивашова, Михайла Драгана, Таїсії Косенко, Ва-

силя Герасим'юка, Тетяни Теодорович, Віктора Мороза,

Василя Марусика, Богдана Кучера, Ігоря Демчука, Миро-

слави Лубкович та ін. Вирізняється чистий і ласкавий,

дзвінкий і водночас м'який, сказати б, інтимний голос Ем-

ми Бабчук, авторки і ведучої публіцистичних передач "Не-

залежність і Соборність", "Конституція. Держава. Стабіль-

ність", "Фактор часу", "Суботні зустрічі" та ін. Микола

Кагарлицький влучно визначив, що у самобутньому циклі

"Суботні зустрічі" Емма Бабчук виявила себе володаркою

людських душ. Вона вміє не тільки захопити своїм героєм

ефір, а й викликати любов до нього слухачів. У кожному

помічає оту "родзинку", яка є сутністю та індивідуальною

неповторністю співрозмовника. Радіожурналістка наділена

рідкісним даром опромінити свого героя добротворчою

енергією і ненав'язливе повести тільки їй відомими стеж-

ками у відкритий ефір14.

Атмосфера затишку, доброзичливості, взаємоповаги,

емоційної наснажливості - важливі складові успіху радіо-

передач Емми Бабчук. Кожен її вихід в ефір супроводжує-

ться оригінальними прелюдіями-імпровізаціями, в яких - і

філософські роздуми про долю українського народу, його

культуру, мистецтво, і гострі дотепи, і влучні докори, і

хвилюючі рядки з листів радіослухачів про наболіле, і гар-

ні місточки до героя - співбесідника. Та й сама вона зав-

жди відверто радіє, сумує, хвилюється, посвячуючи нас у

чергову радіорозмову наодинці зі совістю. Емма Бабчук

знає ціну любові й зради, а тому йде на свої розмови без-

компромісно, нікого не остерігаючись, нічого не втаюючи,

ні перед ким не запобігаючи. Йде - як уперше й востаннє -

на бій за високу духовність України, її зерна любові потра-

пляють у добрий ґрунт, проростають, врожаяться в людсь-

ких душах. Бо ж вона - будитель совісті, приспаної мен-

тальності свого народу, який століттями стогнав у чужому

ярмі. Зрештою, вона - борець за українські душі, мудрий

навчитель і порадник.

122

Призначення пропагандистських радіопередач

роз'яснювати животрепетні, гострі, не з'ясовані проблеми

політико-ідеологічного, соціально-економічного, націо-

нально-духовного життя. Вони повинні містити науково-

обґрунтовані, вмотивовані, зрозумілі, дохідливі, перекон-

ливі відповіді на запитання, які цікавлять, хвилюють ра-

діослухачів.

4. Агітаційно-організаторська функція

Виникнення радіо зумовлене багатьма чинниками, на-

самперед розвитком продуктивних сил, потребами вдоско-

налення соціальних, економічних, культурних зв'язків між

людьми. Адже "від того, як підготовлені люди для вико-

нання тих чи інших виробничих, соціально-політичних і

громадських функцій, наскільки вони усвідомлюють хара-

ктер завдань, як вони розташовані й організовані в різних

клітинах соціального організму, як взаємодіють, наскільки

точно узгоджують свої вчинки з суспільними вимогами й

принципами, нормами права й моралі, передусім залежить

успіх побудови й нормального функціонування громадян-

ського суспільства"15. В умовах становлення незалежної

держави агітаційно-організаторська діяльність радіомов-

лення набуває особливого значення. Мовиться не стільки

про безпосередню організацію поведінки людей, їх мобілі-

зацію на вирішення конкретних політичних, господарсь-

ких, культурних чи інших життєво-практичних проблем.

Ідеться про своєрідний агітаційний вплив радіопередач на

вироблення соціальної орієнтації людей, формування пе-

реконаності, спонукання до ефективних дій.

Інформуючи про соціальне важливі, цікаві факти, по-

дії, явища, розповідаючи про непересічних людей, радіо-

мовлення у такий спосіб спонукає слухачів осмислювати

свій спосіб життя, ситуації, в яких вони перебувають, від-

повідно реагувати, діяти, тобто відбувається самоусвідом-

лення. Добротворчі вчинки, дії людей ґрунтуються на чіт-

ких християнсько-духовних, національно-моральних, полі-

тико-ідеологічних орієнтирах державного будівництва.

Мішель Монтень зауважив: "Будь-яке пізнання прокладає

собі шлях у нас через почуття"16. Думка і емоції нерозрив-

123

ні. Не можна впливати спочатку на розум, а потім на емо-

ції. Радніше навпаки, не зачепивши емоцій (вони завжди

"ближче" до сприймання світу), дарма намагатися пробу-

дити розум. Річ не в тому, що важливіше - здоровий глузд

чи емоції, а в тому, на які саме емоції, для чого і з якою ме-

тою впливають, куди, в яке русло спрямовують розум.

Ефективність здійснення агітаційно-організаторської

функції радіомовлення залежить від поєднання у передачах

раціонального, емоційного, логічного, психологічного

чинників. Реалізується ця функція у різних напрямах: обго-

ворення законів Верховної Ради України, президентських

указів, урядових рішень, документів різних партій, висвіт-

лення виборчої кампанії, розповіді про господарські здо-

бутки, реформування економіки, критика недоліків у сфе-

рах соціально-економічного, політико-ідеологічного, куль-

турно-духовного життя і утвердження соціальної справед-

ливості, рекламна діяльність тощо. Для цього використо-

вують різні радіожанри: інформаційну замітку (хронікаль-

ну, коментовану, полемічну), звіт, коментар, інтерв'ю, ре-

портаж, бесіду та ін. Популярними стали прямі радіоефіри,

в яких беруть участь керівники державних органів, галузе-

вих структур, різних установ. Спілкування з громадянами в

радіоефірі, їх пропозиції, поради, критичні зауваження є

важливим організуючим поштовхом для поліпшення робо-

ти. Опосередкований, психологічний вплив на свідомість

людей є коригуючим важелем їхньої поведінки у державо-

творчому процесі.

Отже, правдиве, всебічне інформування, об'єктивне ін-

терпретування, пояснення, тлумачення фактів, подій, явищ

у радіоефірі несе у собі бажаний позитивний агітаційно-

організуючий заряд.

5. Просвітницько-педагогічна функція

Ще з XVIII ст. існує думка, що журналістика має вико-

нувати функцію освіти та виховання людей. Передусім іде-

ться про науковий стан речей у світі, котрий, зрозуміло.

потрібно пояснювати.

У нинішніх умовах просвітницько-педагогічна функція

радіомовлення проявляється по-іншому. Насамперед це

124

пов'язане з високим культурно-освітнім рівнем радіослуха-

чів, розвинутою системою освіти, зі значним комунікатив-

ним досвідом. Радіо несе нові, не заангажовані кому-

ністичною ідеологією знання з історії, літератури, мистецт-

ва, науки, відкриваються нові імена українських учених,

прозаїків, поетів, художників, композиторів, політичних

діячів. Поповнювати свої знання" можуть радіослухачі різ-

них професій, віку, рівня освіти. Кожний може знайти в

радіопрограмах щось цікаве і корисне для себе, коли спра-

цьовує система "потреба - інтерес - цінність".

"Потреби - інтереси - цінності" - це морально-

психологічний ланцюжок, яким, наприклад, пронизана

освітньо-пізнавальна радіопередача "Дорога до храму",

що прозвучала по третій програмі Національної радіоком-

панії 25 березня 1998 р. Доцільно передати її зміст.

Коли намагаєшся збагнути значення храму, згадуються

слова Миколи Гоголя: "Архітектура - також літопис світу,

вона промовляє тоді, коли вже мовчать пісні...". Справді, в

архітектурних спорудах та інших ансамблях наче зупиняє

свій лет історія, відображаються її піднесені й трагічні епо-

хи. Велич доби Київської Русі розкривала Десятинна церк-

ва - перший храм, збудований на славу християнства. Со-

фійський собор, зведений Ярославом Мудрим, нагадує не

лише про важливу перемогу давніх українців над печеніга-

ми, а й про розквіт держави у час єднання її земель та

утвердження столиці.

Архітектурні форми, перейняті духом народу, який їх

витворив, і він, той дух, постає у незнищенних кам'яних

символах. Ідею храму важко збагнути, навіть дослідивши

всі деталі споруди - від підвалин до бань та хрестів, оволо-

дівши знаннями та характеристиками різних стилів і твор-

чої індивідуальності видатних зодчих. Згадаймо, примі-

ром, неповторність храмових споруд видатних українських

архітекторів - І.Григоровича-Барського, А.Меленського,

С.Ковніра...

Можливо, роздумуючи про храм як явище не лише ар-

хітектури, а й духовності - і передусім духовності, - краще

покладатися на поетів, аніж на знавців архітектури. Ліна

Костенко у романі "Маруся Чурай" так передає своє ба-

чення храму.

125

І ось він - Київ!

Возсіяв хрестами.

Пригаслий зір красою

полонив.

Тут сам Господь

безсмертними перстами

Оці священні гори осінив.

Сприйняття храму глибоко символічне. Викликаючи

захоплення, храм став символом краси та її особливого

призначення у світі. Краса церкви, храму постає не лише як

естетична категорія, це не тільки гармонія ліній та форм,

це - єдність естетичного та етичного. Краса ототожнюєть-

ся з добром, а добро приходить лише од Бога. Красивим є

лише те, що зійшло від Нього або до Нього звернуте. Кра-

са існує тільки у Божественному, у тому, що освячує мерт-

ву симетрію. Споруда, позбавлена вияву духу, стає якщо не

потворною, то безликою, її не освятять ані оригінальність

архітектурного задуму, ані майстерність будівничих.

Символічне значення мають і місця, де розташовані

наші храми. А їх же будували лише у мальовничих просто-

рах. Згадаймо церкви та собори на київських, чернігівсь-

ких, новгород-сіверських, почаївських, кременецьких го-

рах... Як зазначив дослідник давньоукраїнської культури

В.Кусков, "місце красне", що обиралося для будівництва

храмів, розташовувалося переважно на узвишшях, з яких

відкривалися широкі обрії. Храм підносився над "світом

дольним", над забудовами звичайними, призначеними для

життя і праці. Він наче злітав до піднебесся, линув мовбито

до обителі Божества. До тої ж високості підносилася й ду-

ша людини, яка поривалася за обрії земні, до світу вічного

та істинного.

Ця радіопередача - один із багатьох прикладів задово-

лення просвітницько-педагогічних потреб людей, яке здій-

снює радіомовлення, впливаючи на вироблення у них своїх

ідеалів. Оскільки до завдань радіоорганізацій належить

передача зразків, цінностей та норм буття, котрі є гідними

та можливими для людини, що загальноприйняті у суспі-

льстві, то радіо в абстрактній формі акумулює уявлення

людей про добро і зло, про ефективні шляхи задоволення

126

морально-духовних потреб, що можуть бути метою всього

життя.

Просвітницько-педагогічні радіопередачі можна поді-

лити на три групи:

1. Навчальні передачі, що розраховані на тих, хто вчи-

ться у навчальних закладах. Радіо не підмінює, а доповнює

систему освіти. Мета таких передач - не просто дати деяку

суму знань, а стимулювати інтерес до них, розвивати допи-

тливість, дати потрібні поради. Чим повніше використо-

вуються під час підготовки радіопередач специфічні влас-

тивості радіо, тим повніший успіх освітньо-пізнавальних

передач.

2. Передачі широкого просвітницько-педагогічного

плану, що присвячені різним проблемам науки, культури,

мистецтва. Вони не тільки задовольняють загальну допит-

ливість, але й дають корисні, потрібні всім знання, наприк-

лад, з екології, педагогіки, юриспруденції, медицини, ре-

формування економіки тощо. До таких передач, наприк-

лад, належать "Конституція. Держава. Стабільність",

"Ринок від "А" до "Я", "Слово", "Артикул", "АБЦ - або

це, або інше".

3. Передачі, що розраховані на групи спеціального за-

цікавлення: садоводів, колекціонерів, автолюбителів тощо.

Часто вони містять утилітарні поради, задовольняють зна-

чну категорію радіослухачів.

6. Виховна функція

Виховання - складний, багатоаспектний процес. Його

комплексний характер вимагає також системного підходу.

У процесі виховання важлива передусім інформаційна вза-

ємодія між вихователем і тим, кого виховують.

"Вихователь впливає на почуття та інтелект людини, пові-

домляючи їй, доводячи до її свідомості інформацію, зміс-

том якої є соціальна дійсність, прагнучи, щоб ця інформа-

ція стала порадником у її ділах і вчинках"17.

Виховний процес дає бажаний результат, якщо ґрунту-

ється на чіткій національно-педагогічній концепції. На це

неодноразово наголошував у авторській радіопрограмі

"Якби ми вчились так, як треба..." академік Анатолій По-

127

грібний (у минулому - перший заступник міністра освіти

України). Він доклав чимало зусиль, щоб Міністерство

освіти України розробило "Концепцію національного ви-

ховання", яка була схвалена Всеукраїнською педагогічною

радою у червні 1994 р. Доля цього документа ілюструє на-

пругу ідеологічної боротьби в державі, у тому числі на ниві

педагогіки, виховання. "Концепція національного вихо-

вання" зазнала таких нападів лівих сил, що Міністерство

освіти на противагу їй підготувало новий документ -

"Концепція виховання в національній системі освіти", -

який і перебуває нині (як офіційний документ) на озброєнні

освітян і в якому саме національні орієнтири виховання

значною мірою знейтралізовані. Так, терміни "нація",

"національна інтелігенція", "духовна еліта" вжито тут без

жодного зв'язку з Україною, українством. А хіба може бу-

ти національне виховання поза українською національною

ідеєю, поза українською мовою? Так само дивною видаєть-

ся і теза про потребу врахування регіональних особливос-

тей у вихованні. Хіба не відомо, як спекулюють цим понят-

тям проросійські політичні сили, що провадять у деяких

регіонах "національне виховання" на основі протидії

українській національній ідеї, українській історії, культурі?

Одне з найпринциповіших питань демократизації осві-

ти в умовах нинішньої України - мова навчання і вихован-

ня. Отже, демократичною може бути тільки та освіта, яка

функціонує рідною мовою, яка обернена до національних

витоків. "Говорити про демократизацію у сфері освіти, ви-

ховання без повносилого утвердження української - тепер

державної мови, то фарисейство і облуда"15, - зазначав

А.Погрібний.

В Україні після століть російщення панує і вільно роз-

вивається російська мова, і їй ніхто і ніщо не загрожує. Ді-

ти росіян, як і представників інших національних меншин,

що компактно проживають, мають змогу навчатися у рід-

них школах. Для збереження української мови в Україні як

державі, що виникла на засадах реалізації українським на-

родом природного права на своє державне самовизначен-

ня, доконечно потрібне державне стимулювання її розвит-

ку і функціонування у всіх сферах життєдіяльності, а не

правове закріплення "ситуації, яка існує в реальному жит-

128

І

ті" після століть геноциду, етноциду і лінгвоциду укра-

їнців у московсько-царській та московсько-комуністичній

імперіях.

Злочинне здеформована мовна ситуація в Україні мо-

же бути виправлена цілеспрямованою уніфікованою гума-

нітарною, освітянською політикою держави і тісним еко-

номічним поєднанням регіонів, що сприятиме якнайшвид-

шому національному самоототожненню українців. Регіо-

нальна мовна і освітянська політика, за яку на весь голос

ратують комуністи, соціалісти та їх підспівувачі, тільки

призведе до застою, замороження зросійщеного стану, по-

глиблення етнічних особливостей і відчуження між схід-

ним, центральним, південним, північним і західним регіо-

нами, що, безперечно, може стати реальною загрозою

існування соборної Української держави.

Тільки запеклі недруги здатні бажати і робити все, ак-

тивно використовуючи також деякі радіоорганізації, щоби

всі українці втратили морально-психологічні засади рідної

мови і так розірвали природний зв'язок зі своїм родом, на-

цією, позбулися відчуття потреби у своїй державі. Адже

мова - універсальний феномен, що є основою не тільки усіх

предметів навчання та виховання, а й почуттів, мислення,

пам'яті, отже, світовідчуття й світорозуміння, совісті й чес-

ті, етики'і естетики, зрештою - мірою освіченості й духов-

ності, мудрості й гуманізму громадянської гідності кожної

людини, нації, держави.

Значна частина діяльності радіомовлення (майже всі

його функції) спрямована на вихо'вання національне сві-

домого громадянина - патріота України, активного учас-

ника державотворення. Виховний вплив радіомовлення

залежить від конкретної мети, завдань і особливостей тих

груп слухачів, яким адресовані передачі. Виховний харак-

тер мають усі передачі Національної радіокомпанії для ді-

тей, юнацтва, молоді. Радіо є також інститутом виховання

політичної культури, державотворчого, економічного мис-

лення. Чимало радіопрограм спрямовані на розвиток під-

приємницької ініціативи, важливості глибокого розуміння

національних і загальнолюдських цінностей, підвищення

діловитості, відповідальності, творчого пошуку шляхів, що

ведуть до виходу зі складної соціально-економічної ситуа-

129

ції тощо. Під впливом радіопередач деякі слухачі перегля-

дають свої уявлення, погляди, тобто здійснюється прямий

виховний ефект. Радіопрограми також сприяють активіза-

ції громадської думки стосовно тих чи інших соціальних

проблем. І вже громадська думка виступає активним чин-

ником виховання.

Важко перелічити всі конкретні методи, форми, при-

йоми діяльності радіомовлення в його функції виховання.

Але зрозуміло, що передачі, які претендують на цю роль,

повинні бути особливо переконливими, аргументованими,

ненав'язливими, довірливими, володіти великим емоцій-

ним зарядом, здатністю захопити слухача. Важливе зна-

чення мають різні дискусії перед мікрофоном, що допома-

гають знайти істину, а також озброюють слухача аргу-

ментами в його життєвій позиції, на які він спирається під

час міжособистісного спілкування.

Щоби досягнути виховного ефекту, потрібний точний

розрахунок з боку журналістів - усіх творців радіопередач.

Треба знати особливості способу життя, свідомості тих

груп слухачів, до яких звернені передачі, а також можливо-

сті впливу всього радіомовлення, конкретних його форм і

жанрів.