Львівський національний університет імені Івана Франка

Академія наук вищої школи України

Василь Лизанчук

РАДІОЖУРНАЛІСТИКА:

засади функціонування

Підручник

Рекомендовано Вченою радою

Львівського національного університету

імені Івана Франка. Протокол № 6/9

від 15 вересня 1999р.

Допущено Міністерством освіти України

як підручник для студентів вищих закладів освіти,

що навчаються за спеціальністю "Журналістика"

Львів - 2000

Світлій пам'яті працівників підпільної

радіостанції Української Повстанської Армії

"Вільна Україна" (Афродита) -

присвячую

Автор

ПЕРЕДМОВА

Успішне вирішення складних соціально-економічних,

політико-ідеологічних, морально-психологічних проблем

становлення Української державності на принципах демо-

кратії, законності, свободи слова органічно пов'язане з по-

вноцінним інформаційним забезпеченням громадянського

порозуміння, злагоди, консолідації суспільства на засадах

національної ідеї. У природному зростанні впливу засобів

масової інформації на процеси українського державотво-

рення специфічна роль належить радіомовленню, яке в

епоху телебачення набуло нового дихання. Нині в Україні,

поряд з державними радіоорганізаціями, широко розвива-

ються недержавні (приватні). Існування значної кількості

радіокомпаній - позитивне явище з погляду створення від-

повідної творчої конкуренції.

Водночас докорінна зміна інформаційної ситуації після

розпаду комуністичної тоталітарної системи значно під-

вищує критерії вимог до підготовки радіопередач. Адже

серйозною проблемою у сфері функціонування радіомов-

лення, утвердження національного інформаційного прос-

тору і входження України у світовий інформаційний прос-

тір є ще низький інформаційний, публіцистичний, худож-

ньо-естетичний рівень багатьох програм радіомовлення,

насамперед приватного. Це призводить до експансії на

український інформаційний простір чужої, нерідко анти-

української радіопродукції, що негативно впливає на духо-

вно-національне виховання людей.

Нині найважливішим, нагальним завданням українсь-

ких радіожурналістів є формування у людей державниць-

кого мислення як мислення національно-гуманного, демо-

кратичного, громадянського, відповідального за особисту

долю, долю родини, України. Українському народові тре-

ба повернути національну історичну свідомість, дати, за

словами Григорія Сковороди, духовний меч як найвищу

духовну, моральну, естетичну цінність. Святий обов'язок

радіожурналістів - донести до всіх людей повний гуманіс-

тичний зміст української національної ідеї, всебічно розкрити, що незмінною її складовою сутністю є державна незалежність, самодостатня цінність особистості, розвинена

самоповага, господарська дбайливість, чесність, поряд-

ність, патріотизм, взаємодопомога...

Українська радіожурналістика в сучасних умовах по-

винна займати конструктивну державотворчу позицію.

Саме радіожурналістам, як і всім працівникам засобів ма-

сової інформації, має бути притаманне болісне відчуття

справедливості, глибоке знання соціально-економічних,

політико-ідеологічних, духовно-культурологічних, мораль-

но-психологічних проблем і громадянська відповідальність

за кожне мовлене в ефірі слово. Адже слово, як відомо, ви-

конує три важливі функції: біопсихічну, розумову, транс-

цендентну. Усі три присутні у радіомовленні.

Отже, підвищення ролі такого важливого соціального

інституту у житті українського суспільства, як радіомов-

лення, передусім залежить від професійних, моральних, на-

ціонально-духовних якостей радіожурналістів, формування

яких передбачає глибоке теоретичне і практичне опану-

вання фахом. Комплексне вирішення цієї проблеми пере-

дбачає підвищення мовного, світоглядно-інтелектуаль-

ного, морально-духовного, національно-громадянського

рівня навчання радіожурналістів.

За останні роки вийшли з друку підручники і посібни-

ки "Вступ до журналістики" А.З.Москаленка, "Основи ін-

формаційного радіомовлення" В.Я.Миронченка, "Масова

комунікація" А.З.Москаленка, Л.В.Губерського, В.Ф.Іва-

нова і В.А.Вергуна, актуальні праці В.Й.Здорове-

ги, О.Д.Пономаріва, Г.Г.Почепцова, О.А.Сербенської,

В.П.Олійника, О.Д.Кузнецової, В.І.Шкляра, Б.В.Потяти-

ника, О.Я.Гояна, А.П.Роскошного та деяких інших авто-

рів. Студенти користуються також навчальним посібником

"Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачен-

ня" В.А.Качкана і В.В.Лизанчука. Ойнак цієї навчально-

методичної літератури, безсумнівно, недостатньо; вона не

охоплює всіх потрібних аспектів опанування радіожурна-

лістською професією. Тим часом збільшується кількість

вищих навчальних закладів, у яких відкривають відділення

підготовки журналістів. Потреба у сучасних українських

підручниках з журналістики зростає.

Дотримуючись вимог діючої навчальної програми, у

цьому підручнику "Радіожурналістика: засади функціону-

вання" осмислюються концептуально-теоретичні засади

функціонування сучасної радіожурналістики. Увага зосе-

реджується на розкритті ролі і місця радіомовлення в сис-

темі засобів масової інформації, показано структуру

радіомовлення України, розглянуто принципи і функції

діяльності радіоорганізацій, різновиди та характерні особ-

ливості радіомовлення. Після кожного розділу подано пи-

тання для контролю, а також орієнтовні теми для наукових

рефератів, які можуть стати основою для курсових і дип-

ломних робіт. Методика проведення практичних занять

передбачає прослуховування, обговорення, рецензування

радіопередач, що допоможе студентам виробити теоретич-

ні орієнтири, основні підходи до аналізу радіожурналістсь-

кої практики.

У підручнику подано також окремі статті "Конституції

України", Закони України "Про інформацію", "Про теле-

бачення і радіомовлення", "Про Національну раду Украї-

ни з питань телебачення і радіомовлення", "Про порядок

висвітлення діяльності органів державної влади та органів

місцевого самоврядування в Україні засобами масової ін-

формації", кодекс професійної етики українського журна-

ліста, кодекс асоціації директорів відділів новин радіо і те-

лебачення США, витяги з Кримінального кодексу України.

Теоретико-методологічні концепції функціонування

радіожурналістики, які розглянуто у шести розділах, і по-

дані законодавчі документи України, які стосуються пи-

тань функціонування радіоінформаційної сфери, створю-

ють єдине ціле - підручник "Радіожурналістика: засади

функціонування". Опанувавши його, студент, журналіст-

початківець отримає потрібні теоретичні і практичні знан-

ня, щоб активно, усвідомлено формувати і проводити цілі-

сну державну інформаційну політику, забезпечувати ін-

формаційний суверенітет України, її національну

інформаційну та духовно-культурну самоідентичність у

світі.

Зазначимо, що у другій частині підручника "Радіо-

журналістика" передбачено розглянути жанри радіожур-

налістики, їх призначення і особливості, методику підго-

товки радіоматеріалів, радіопередач і радіопрограм.

Теми, які розглядаються у підручнику "Радіожурналіс-

тика: засади функціонування" апробовані на лекціях, ла-

бораторних і практичних заняттях зі спеціалізації "Журна-

лістська робота на радіо", яку опановують студенти фа-

культету журналістики Львівського національного універ-

ситету імені Івана Франка, а також в Інституті журналісти-

ки Київського національного державного університету їм.

Т.Шевченка. Вони відповідають сучасним методологічним

засадам підготовки радіожурналістських кадрів.

Автор підручника вдячний колегам з факультету жур-

налістики Львівського національного університету імені

Івана Франка та Інституту журналістики Київського наці-

онального державного університету їм. Т.Шевченка, за-

ступнику голови Держаного комітету телебачення і радіо-

мовлення України І.Г.Мащенкові, керівництву Національ-

ної радіокомпанії України, зокрема Президентові В.І.Наб-

руску, Віце-президентові Л.А.Даценкові, генеральним ди-

ректорам обласних держтелерадіокомпаній: Волинської -

С.К.Пирожку, Донецької - І.М.Толстих, Закарпатської -

П.П.Петрику, Івано-Франківської - Р.О.Андріяшку, Лу-

ганської - М.А.Тимошенку, Львівської - О.І.Маслянику,

Миколаївської - С.М.Дацюку, заступникам генеральних

директорів облдержтелерадіокомпаній: Дніпропетровсь-

кої - В.М.Дрешпаку, Львівської - М.В.Скураткові, Рівнен-

ської - В.А.Сімчуку, головним редакторам радіомовлення

облдержтелерадіокомпаній: Сумської - М.П.Таранкжу,

Херсонської - С.О.Мовчану, генеральному директору те-

лерадґокомпанії "НБМ" Б.О.Онуфрику, головному редак-

торут?Радіо Люкс" І.В.Семенову, головному редактору ра-

діоінформаційного центру "Незалежність" І.В.Чудику за

поради, допомогу під час написання підручника і сподіває-

ться, що зауваження і відгуки читачів сприятимуть його

подальшому вдосконаленню та поліпшенню підготовки до

друку другої частини підручника "Радіожурналістика".

РОЗДІЛ І

Радіомовлення в системі засобів

масової інформації

Засоби масової інформації - це складна, цілеспрямова-

на, динамічна система, що охоплює періодичні друковані

видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні

агентства, інші форми періодичного поширення соціальної

інформації. Згідно із законодавством України, друковани-

ми засобами масової інформації є періодичні друковані ви-

дання (преса): газети, журнали, бюлетені, разові видання з

визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової

інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукоза-

пис, відеозапис тощо. Академік А.З.Москаленко вважає,

що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телегра-

фні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-

служби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналіст-

ські клуби й асоціації, органи управління системою журна-

лістики, організації, що займаються підготовкою і перепід-

готовкою журналістських кадрів1.

Для формування індивідуальної і громадської думки

необхідне вільне поширення інформації та вільний обмін

нею. Ця умова, як зазначає президент Європейської теле-

радіомовної Спілки Альберт Шарф, є однією з головних,

що забезпечують функціонування демократичного суспіль-

ства. Звідси випливає важливість комунікації для життя

суспільства. Люди можуть поліпшити умови свого життя,

удосконаливши соціальні інститути, якщо користуватиму-

ться засобами комунікації. Нічим не обмежений зв'язок

між людьми, вільне розповсюдження вільної для всіх ін-

формації визначають рівень соціального розвитку суспіль-

ства.

Засоби масової інформації є інструментом, що забезпе-

чує зв'язок між людьми. Протягом останніх 500 років всі

засоби масової інформації, що виникли, починаючи з дру-

карні Гутенберга і закінчуючи телерадіомовленням, вклю-

чаючи фотографію і кінематограф, збільшили обсяг інформації,

доступної кожній людині, дозволили розвинути

її інтелект. Отже, система ЗМЇ - це єдність відповідних

компонентів, які виникають в різні історичні періоди: спо-

чатку преса, потім кіно, радіо, телебачення, відео тощо.

Система ЗМІ є складовою частиною політичної систе-

ми. Вона залежна від політики у сфері легітимності ЗМІ в

кожній країні. Політична система, разом з конституцією,

законами, міжнародними угодами та національними при-

вілеями, знаходиться у певних рамках, в яких може ефекти-

вно впливати на ЗМІ. Якщо під політичною системою ро-

зуміти звід загальнодержавних правил, то слід врахо-

вувати, що ЗМІ - лише окрема їх частина. Якщо під полі-

тичною системою розуміти лише політичну "еліту" - пар-

ламент, уряд, державну адміністрацію, верхівки партій або

об'єднань, - то тут політична і система ЗМІ виступають і

діють як конкуренти і партнери. Щодо залежності між по-

літичною системою і системою ЗМІ існують різні думки.

Німецький науковець-публіцист Ханс-Матіас Кеплін-

гер запевняє, що система ЗМІ має перевагу над політичною

системою. Він дійшов висновку, що система ЗМІ постійно

нав'язує політичній системі свої правила комунікації. Ін-

ший .німецький учений-публіцист Франц Ранненбергер,

навпаки, не бачить будь-якого суттєвого впливу ЗМІ на

політичну систему. На його думку, ЗМІ не сильніші за по-

літичну систему саме тому, що вони не мають у своєму

розпорядженні належного дієвого механізму прийняття

рішень.

Професор Роджер Блюм навів результати опитування

як тих, хто працює у швейцарських ЗМІ, так і членів пар-

ламенту Швейцарської Федерації: обидві сторони розгля-

дають протилежні відносини між собою як такі, що відпо-

відають нормам; працівники ЗМІ вважають залежність

членів парламенту від ЗМІ більшою, ніж залежність ЗМІ

від членів парламенту; працівники ЗМІ розглядають бли-

зькість та довірливість у відносинах між обома системами

як небезпеку існування можливої корупції; члени парла-

менту вважають ЗМІ могутнішими, ніж парламент у висві-

тленні певної теми; працівники ж ЗМІ думають інакше2.

Безсумнівно, що система ЗМІ має свої закономірності,

власні критерії сутності та відбору інформації, що не нале-

жать до політичної системи. Це призводить до конкуренції,

недовіри та напруженості у відносинах між ЗМІ та політи-

ками. "Політична система та система ЗМІ одночасно спів-

існують дистанційовано та взаємопов'язане. Це певний

вид любові - ненависті" (Роджер Блюм).

З уваги на те, що основне призначення системи ЗМІ -

безперервно відображати суспільне життя у всіх його діа-

лектичних зв'язках і взаємозалежностях, суперечностях і

конфліктах, впливати на формування громадської думки,

то ЗМІ входить як складова частина до системи ширшого

порядку - соціального управління суспільством.

Система ЗМІ виступає як соціолого-психологічна сис-

тема взаємодії, спілкування, взаємин людей у процесі ін-

формаційного обміну. ЗМІ сприяють солідарності, згурто-

ваності суспільства, служать одним із засобів соціалізації,

допомагають самопізнанню та обміну культурно-духовним

досвідом між людьми. Процес комунікації між журналіс-

том і аудиторією безперервний, циклічний і спрямований

на соціальну практику. Модель інформаційної комунікації,

з точки зору соціальної психології, виглядає так:

"соціальна дійсність" (перша фаза); "журналіст - твір - ви-

давець - інформант - соціальна дійсність" (друга фаза). У

другій фазі важливими є ефекти психіки та поведінки лю-

дей, їх вплив на соціально-економічну, політико-ідео-

логічну, національно-духовну практику та наслідки цього

впливу - позитивні чи негативні. Отже, система ЗМІ - це

засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень,

теорій, суспільне значущої інформації, виховання соціаль-

но-громадянських, національно-духовних почуттів, зви-

чок, спонук, намірів тощо. Звідси випливає теза, що ЗМІ є

четвертою владою. "Це - образний, метафоричний вираз, -

зазначив професор В.Й.Здоровега. - Він свідчить, що ЗМІ

- влада своєрідна, специфічна. Вона не є владою у прямому

значенні слова, тобто не є аналогічною із законодавчою,

виконавчою чи судовою владами"3. У чому ж ця своєрід-

ність? Влада засобів масової інформації є набагато сильні-

шою, глибшою. Вона має психологічне закорінення і пси-

хологічні результати, бо тримає у своїх руках свідомість і

дух людини. Вона впливає на розумовий і почуттєвий стан

відразу мільйонів людей, різних за віком, освітою, націо-

нальністю, належністю до соціальних чи фахових груп

тощо.

Хоча преса, телебачення, радіомовлення, інформаційні

агентства організаційно відособлені, але, як система, хара-

ктеризуються спільними ознаками. По-перше, вони функ-

ціонують в єдиному соціально-політичному середовищі,

по-друге, у своїй діяльності керуються принципами, які за-

безпечують виконання єдиних суспільних функцій, по-

третє, об'єктом їх впливу є та ж сама аудиторія, по-чет-

верте, інформують про ті факти, події, явища суспільно-

політичного життя, які соціальне значущі і цікавлять ши-

рокий загал.

У цілому системі ЗМІ притаманні такі властивості, як

тематична універсальність, актуальність, оперативність,

аналітичність, емоційність, безперервність, наступність,

систематичність у процесі передачі соціальної інформації.

Преса, інформаційні агентства, телебачення, радіомовлен-

ня в кожний окремий момент виконують власні завдання,

тобто є автономними, що зумовлено специфічними, уні-

кальними властивостями кожного.

Детально охарактеризуємо радіомовлення - складову

частину засобів масової інформації.

Першу в світі радіопередачу за винаходом О.Попова

(Росія) здійснено у 1895 р. У 1896 р. В.Марконі (Італія) зро-

бив першу радіопередачу на відстань три кілометри. Сис-

тематично радіопередачі в Америці і Європі розпочали

транслювати на початку 20-х років XX століття. У США,

наприклад, перша радіомовна станція почала працювати у

1920 р. В Україні регулярне радіомовлення започатковано

16 листопада 1924 р. (Харків). З 1994 р. 16 листопада -

День працівників радіо, телебачення і зв'язку України.

Виникнення радіо сприймалося як реальне чудо. Воно

вражало уяву вченого і селянина, поета і музиканта, робіт-

ника і державного діяча. Радіомовлення не тільки виправ-

дало сміливі передбачення про його можливості, але й що-

року їх розширювало. Воно стрімко пронизало всі сфери

суспільного життя: проникло у культуру, мистецтво, ідео-

логію, політику, науку, освіту, виховні процеси. Зразу вне-

сло чимало принципово нового у способи людського спіл-

кування, інформаційні процеси.

11

Відбулося чітке розмежування радіомовлення з іншими

засобами масової комунікації. Це пов'язано з його специ-

фікою як глобального звукового засобу спілкування. Ра-

діомовлення не претендувало на аналітичні засади преси,

на інтелектуальність літератури як великої "школи думки",

не могло закарбувати світ у русі, безсиле було дати видиме,

наочне відображення дійсності, як це блискуче робило кі-

но. Натомість радіо незрівнянно забезпечувало слову зву-

чання. Радіохвилі могли в одну мить облетіти весь світ,

найоперативніше донести повідомлення, будь-яку думку і

почуття людини у найвіддаленішу точку планети. Радіо не

могло навіч показати артиста на сцені театру, концертного

залу чи естради, котрий зараз, тут, перед очима публіки і

для неї творить своє мистецтво. Але радіо могло передати

живе життя героїв, що міститься у звуках їх голосів, воно

могло принести до оселі велику літературу, музику усіх ча-

сів і народів, голоси найкращих співаків, майстерність та-

лановитих музикантів.

Розвивалися радіожанри. Хоча вони генетично і функ-

ціонально близькі до інших жанрових систем, зокрема га-

зетних, але їм притаманна яскраво виражена звукова уні-

кальність. Сформувалися різні види радіомовлення, які

адресовані тим чи іншим категоріям слухачів. Журналісти

набули досвіду підготовки інформаційних, публіцистич-

них, художньо-публіцистичних програм. Тривалий час ос-

новними формами мовлення були радіогазети, радіожур-

нали, випуски "Останніх вістей", концерти.

Різноманітнішою ставала тематична спрямованість ра-

діопередач, поліпшувалася якість їх підготовки. За широ-

тою охоплення аудитори, специфічною документальністю,

яка полягає у неповторності мовлення перед мікрофоном і

своєрідністю інтонації, радіомовлення не мало суперників.

Діяльність радіо стабілізувалася. Склалося так, що воно не

було готовим до бурхливого вторгнення у систему засобів

масової інформації телебачення, яке швидко набувало си-

ли, проникало у всі сфери життя і діяльності людини.

Чимало вчених, діячів культури, розглядаючи питання

про функціонування телебачення, його взаємостосунки з

іншими засобами масової інформації, висловлювали по-

боювання, що "телебачення уб'є радіо"4. Норман Корвін,

12

який створив близько ста п'ятдесяти радіоп'єс, був прекра-

сним радіорежисером і актором, писав у ті роки про заги-

бель американської радіодрами: "Радіо було моєю першою

любов'ю, і мені гірко зараз думати про нього, про старого

друга, який прикований нині до ліжка важкою хворо-

бою"5. У Франції відомий поет, драматург і режисер Жан

Кокто, виражаючи поширену думку, висловився приблиз-

но так: "Невже знайдеться хтоіеь, хто захоче читати шрифт

для сліпих, якщо у нього є очі, щоби бачити?"6. Канадсь-

кий професор Маршалл Маклюен сказав, що з розвитком

телебачення починається нова ера в житті суспільства, ко-

ли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецт-

во, будуть приречені. Були й інші думки щодо суперниць-

кої несумісності між пресою, радіо і телебаченням. Ми

дотримуємося погляду, що різні засоби масової інформації

доповнюють одне одного. Адже читачі газет є водночас і

радіослухачами, і телеглядачами.

Кожний засіб масової інформації володіє своїми мож-

ливостями, обмеженнями, вимогами, своєю специфікою.

Для радіомовлення надзвичайно актуальною є проблема

уваги, бо тут журналіст у складніших умовах, ніж його ко-

леги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопере-

дачі важче привернути, підтримати, проконтролювати: во-

на постійно переноситься на інші заняття і предмети.

Відомо, що слухання радіо часто-густо супроводжується

іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слу-

хацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комуніка-

тора. Знання різних характеристик уваги (її видів, обсягу,

інтенсивності, спрямованості, усталеності, динамічності та

ін.) дуже потрібне. "Увага увазі!" - так можна висловити

одну із робочих вимог радіожурналістики. Це передбачає

творче ставлення до роботи, видумку, професіоналізм,

постійну зацікавленість у тому, щоб тебе почули і слухали.

У перші роки паралельної роботи з телебаченням по-

трібно було перегрупувати зусилля радіожурналістів з тра-

диційних напрямів, програм, усталених рубрик у сферу

пошуку нових форм мовлення. Потрібні були серйозні,

глибокі, планомірні дослідження, систематичні творчі екс-

перименти для освоєння власних засобів вираження, влас-

ної сфери відображення реальності, створення особливого

13

різновиду художньої творчості - радіомистецтва, зі своєю

драматургією, арсеналом прийомів і виражальних засобів,

що розраховані на особливий характер сприймання і впли-

ву. Це вимагало не тільки великих зусиль, але насамперед

іншого підходу до проблеми функціонування радіомов-

лення в "епоху телебачення".

Річ у тім, що радіо передбачає в основі всіх своїх пере-

дач інший зріз життєвого (духовного) матеріалу, іншу

форму передачі змісту. Це спричиняє суттєво інше сприй-

мання, освоєння радіопередач. Природна вихідна позиція

функціонування стосується всіх видів радіомовлення, всіх

його повідомлень, як іншого, своєрідного, звукового спо-

собу людського спілкування, в основі якого лежать не зо-

бражальні, а акустичні сигнали.

Роздумуючи над долею радіо у його суперництві з те-

лебаченням, Луї Мерлен згодом констатував, що радіо не

загинуло від меча телебачення, як він сподівався. Мерлен

побачив три причини такого "приголомшливого повороту

справи". "По-перше, радіо не відриває нас від інших за-

нять, як це робить телебачення. По-друге, радіомовлення

швидко відмовилося від передач видовищного плану: це

справа телебачення, а на долю радіо залишається музика і

новини. По-третє, радіо "не тільки існує, але знову процві-

тає завдяки появі транзисторів"7. Відбулося переорієнту-

вання програм на специфічні для слухового сприймання

форми, активне використання часових відрізків, що най-

зручніші для прийому передач. Наслідком радіобуму у

США та європейських країнах стала поява багатьох нових

"форматних" радіостанцій: малих і великих, досить різно-

манітних як за джерелами фінансування (державні, комер-

ційні, власні, релігійні, муніципальні та ін.), так і за харак-

тером передач, які у них переважають (музичні,

інформаційні, культурно-просвітницькі). "Формат" - це

профіль, спеціалізація радіостанції, що визначається одно-

типним мовленням впродовж доби, тижня...8.

Формула "новини плюс музика" - стала одним із осно-

вних принципів програмування переважної більшості ра-

діослужб. Успіх "форматних" станцій забезпечується їх

вірністю вибраному (хай навіть на короткий термін) про-

філю. Ставка на поєднання новин і музики знецінила роль

14

загальнонаціональних мереж, оскільки програвати платів-

ки місцеві станції могли самостійно, сподіваючись на під-

тримку Нью-Йорка тільки в галузі інформації. Платівки і

коментарі до них плюс мінімум новин і реклама - такий

принцип складання програм був на багатьох станціях. Ди-

кторів замінили на коментаторів, яких назвали диск-

жокеями. їх вільний, дещо розв'язний стиль звернення до

аудиторії наводив жах на метрів старомодного мережного

мовлення. Його називали "какофонією реву, лементу і на-

віженості", але це "шумове", "дитяче" радіо не лише ство-

рило для себе лояльну молодіжну аудиторію і завоювало

симпатії рекламодавців, але й підштовхнуло всі інші стан-

ції до вибору певного профілю, "формату" - музичного

або інформаційного. "Новинні" станції випускають нови-

ни на початку години і в її середині. "Музичні" дотримую-

ться шаблону "плюс-мінус 5 хвилин" або "плюс-мінус

20 Хвилин", тобто випускають новини впродовж години.

Повідомлення з телетайпу на деяких радіостанціях зразу

доручають читати диск-жокеям. Така практика називаєть-

ся "гір ап<і геасі", тобто "рви і читай". Застосовують також

метод "стиснутої мови", повідомляючи про суть події у

двох-трьох фразах. П'ятихвилинний огляд новин повинен

складатися з 10-15 сюжетів, не враховуючи заставки, пози-

вних станції, різноманітних шумових ефектів (телетайп,

луна у порожній кімнаті, шум літака та ін.). Пауза триває

частку секунди. Цей "синдром запізнення на поїзд" покли-

каний створити у слухача відчуття, що він не марнує час і

миттєво отримує найсвіжішу інформацію. Якими би триві-

альними не були повідомлення, вони повинні бути разю-

чими і гомінкими, проходити на одному диханні, без жод-

ної паузи.

На основі формули "для радіо - музика і новини" сво-

го часу було створено інформаційно-музичні програми

"Маяка" (Москва), "Променя" (Київ). У незалежній Украї-

ні повсюдно виникли недержавні (приватні) радіостанції.

Прикладом для багатьох із них є "форматні" станції СІЛА,

європейських країн з їх плюсами і яскраво вираженими мі-

нусами. Олесь Гоян вважає, що радіоформати можна поді-

лити на дві категорії залежно від слухацького інтересу:

1) основні, розраховані на достатньо великі аудиторії

15

("АС", "СНИ", "ТОР ?О", "ОІсНз", "Косіс", "5\уееі"/

"Мозіа1§іа", "Зой", "КАС", "Сошіїгу", "Ме^з/Тоііс"); 2) спеці-

алізовані, розраховані на окремі слухацькі аудиторії

("Аііегпаїіуе", "ААА", "Каїигаї ЗошкГ, "Іагг"/"5™іп§",

"Сіаззісаі", "СозреГ, усі різновиди етнічної і національної

популярної музики, а також інші різновиди музичних на-

прямів і течій). Сучасне приватне радіомовлення у світі на-

лічує варіації понад 20-ти "форматів", які визначають слу-

хацький інтерес і, зокрема, формуються на українському

аудіоринку в британській та американській версіях, які так

чи інакше схожі за методикою підбору музичного та ін-

формаційного контекстів. За британською версією, формат

"А11 Мехув" (усі новини) і "Таїк Касііо" (розмовне радіо при-

близно 50 % "телефонної" аудиторії відповідає американ-

ській версії формату "Ке\У8/То1к"; формат "ТОР 40"

(музичні хіти сучасності" - форматам "Адиіі сопіетрогагу"

("АС"), "Ноі АС" і "СНК" ("Сопіетрогагу Ьіі гасііо"); формат

"СоШ" (музичні записи 60-70-х рр.) - форматам "Неагі оГ

("золотий фонд" музики 70-х), "ОІсНез", "Сіаззіс

і "Метогу Мішс"; формат "Іагг" (виключно джаз) -

формату "Зтооїп і&гг"; формат "Соипігу" (тільки кантрі) -

форматам "Риге Соипігу" і "Кеш Соипігу"; формат "8шееГ7

"Мозіаі^іа" (орієнтація на романтичні твори) - форматам

"Зой Зресігат" (балади і легка популярна музика), "Базу

Міх" (легка інструментальна і популярна музика), "С1а88Іс

Базу" та "ІЛІга Базу"; формати "Коск", "Зой Косіс", "Нагсі

Косіс" - форматам "Неагі оґ Коск" ("золотий фонд" року) і

"Коск С1а88Іс"; формат "Аііегпаїіуе" (альтернативна музика)

- формату "ААА" ("Адиіі АІЬит АНегпаІіуе"); формат

"С1а88іса1" (тільки класичні твори) - формату "Сіаззісаі";

формат "ЕІЬпіс Касііо" (для національних меншин) - фор-

матам "Каїигаї Зоипсі", "5\уіп§ Ега", "АС СЬгізІіап", "Оозреї" і

т.д.

Визначальним для вибору форматів радіокомпанії, як

зазначає Олесь Гоян, є аналіз форматів інших радіостан-

цій, що працюють або, можливо, працюватимуть у нашо-

му регіоні. Тому принципово необхідними є детальна ін-

формація про можливих конкурентів або союзників та дані

16

про соціально-демографічну характеристику їхньої ауди-

торії. Суттєвою вважається також інформація про інші

найважливіші ЗМІ в регіоні (преса, телебачення) в сенсі

самореклами радіостанції, а також з'ясування, скільки ко-

жен із них (приблизно) заробляє від реклами щороку. От-

же, "форматизація" ефіру - це до'сить гнучкий процес, який

залежить від вміння радіокомпанії "слухати" свою аудито-

рію, відчувати соціально-економічні зміни в регіоні, при-

плив або відплив великої реклами"9. Тому під час вибору

"формату" найважливіше є не лише завоювати аудиторію,

але й якомога довше її утримувати у власному ефірі.

Зрозуміло, що існування більшої кількості радіооргані-

зацій позитивне з погляду створення відповідної конкуре-

нції. Тобто, на противагу тій монополії, якою в радянські

часи володіли державні канали, з'явився досить сильний

конкурент, котрий, з одного боку, підкреслює недоліки

комуністичної монополії, що існувала, з іншого - приму-

шує кадри державного радіомовлення бути гнучкішими,

шукати найоптимальніші шляхи до масового слухача, які

задовольняли б його інформаційні, мистецькі, духовні по-

треби. Водночас яскраво проявилися і негативні аспекти.

Багато журналістів не змогло (або нездатні) освоїти новіт-

ні реалії складного життя, не вміє працювати в умовах де-

мократії і верховенства права. Адже демократія існує не

тоді, коли люди мають змогу вільно зробити вибір, а тоді,

коли цей вибір робиться свідомо. Свідомий вибір можна

зробити за умови, коли йому передує достатній обсяг різ-

номанітної оперативної, достовірної, об'єктивної інфор-

мації, яка позитивно впливає на морально-психологічний

стан людини, спонукає до самореалізації її найвищих про-

фесійних якостей заради розбудови Української держави.

Однак чимало радіожурналістів однобічно й суб'єк-

тивно, виходячи зі своїх замшілих політичних та ідеологіч-

них переконань, висвітлює факти, події, явища, часто

постійно і нескінченно їх викривляючи, забруднюючи у

такий спосіб наш, спільний для усіх громадян, інформацій-

ний дім, обдурюючи людей і самих себе. До того ж, значна

частина працівників приватних радіоорганізацій не має

професійної освіти, належного досвіду журналістської, ре-

українською

мовою. Відчувається різке зниження загальної та мовної

культури, порушення граматичних і лексичних норм, які

забезпечують правильність, точність, образність і художню

цінність мови. Слухачі у своїх листах, розповідях з триво-

гою зазначають, що багато радіопрограм насичені жар-

гонними та вульгарними словами, культивують суржик.

Це негативно впливає на людей, особливо підлітків, мо-

лодь, які є найактивнішими слухачами приватних радіо-

станцій. "Виховання словом - одна з найжиттєвіших і най-

гостріших проблем, - підкреслював В.О.Сухомлинський. -

Тонкість внутрішнього людського світу, благородство мо-

рально-емоційних відносин не утвердити без високої куль-

тури словесного виховання"10.

Надто важливо, яке слово звучить у радіоефірі, яку му-

зику транслюють, який заряд енергії вони несуть. Формула

"музика і новини для радіо" має багато вразливих місць.

Адже "ліпше один раз побачити...". Якщо радіо щогодини

говорить нам про те, що відбулося, то на долю газети за-

лишається один раз на день сказати, чому це відбулося.

Логіка вимагає припустити, що для оперативного видови-

щного засобу відображення дійсності буде природнім по-

казати, як це відбулося. Особлива привабливість видовищ-

ної телевізійної інформації не викликає сумніву. Щоб

передану по радіо інформацію сприйняли, вона повинна

бути "радійною", тобто "достатньою для себе у звуці". Цю

думку, твердження слід розглядати як основну якість, ядро

специфіки радіо у здійсненні усіх соціальних завдань, що

покладені на нього, як прагнення до постійного удоскона-

лення. Безперечно, успіх передачі залежить не тільки від

глибоко зрозумілої своєрідності законів радіо, але й від

творчої фантазії, обдарованості і професійної майстерності

того чи іншого працівника радіоорганізації. Наприклад,

центральна фігура музичних станцій диск-жокей, який ко-

ментує музику, читає рекламу, пов'язує всі матеріали, по-

винен бути фахово освіченим, інтелектуально розвиненим,

цікавим для слухачів актуальністю реплік, гумором, допи-

тливістю, враховувати, що він робить у кожний конкрет-

ний момент, навіть як на нього впливає погода.

Аналіз характерних для теперішнього часу процесів

функціонування радіомовлення показав, що комерціаліза-

18

дія радіоефіру спричинила також небезпечні для українсь-

кого суспільства чинники. Насильство, секс, злочини, не-

щасні випадки, скандали заповнили інформаційні випуски.

Приватні радіоорганізації потрапляють у власність транс-

національних, нерідко антиукраїнських (!), корпорацій, які

прагнуть наживи заправил великого бізнесу, їм байдуже до

справжньої радіожурналістики, її ролі в розбудові Україн-

ської держави.

Журналісти приватних радіостанцій здебільшого роз-

повідають своїй аудиторії про інтриги і закулісну боротьбу

і лише зрідка звертаються до дійсно важливих проблем на-

ціонального державотворення. Мишача метушня замінює

серйозне, сенсації витісняють суть справи. Неточні, необг-

рунтовані, популістські пояснення фактів, подій, явищ за-

мінюють глибокий аналіз того, що відбувається. Пильна

увага з боку радіоорганізацій до боротьби між окремими

особами, кланами, мафіозними групами, політичними

партіями і смакування скандальних історій призводить

до того, що радіослухачів позбавляють можливості вника-

ти у важливі питання соціально-економічного, духовно-

культурного, національно-громадянського розвитку суспі-

льства.

Фрагментація інформаційного потоку дає змогу ви-

кривляти, перекручувати різні аспекти соціально-полі-

тичного життя, перебільшувати значення одних історичних

і сучасних фактів, подій шляхом замовчування інших. Пе-

редачі деяких приватних радіостанцій мають дезінтегрую-

чий характер, сприяють консервації так званих "реалій, що

історично склалися", насамперед зросійщеного стану міль-

йонів українців, бездержавну, малоросійську психологію.

Знижується загальний рівень культури мовлення, скорочу-

ється дистанція між "серйозним" радіо і радіо, яке поши-

рює чужоземну і чужомовну низькопробну масову культу-

ру, що загрожує розвиткові національної культури і

духовності, заважає, гальмує функціонування української

мови в усіх клітинах державного, суспільно-політичного

організму. В ефір проникають виступи крайніх лівих і

крайніх правих голосистих демагогів, що не сприяє поро-

зумінню між людьми різних політичних орієнтацій і гро-

мадянському примиренню на засадах національної ідеї.

19

тобто розбудови незалежної, самостійної, соборної, демо-

кратичної, соціальної, правової Української держави. Не-

рідко огляди поточних новин, припарованих з урахуван-

ням інтересів аудиторії, на яку та чи інша станція мовить,

надто полегшені, перенасичені повідомленнями про скан-

дали, катастрофи, пограбування, вбивства тощо. "Інфор-

маційний вибух" породив хаос у радіоефірі, який перена-

сичений голосами численних радіостанцій. Це таїть у собі

небезпечні комунікаційні перевантаження і стреси для люд-

ської психіки, яка здатна витримувати звукове наванта-

ження до певної межі, за якою новини сприймаються вже

як сторонній, подразнювальний шум.

Засоби масової інформації, насамперед телебачення і

радіомовлення, які стоять на службі індустрії розваг, під-

кріплюють космополітичні, споживацькі, безнаціональні,

аполітичні норми та цінності, не сприяють формуванню

громадсько-державницького мислення, активної націо-

нально-патріотичної позиції, високоморальних естетичних

смаків.

Одним із очевидних і основних завдань радіожурналіс-

та - повідомляти про суспільне значуще. Фахове інформа-

ційне повідомлення містить відповіді на класичні питання:

коли? де? як? хто? що? чому? Готуючи матеріал на будь-яку

тему, радіожурналіст постійно повинен себе запитувати:

що ж корисного, високоморального, високодуховного,

просвітницького дає та чи інша інформація слухачам?

Радіомовлення, як і інші засоби масової інформації,

знаходиться на перехресті всіх суспільно-політичних, соці-

ально-економічних, духовно-культурних процесів, що від-

буваються в Україні і світі. Вони, безперечно, впливають

на розвиток і функціонування всієї системи радіо, яке ви-

конує бінарну функцію": репродукуючу і продукуючу,

тобто відображає реальну дійсність і творить, формує гро-

мадську думку.

Радіомовленню України також належить одна з визна-

чальних ролей у формуванні національного інформаційно-

го простору. Доречно з'ясувати, що таке "інформаційний

простір". В.Й.Здоровега дав таке визначення: "Націо-

нальний інформаційний простір - це юридичне визнана

територія держави, яка є сувереном щодо поширення на

20

цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуаль-

ної та ілюстрованої інформації через канали засобів масо-

вої комунікації. Держава захищає, відповідно до чинного

законодавства України і з урахуванням міжнародних пра-

вових норм, цей простір від антиукраїнської, антиконсти-

туційної інтервенції з боку ворожих до України інформа-

ційно-пропагандистських засобів"12. Б.В.Потятиник запро-

понував свою дефініцію: "Національний (транснаціональ-

ний) інформаційний простір -'це сфера реального, тобто

позначеного фактично здобутою аудиторією, впливу наці-

ональних засобів масової комунікації"13. Ознайомимося

також із формулюванням Майї Нагорняк: "Інформаційний

простір - це сукупність, система усіх (державних і недержа-

вних) друкованих і аудіовізуальних засобів масової інфор-

мації, їх законодавче підкріплена, юридичне та економіч-

но врегульована діяльність, спрямована на утвердження у

суспільстві засад цивілізованої високорозвиненої держави,

на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяль-

ності кожного громадянина зокрема і країни, світу в ціло-

му"14. Отже, творення українського інформаційного прос-

тору як у межах своєї держави, так і за кордоном належить

до глобальних проблем сучасності. Потрібно посилювати

власні інформаційні джерела і послаблювати чи блокувати

закордонну агресивну інформаційну експансію.

Однак нинішній технічний і фінансовий стан радіомов-

лення не дозволяє сповна використовувати могутні мож-

ливості Національної радіокомпанії України щодо форму-

вання громадської думки населення, не дає можливості

гідно протистояти в електронному просторі держави бага-

тьом сусіднім зарубіжним радіостанціям, які почуваються

в нашому інформаційному полі часто набагато впевненіше,

ніж Українське радіо.

З 1 березня 1999 р. на першому загальнонаціональному

радіоканалі проводить мовлення недержавна компанія

"Ера", яка викупила найпрестижніший, найслухабельні-

ший ефірний час: зі 7.00 до 8.00, з 9.00 до 10.00, з 12.00 до

12.30 щодня (у будні) і з 14.00 до 15.00 у суботу й неділю.

"Концепція програм "Ери" вельми проста, без ори-

гінальності, на відміну від самої назви радіокомпанії, -

підкреслює Майя Нагорняк. - Використовується старий

21

принцип побудови програм - інформація, пісня і знову так

само"15. З 1 березня 1999 р. на першому каналі Національ-

ного радіо використовується російський музичний матері-

ал. І це при тому, що до "Нової ери" загальновизнаною

політикою 1-го каналу була пропаганда українських пі-

сень. Певна річ, непоодинокі випадки, коли звучали й ро-

сійські музичні твори. Але вони повинні були мати тісну

прив'язку до інформаційного матеріалу, чи, наприклад, у

концертах-вітаннях, коли респондент хотів привітати бли-

зьку людину, замовити їй саме цей музичний твір і запла-

тив за замовлення. За "нової ери" російські музичні твори

звучать доволі часто, з приводу і без нього. Навіть у

"гарячих" інформаційних проміжках із 7 до 8 години ран-

ку. До речі, часто-густо на слухачів виливається суцільний

чужомовний вереск, а не милозвучна пісня. Оглядають га-

зети в основному російськомовні, цитуючи за оригіналом.

Нерідко ці огляди фривольні.

Коли впроваджується у життя певна новація, кожна

людина зі здоровим глуздом міркує над тим, чи означати-

ме це крок до вищої якості роботи, вищий щабель розвит-

ку самої структури. Однак з "Ерою" цього не трапилося.

"На жаль, про високу якість роботи говорити не доводить-

ся", - справедливо зазначає Майя Нагорняк.

Як чинник національної безпеки треба розглядати

функціонування системи проводового мовлення. Для ос-

новної маси людей радіоточка - єдине вікно у широкий

світ, єдине джерело інформації про події в районі, області,

в Україні і за її межами, єдина можливість долучитися до

надбань мистецтва, культури, літератури. Наприклад,

фонди фонотеки Національної радіокомпанії України на-

лічують понад ПО тисяч унікальних записів. Однак нині

система проводового мовлення, за яку відповідає Укртеле-

ком Мінзв'язку, діє неефективно, поступово втрачає озна-

ки загальнодержавної мережі. У десятках тисяч сіл України

проводове радіомовлення уже не функціонує. Виправдо-

вуючи цей стан, наполегливо нав'язують думку, що немає

коштів на дріт, стовпи тощо, і взагалі не треба побиватися

за "брехунцями", "колгоспниками" (так часто за радянсь-

ких часів називали радіоточки), бо це - атрибут більшови-

цької тоталітарної системи. Нехай, мовляв, зникає. Західна

22

Європа, Америка не обсотана дротами. Нам також треба

рівнятися на них. Там кожний сам собі вибирає, яку радіо-

станцію слухати. Деяка підстава для цих думкок є. Але,

враховуючи нинішню соціально-економічну ситуацію,

проблеми функціонування української мови, розвитку са-

мобутньої культури і відродження національно-гума-

ністичної, високоморальної християнської духовності про-

водове мовлення Національної радіокомпанії України

вкрай потрібне. Воно є найдоступнішим джерелом інфор-

мації, яке спрямоване на українське державотворення. На

жаль, є сили, які намагаються зруйнувати структуру Наці-

ональної радіокомпанії України. З цією метою також

нав'язують думку про монополізм державного радіо. На-

справді це не відповідає дійсності. Нині обсяг державних

програм, наприклад, у Києві становить лише 15 відсотків

від обсягу мовлення недержавних станцій, а у верхньому

діапазоні УКХ державне радіо по всій території України

взагалі відсутнє. Тільки в Києві має одну частоту на тлі

роботи у столичному ефірі майже 20 приватних радіоорга-

нізацій. За даними компанії 5ОСІЗ Саііир, яка досліджує

київський радіоринок, 47 % киян слухає радіостанції в РМ-

діапазрні.

До весни 1999 р. кількість радіостанцій у Донецьку, які

мовлять в РМ-діапазоні, досягла числа 12. Шість із них^-

донецькі, а шість - ретранслюють російські та київські ста-

нції з невеликою часткою власних програм. Мова - росій-

ська. На Одещині працює близько десяти РМ-радіостанцій.

До них також в основному прикута увага молодіжної ау-

диторії. Одна з причин цієї ситуації, на думку коментатора

Одеської облдержтелерадіокомпанії І.Шевчука, - суто тех-

нічна16. Кон'юнктура ринку сформувалася таким чином,

що більшість радіприймальної апаратури, якою користує-

ться молодь, розрахована на прийом радіопрограм у діа-

пазоні особливо високих частот РМ. Тож програми держа-

вного радіо (на сьогодні вони - єдина альтернатива

приватній, зазвичай, чужомовній "розважалці") залишаю-

ться недоступними молодіжній аудиторії навіть із техніч-

них причин. На відміну від Києва в Одесі та багатьох ін-

ших містах (що стосується сіл, то й поготів) програми

23

"Променя" в діапазоні СВЧ РМ не транслюються. Це -

значна естетично-виховна, пізнавально-розважальна втра-

та. Адже головним козирем "Променя" є традиційність у

новій інтерпретації, надзвичайно широкий спектр програм.

"Промінь" світить усім по-різному, об'єднуючи різні поко-

ління слухачів на гуманістично-національних засадах

українського державотворення.

Єдина ідеологія і практика для переважної більшості

приватних радіостанцій - максимальні прибутки за міні-

мальних витрат. Одним із шляхів мінімальних витрат є

широке застосування у їхній діяльності ретрансляції чужих

програм або ж виготовлення власних передач, які не по-

требують особливих зусиль і високої кваліфікації. Майже

всі приватні РМ-станції потурають вульгарним соціальним

міфам із "совковою" етимологією.

Чимало інститутів, від яких залежить інформаційний,

ментальний клімат у суспільстві, зав'язли в нездоровому

консерватизмі, хронічному безгрошів'ї та безпорадності.

Тож якісь неординарні, а відтак, ризиковані ініціативи й

енергія молодості туди просто не доходить. Осівши на ко-

мерційних каналах, молода енергія втрачає національно-

громадянські, патріотично-державницькі стратегічні гори-

зонти, губить або спотворює українську ідею і автохтонну

сутність. Звідси культурна невибагливість, плейбейське па-

нібратство та схильність до вульгарної, суржикової прос-

тоти недержавних радіостанцій, у яких неприховане ба-

жання сподобатися інфантильному, прагматичному, реф-

лексивно необтяженому, спрощеному "середньому" слу-

хачеві.

Незважаючи на пріоритетність державного радіомов-

лення, виходячи із Закону "Про телебачення і радіомов-

лення", Національна рада України з питань телебачення і

радіомовлення набагато прихильніше ставиться до прива-

тних радіостанцій щодо виділення ліцензії на мовлення у

верхньому діапазоні. Під приводом боротьби з монополіз-

мом навіть на проводовій мережі відповідні відсотки мов-

лення на 1-му, 2-му та 3-му каналах передані для недержа-

вних станцій. Це призвело до того, що по суті немає

жодного загальнонаціонального каналу радіомовлення

України.

24

Серйозною проблемою для Національної радіокомпа-

нії залишається входження у верхній (так званий

"ефемівський" діапазон) - 100-108 мГц. Не вирішене важ-

ливе питання розподілу колишніх синхронних мереж Ра-

дянського Союзу, які займають найбільш ефективні часто-

тні смуги. Однак упродовж п'яти років Міністерство

зв'язку України в особі державної інспекції електрозв'язку

не домоглося перерозподілу \цих мереж. З утворенням

Держтелерадіо і Національної радіокомпанії України це

питання набуло лише дискусійного характеру, бо до сере-

дини 1995 року Міністерство зв'язку навіть не вважало йо-

го пріоритетним. Тому досі на Україну мовлять численні

закордонні радіостанції, а передачі державного радіо не те

що не досягають, скажімо, Білорусі або Польщі, а й не по-

кривають усієї української території. Під час однієї з нарад

щодо розподілу синхронних мереж, яка відбулася в Москві

30.01 - 01.02.1996 р., начальник Державної інспекції частот

Міністерства зв'язку України Амерханян Г.Г. позицію

зв'язківців України пояснював так, що "ділити спільне не

доцільно". З таким "державницьким" підходом Мінзв'язку

щодо національного радіомовлення України доводиться

стикатися неодноразово.

Втративши надію на ефективну співпрацю з боку

Мінзв'язку щодо ефективного розподілу синхронних ме-

реж, Національна радіокомпанія самотужки намагається

запропонувати власну мережу поширення радіосигналу в

національному просторі, але спільні зусилля НРКУ з Кон-

церном РРТ знову наштовхуються на нерозуміння Держа-

вної інспекції електрочастот.

Фінансовий стан Національної радіокомпанії України

надзвичайно важкий. Реальні доходи працівників НРКУ

зменшуються. Дещо рятують ситуацію доходи від реклами

та інших видів комерційної діяльності. Однак при всіх зу-

силлях колектив компанії не може заробити стільки кош-

тів, щоб перекрити дефіцит бюджетного асигнування.

Для комплексного поліпшення розвитку і функціону-

вання державного радіомовлення доцільно на урядовому

рівні із залученням вітчизняних міністерств і відомств ви-

рішити низку назрілих проблем:

25

- розробити проект ефективних синхронних мереж мо-

влення у діапазоні середніх та довгих хвиль для поширення

трьох програм Національної радіокомпанії України з по-

дальшим використанням наявних частот і технічних засо-

бів, у тому числі й тих, які раніше належали синхронним

мережам колишнього Союзу;

- забезпечити трансляцію державного радіомовлення у

верхній частоті УКХ-діапазону (100-108 мГц) трьох про-

грам НРКУ у Києві та двох програм у цьому діапазоні в

обласних центрах і містах з населенням понад 200 тис. чо-

ловік;

- розробити стандарт для радіопередавачів і радіо-

приймачів у діапазоні 87,6-108 мГц на підставі рекоменда-

цій МСЕ-Р Міжнародної спілки Електрозв'язку та пропо-

зиції щодо подальшого використання смуги частот 66-