18. Проаналізувати розвиток двосторонніх відносин між кнр та Російською Федерацією.

Становлення радянсько-китайських відносин у 1945-1953 рр..

Китайсько-російські відносини перебувають під пильною увагою світового співтовариства, оскільки від «ваги» і «якості» цих відносин значною мірою залежить структура світових відносин. Офіційне становлення радянсько-китайських відносин можна віднести до 1945 року, коли обидві країни відчули жахи Великої Вітчизняної війни, Китай потрапив під залежність Японії, а СРСР постраждав від німецької окупації західних територій країни.

11 лютого 1945 в Ялті відбулася конференція, на якій було прийнято угоду, в якому передбачалося, що Радянський Союз вступить у війну проти Японії на боці Китаю через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини. розгром фашистської Німеччини і зростання міжнародного авторитету СРСР дуже гостро поставив перед гоминдановским урядом питання про зміну позиції щодо СРСР. Китайська комуністична партія, Демократична ліга, Асоціація національного порятунку і багато інших організацій, виступивши єдиним фронтом, вимагали проведення демократичних перетворень в країні і поліпшення радянсько-китайських відносин. Важливою віхою в боротьбі широких мас Китаю за демократію, за радянсько-китайську дружбу з'явився VII з'їзд КПК, який відбувся в квітні 1945 р.

Торкнувшись у своїй доповіді на з'їзді питання радянсько-китайських відносин, Мао Цзедун відзначив, що правлячі кола Китаю, формально підтримуючи дипломатичні відносини з СРСР, на ділі займають позицію, ворожу Радянському Союзу. VII з'їзд Компартії Китаю вказав на необхідність ліквідації диктатури великих поміщиків та буржуазії, антинародного державного ладу і поставив перед партією і всім китайським народом завдання боротьби за народну демократію, за встановлення дружніх відносин між Китаєм і СРСР.

14 серпня, відбулося підписання договору про дружбу і союз між СРСР і Китаєм, угод про Китайської Чанчуньской залізниці, про Порт-Артурі і Далекому.

Основна мета договору полягала у зміцненні дружніх відносин між СРСР і Китаєм шляхом союзу і широкого співробітництва, головним завданням якого має бути запобігання відродження японської агресії. 24 серпня 1945 договір про дружбу і союз і угоди були ратифіковані Президією Верховної Ради СРСР і законодавчим юанем Китайської республіки. Значення договору про дружбу і союз між СРСР і Китаєм величезна. Він створював передумови для дружнього співробітництва і взаємної допомоги двох країн.

Радянсько-китайські відносини в 1950-1989 рр..

Після смерті Сталіна відбулися зміни в радянській зовнішній політиці, в тому числі і у відносинах з Китаєм. Почалася тривала і хвороблива смуга розбіжностей між СРСР і Китаєм. З 1957 р. у відносинах СРСР і КНР стало помітно охолодження. Загострилися ідейні та теоретичні розбіжності між керівниками обох країн, протиріччя у поглядахна шляху будівництва соціалізму. Китайське керівництво прагнуло форсувати індустріалізацію КНР, розраховуючи на продовження масованої економічної допомоги з боку СРСР. Радянська сторона не вважала за можливе допомагати Китаю і розцінювала лінію на прискорення індустріалізації КНР як помилкову. Всупереч думку Москви в 1958 р. в Китаї був прийнятий курс на здійснення «великого стрибка» в економічному розвитку. Чи не оголошуючи свої розбіжності з Китаєм, радянське керівництво стало більш критично ставитися до багатьох аспектів внутрішньої і зовнішньої політики КНР, розглядаючи деякі її конкретні прояви як авантюрістічним і небезпечні для інтересів СРСР.

Радянський Союз у цілому намагався утримувати Китай в руслі своєї політики і не перешкоджав китайсько-американським контактам, що відповідало лінії СРСР на ослаблення напруженості у відносинах з США. У середині 50-х років досягло апогею радянсько-китайське економічне співробітництво, в рамках якого Китаю надавалася допомога в модернізації господарства, політико-адміністративної системи і підготовки кадрів. У жовтні 1957 р. СРСР пішов на дуже серйозний крок, уклавши угоду про сприяння Китаю в мирному використанні ядерної енергії. Радянська сторона зобов'язалася передати Китаю технологію виробництва ядерної зброї. Це рішення різко прискорило рух КНР до придбання ядерного статусу, що частково також було спровоковано планами

Радянський Союз не був обізнаний про китайську акції заздалегідь, хоча на початку серпня 1958 Н.С. Хрущов відвідував Пекін з коротким візитом. У ситуації кризи СРСР фактично відмовився підтримати Китай. У розпал подій до Пекіна з секретною місією був спрямований міністр закордонних справ СРСР А.А. Громико, який повідомив Мао Цзедуну про те, що Москва не буде надавати допомогу КНР у разі її збройного конфлікту з Сполученими Штатами.

Це був поворотний пункт у відносинах КНР з Радянським Союзом.  Іншою причиною розбіжностей в цей період став китайсько-індійський прикордонний конфлікт.

Улітку 1960 р. Москва несподівано відкликала радянських експертів і фахівців, які допомагали Китаю у створенні його промислової бази, перервавши здійснення багатьох проектів. Були також скорочені або затримані поставки сировини, обладнання та запасних частин. Пізніше Радянський Союз зажадав поверненнякредитів, наданих Китаю починаючи з 1950 р. Почалося протистояння двох країн.

У середині 60-х років у Китаї почалася так звана «Велика пролетарська культурна революція», яка призвела до встановлення в країні військово-бюрократичної диктатури, різкого посилення ролі армії. Однак головним об'єктом протистояння пекінським керівництвом була обрана радянсько-китайський кордон. Штучно створена прикордонна проблема стала роздуватися під вигадками про «агресивності Радянського Союзу», «про загрозу з Півночі», «про прагнення СРСР захопити землі Китаю» 1.

Апогеєм антирадянського курсу Пекіна з'явилися великомасштабні збройні провокації на радянському кордоні в березні 1969 р., які, за визнанням Мао Цзедуна, повинні були на багато років викликати ненависть населення Китаю до СРСР.

Після цього конфлікту Китай поскаржився на Радянський Союз в ООН.

Остаточно ситуацію навколо Даманському дозволила зустріч на вищому рівні голів урядів СРСР і КНР у вересні 1969 р. в Пекіні. Підписана угода зберігало статус-кво кордону і виключало застосування зброї при вирішенні спірних питань.

У 1984 р. почалася підготовка до укладення довгострокової радянсько-китайської угоди по зовнішній торгівлі на 1986-1990 рр..

До моменту приходу до влади М.С. Горбачова відносини між СРСР і КНР були найкращими за усі попередні десятиліття, починаючи з 60-х рр..

Російсько-китайські відносини після розпаду СРСР .

Економічне співробітництво.

Після розпаду Радянського Союзу в середині грудня 1992 Пекін відвідав Б.М. Єльцин. Було підписано 24 документи, що стосувалися політичних і економічних відносин, а також опубліковано Спільну заяву про взаємні відносини між КНР і Російською Федерацією.

У квітні 1996 р. Єльцин знову наніс візит у КНР, в ході якого було підписано Спільну заяву (Пекінська декларація), де говорилося вже про «стратегічне партнерство на основі рівності, взаємної довіри і взаємної координації» 2.

Росія і Китай розглядають сучасний світ як розвивається в напрямку багатополярності. Взаємодію на міжнародній арені Росія і Китай будують на основі спільної Декларації про багатополярний світ і формування нового міжнародного порядку, підписаної на вищому рівні у квітні 1997 р.

Важливим кроком до забезпечення широкої громадської підтримки курсу на добросусідство і стратегічне партнерство Росії з Китаєм стало створення Російсько-китайського комітету дружби, миру та розвитку, перше засідання якого в Пекіні було приурочено до державного візиту президента Росії в КНР у листопаді 1997 р 1.Китай є третім (після Німеччини та США) торговим партнером Росії,

Показником нового рівня двосторонніх відносин став підписаний президентом Росії В.В. Путіним і Головою КНР Цзянь Цземінем в Москві в середині липня 2001 російсько-китайський Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво. Договір, як і російсько-китайське співробітництво в цілому, має два аспекти: міжнародний і двосторонній. Практично повний збіг поглядів двох країн на міжнародні проблеми - найважливіший двигун двосторонніх відносин. Лідери у Пекіні та Москві неодноразово заявляли, що російсько-китайське зближення не спрямована проти третіх країн, в тому числі й проти США, і це вірно в тому сенсі, що США і Захід не розглядаються ні Китаєм, ні Росією як ворога. Навпаки обидві сторони вкрай зацікавлені в економічному і політичному співробітництві з Заходом. Воно є найважливішим чинником розвитку обох країн і, отже, повністю відповідає їхнім стратегічним цілям.  Військово-політичне співробітництво.

Серед регіональних структур, створених в прагненні втілити в реальні життєві форми ідею багатополярності, особливе місце займає Шанхайська організація співробітництва. З'явившись в світ у 2001 р., ШОС швидко набрала вагу і перетворилася на впливову регіональну організацію.Спочатку сформувавшись для вирішення прикордонних питань на базі угод про зміцнення довіри у військовій області та про взаємне скорочення збройних сил у районі кордону, "Шанхайська п'ятірка" - Росія, Китай, Казахстан, Киргизія та Таджикистан - зросла у вельми динамічну і впливову міжнародну організацію. З 2001 р. її членом є Узбекистан. З 9 по 17 серпня 2007 року відбулися найбільші російсько-китайські військові навчання в рамках ШОС.