1. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник та ін.; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – 3-тє вид., переробл. та допов. – К.: Атіка, 2009 – С. 562–576.

2. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – X.: Право, 2010. – С. 457–474.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб та доп.) / За ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – С. 1155–1164.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 943–953.

5. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / а.В.Савченко, в.В. Кузнецов, о.Ф. Штанько – к.: Вид. Паливода a.B., 2005. – с. 518–525.

Додаткова література

1. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк B.C. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.

2. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж / Луганська академія внутрішніх справ, 2002. – 143 с.

3. Лісовий В. «Комп’ютерні» злочини: питання кваліфікації //Право України. – 2002. – № 2. – С. 86–88.

4. Лісовий В. «Комп’ютерні» злочини: питання кваліфікації //Право України. – 2002. – № 2. – С. 88.

5. Музика A.A., Азаров Д.С. Законодавство України про відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення. – К.: Вид. Паливода A.B., 2005. – 120 с.

6. Музика А. Про поняття злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2003. – № 3. – С. 121–125.

7. Ніколаюк С.І., Никифорчук Д.Й. та інші. Протидія злочинам, що вчиненні у сфері використання ЕОМ, систем і комп’ютерних мереж. Науково-практичний коментар. – К.: КНТ, 2007. – 196 с.

8. Орлов С. О. Комп’ютерна інформація, як предмет злочину // Право і безпека. – 2005. – № 41. – С. 81–86.

1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку

Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку передбачені XVI розділом Особливої частини Кримінального кодексу України. До них відносять:

Родовим об’єктом таких посягань є суспільні відносини, які забезпечують контрольоване використання комп’ютерної інформації, а також забезпечують нормальну роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.

Безпосередні об’єкти кожного із цих злочинів аналогічні родовому. Додатковим об’єктом виступає право власності.

Характерною ознакою злочинів XVI розділу є предмет посягання, а саме:

1) електронно-обчислювальна машина (комп’ютер);

2) автоматизовані системи;

3) комп’ютерні мережі;

4) мережі електрозв’язку

5) інформація з обмеженим доступом;

6) комп’ютерна інформація;

7) носії комп’ютерної інформації та ін.

Із об’єктивної сторони комп’ютерні злочини характеризуються двоякою структурою. Одні із них сконструйовані як злочини з формальним складом (створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом), об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння.

Другі – сконструйовані як злочини із матеріальним складом (несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерів, порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин, перешкоджання роботі комп’ютерів, систем, мереж). Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання, передбачених в кримінальному законі, наслідків, а саме: 1) витік інформації, 2) блокування інформації, 3) порушення порядку маршрутизації, 4) значна матеріальна чи нематеріальна шкода та ін.

Обов’язковим для таких посягань є також діяння і причинний зв’язок.

Абсолютна більшість комп’ютерних злочинів вчиняється шляхом активної дії (втручання, розповсюдження, збут, блокування і інші), однак, може мати місце і бездіяльність при порушенні правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони ст. 363-1 КК України є також спосіб вчинення злочину – перешкоджання роботі ЕОМ шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку, а ст. 361-1 КК України – засоби вчинення злочину (шкідливі програми – віруси).

Із суб’єктивної сторони комп’ютерні злочини, як правило, вчиняються з прямим умислом. Винятки складає лише порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363 КК України), де властивою є необережна форма вини. Інколи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є і мета вчинення злочину (створення шкідливих програм з метою розповсюдження чи збуту).

Суб’єктом комп’ютерних злочинів може бути:

1) загальний суб’єкт (ст. ст. 361, 361-1, 361-2 КК України);

2) спеціальний суб’єкт (особа, яка має доступ до комп’ютерної інформації; особа, яка відповідає за експлуатацію комп’ютерів, систем, мереж – ст. ст. 362, 363 КК України).

Отже, комп’ютерні злочини – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні, протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують контрольоване використання комп’ютерної інформації, а також забезпечують нормальну роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, вчинені суб’єктом злочину.