Рекомендована література

Основна література

1. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – X.: Право, 2010. – С. 414–428.

2. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник та ін.; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – 3-тє вид., переробл. та допов. – К.: Атіка, 2009 – С. 501–515.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб та доп.) / За ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – С. 1083–1096.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 867–898.

5. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. B.B. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє переробл. та доповн. – X.: TOB «Одіссей», 2007. – С. 896–910.

Додаткова література

1. Кухар В.В. Питання об’єктивної сторони розголошення державної таємниці // Актуальні проблеми кримінального та кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: 3б. тез та доповідей регіон. круглого столу (Хмельницький, 21–22 лютого 2003 р.). – Хмельницький, 2003. – С. 71–75.

2. Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // Право України. – 2001. – № 3. – С. 75.

3. Міщенко С. М., Солодкий С. А. Застосування законодавства про відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України та незаконне переплавлення через нього осіб // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 3. – С. 33–36.

4. Самойлова О.С. Аналіз об’єкта злочину, передбаченого ст. 330 Кримінального кодексу України (передача та збирання відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави) // Право і безпека. – 2003. – № 3. – С. 149–152.

5. Стрюк М.В. Коментар до статті 333 Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – №5. – С. 53–58.

1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації передбачені XIV розділом Особливої частини кримінального закону України.

Усі злочини цього розділу суттєво відрізняються між собою, оскільки вони не мають спільного родового об’єкта. Тут можна говорити про такі родові об’єкти, як режим державної таємниці, порядок перетинання державного кордону, порядок забезпечення призову і мобілізації.

Безпосередні об’єкти перелічених злочинів можуть співпадати із їх родовим об’єктом, а можуть і дещо конкретизуватися. Для деяких посягань властивий і додатковий безпосередній об’єкт (власність, громадська безпека, інші блага).

Характерною ознакою окремих злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації є предмет посягання (ст. ст. 328, 329, 330, 333 КК України).

Такими предметами, зокрема, є:

1) відомості, що становлять державну таємницю;

2) матеріальні носії секретної інформації;

3) конфіденційна інформація, яка є власністю держави;

4) товари, що підлягають експертному контролю.

Із об’єктивної сторони абсолютна більшість злочинів XIV розділу сконструйовані як злочини із формальним складом (ст.ст. 328, 333, 336 КК України і ін.), які вважаються закінченими в момент вчинення суспільно небезпечного діяння.

Стаття 329 КК України характеризується матеріальним складом, а, отже, цей злочин є закінченим з моменту настання передбачених в законі наслідків (втрата відповідних матеріальних носіїв інформації).

Злочини даного розділу можуть бути вчинені як шляхом активної дії (ст. ст. 328, 332 КК України), так і шляхом бездіяльності (ст. ст. 335, 336 КК України). Для деяких посягань властиві і альтернативні дії (організація переправлення, керівництво переправленням, сприяння переправленню).

Інколи обов’язковими із об’єктивної сторони є і інші ознаки. Зокрема, місце вчинення злочину (державний кордон України) або засоби вчинення злочину (повітряні судна).

Із суб’єктивної сторони злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації вчиняються, як правило, умисно, хоча в деяких випадках характерна і необережна форма вини (ст. 329 КК України).

Суб’єктом такого роду діянь може бути:

1) загальний суб’єкт, тобто особа, віком з 16 років (ст. 332 КК України);

2) спеціальний суб’єкт (особа, якій відомості, що містять державну таємницю були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, пілот повітряного судна, військовозобов’язані особи та ін.).

Отже, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які покликані охороняти державну таємницю, зберігати недоторканість державних кордонів, забезпечити призов і мобілізацію, вчинені суб’єктом злочину.

В залежності від родового об’єкту усі злочини цього розділу можна розділити на три групи:

1. Злочини, що посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці чи конфіденційної інформації, яка є власністю держави.

2. Злочини, що посягають на недоторканість державного кордону та безпеку міжнародних польотів.

3. Злочини, що порушують порядок забезпечення призову і мобілізації.