2. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник та ін.; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – 3-тє вид., переробл. та допов. – К.: Атіка, 2009 – С. 172–221.

3. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – X.: Право, 2010. – С. 147–183.

4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. B.B. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє переробл. та доповн. – X.: TOB «Одіссей», 2007. – С. 524–646.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб та доп.) / За ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – С. 519–539.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 457–510.

7. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / а.В.Савченко, в.В. Кузнецов, о.Ф. Штанько – к.: Вид. Паливода a.B., 2005. – с. 373–381.

Додаткова література

1. Антонюк Н.О. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: форми вчинення // Вісник Львівського Національного університету. Серія юридична. – 2005. – №41. – С. 314–323.

2. Бердяга С. Придбання, одержання, зберігання або збут майна, здобутого злочинним шляхом // Юридичний журнал. – 2005. –№5. – С. 82–87.

3. Гуня І.І. Кримінально-правове визначення розбою та деякі питання його кваліфікації // Право і безпека. – 2004. – № 32. – С. 49–53.

4. Дячкін О.П. Встановлення об’єктивної сторони злочинів за ст.188 КК України та інших злочинів проти власності // Право і безпека. – 2002. – № 3. – С. 59–63.

5. Кузнецов B.B. Кримінальна відповідальність за крадіжки: Монографія. – К.: Вид. Паливода A.B., 2005. – 158 с.

6. Лобач В. Декриміналізація розкрадання за новим законодавством // Прокуратура, людина, держава. – 2005. – № 8. – С. 37–40.

7. Мельничок В.М., Смирнова A.B. Розслідування вимагання: Монографія. / За заг. ред. В.М. Мельничока. – Чернівці: Друк Арт, 2008. – 128 с.

8. Хилюк C.B. Розвиток вчення про злочини проти власності в доктрині кримінального права незалежної України // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – 2005. – № 10. – С. 258–267.

1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти власності

Родовим об’єктом цих суспільно небезпечних діянь ви­ступає право власності, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися майном. Безпосередні об’єкти кожного із зло­чинів цього розділу повністю співпадають із родовим.

Для деяких злочинів проти власності характерним є дода­тковий безпосередній об’єкт (насильницький грабіж, розбій, ви­магання, знищення або пошкодження майна, умисне пошко­дження об’єктів електроенергетики та ін.). Це, зокрема, здоров’я і життя особи, особиста недоторканість, інколи громадська без­пека та довкілля.

Характерною ознакою усіх злочинів проти власності є їх предмет. Таким предметом, зокрема, є: 1) майно; 2) право на майно; 3) дії майнового характеру.

З об’єктивної сторони більшість злочинів проти власності сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним скла­дом (крадіжка, грабіж, шахрайство, самовільне зайняття земель­ної ділянки та ін.) – їх обов’язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслід­ків у вигляді матеріальної шкоди. Тому, закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак, для закінчення таких зло­чинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (злочини із формальним складом), вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння.

Злочини проти власності, як правило, вчиняються шляхом активної дії (заволодіння, привласнення, знищення, придбання майна т.і.), однак, можлива і бездіяльність (невиконання обов’язків щодо охорони майна).

Для деяких посягань цього розділу обов’язковим із об’єктивної сторони є спосіб їх вчинення (таємне або відкрите вилучення майна, обман або зловживання довірою, підпал, ви­бух або інший загально небезпечний спосіб).

З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчи­нене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошко­дження майна (ст. 196) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність або характеризуються змішаною формою вини. Для окремих із них обов’язковим є або мотив їх вчинення або мета.

Суб’єктом злочинів проти власності можуть бути:

1. особа віком з 14 років (крадіжка, розбій вимагання та ін.);

2. особа віком з 16 років (шахрайство, погроза знищення майна, необережне знищення або пошкодження майна і ін.);

3. спеціальний суб’єкт (службова особа, особа, якій майно було ввірене чи перебувало у її віданні, особа, під охороною якої перебуває майно).

Отже, злочини проти власності – це винні (умисні або че­рез необережність), протиправні, суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на право володіння, кори­стування чи розпорядження майном, вчинені суб’єктом злочину.

Усі злочини проти власності поділяють на такі види:

1. корисливі злочини проти власності, пов’язані із обер­ненням майна на користь винного.

2. корисливі злочини проти власності, не пов’язані із обер­ненням майна на користь винного.

3. некорисливі злочини проти власності.