1. Поняття Особливої частини кримінального права та її система.

Особлива частина кримінального права України – сукуп­ність кримінально-правових норм, встановлених вищим органом законодавчої влади, що регулюють суспільні відносини пов’я­зані із вчиненням конкретних суспільно-небезпечних діянь та призначення покарання за кожне із них.

Особлива частина кримінального права України складається з XX розділів, які розміщені в певній послідовності в залежності від родового об’єкта. Винятки складають лише два розділи: Розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності» та Розділ XIX «Вій­ськові злочини», які сконструйовані в залежності від спеціального суб’єкта (службова особа, військовослужбовець).

Норми Особливої частини кримінального закону можна поділити на три основні групи.

1. Забороняючі наявність яких вказує на те, що ті чи інші діяння прямо заборонені до вчинення, тягнуть криміналь­но-правову відповідальність. Таких норм в Особливій частині абсолютна більшість (ст. 185 КК України, ст.257 КК України, ст. 364 КК України.).

2. Роз’яснюючі – за допомогою яких законодавець тлу­мачить або розкриває окремі поняття і терміни, які зазначені в самій нормі (ст.401 КК України – поняття військового злочину).

3. Заохочувальні – норми, наявність яких дає можливість звільнити суб’єкта від кримінальної відповідальності, за наявно­сті умов, що зазначені у статті (ч.2 ст. 111 КК України, ч.3 ст.263 КК України).

2. Наукові засади кримінально-правової кваліфікації

В буквальному розумінні кваліфікація означає ви­значати за якістю або робити оцінку будь-чого. В теорії криміналь­ного права термін кваліфікації вживається принаймні в двох осно­вних значеннях:

1. кримінально-правова кваліфікація.

2. кваліфікація злочинів

Як правило, ці поняття ототожнюють, однак, це не зовсім правильно, оскільки термін кримінально-правова кваліфікація дещо ширший за змістом і включає в себе термін кваліфікація злочинів (кваліфікація малозначних діянь, діянь при наявності обставин, що виключають злочинність).

На наявність кримінально-правової кваліфікації вказують принаймні дві ознаки:

1. вчинене діяння містить ознаки протиправності;

2. вчинене діяння містить ознаки суспільної небезпечності.

Кримінально-правова кваліфікація – це оцінка вчиненого діяння, яке містить ознаки протиправності і завдало чи могло завдати шкоди правоохоронюваним інтересам з метою встанов­лення є воно злочинним чи незлочинним.

Кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне за­кріплення точної відповідності між фактичними ознаками вчи­неного діяння і юридичними ознаками складу злочину, які роз­міщені в Особливій частині кримінального закону.

В теорії кримінального права виділяють такі стадії кримі­нально-правової кваліфікації:

1. стадія вибору кримінально-правової норми;

2. стадія встановлення відповідності між фактичними і юридичними ознаками;

3. стадія юридичного закріплення результатів кваліфікації.

Кваліфікація повинна пройти всі три стадії, оскільки вони є рівнозначними між собою. Відсутність хоча б однієї із них сві­дчить про те, що кваліфікація або не відбулася або є невірною.

Кожна із зазначених вище стадій кваліфікації характери­зується рядом етапів.

I стадію характеризують:

1. етап зібрання фактичних даних;

2. етап висунення версій;

3. етап оцінки доказів;

4. етап встановлення кримінально-правової норми (норм).

II стадію характеризують:

1. етап доведення наявності складу злочину;

2. етап встановлення моменту закінчення злочину;

3. етап оцінки діяння, що було вчинене кількома співуча­сниками;

4. етап оцінки множинності злочину;

5. етап встановлення наявності чи відсутності обставин, які виключають злочинність діяння.

III стадію характеризують:

1. етап обґрунтування кваліфікації;

2. етап мотивування кваліфікації.

Результат кваліфікації – це кінцевий підсумок або оцінка вчиненого суспільно небезпечного діяння. В результаті кримі­нально-правової кваліфікації може бути встановлено:

1 – діяння є злочином:

– діяння являє собою одиничний злочин, вчинений одним виконавцем – кваліфікується за однією нормою Особливої частини;

– діяння було вчинене кількома співучасниками або міс­тить ознаки незакінченого злочину (при кваліфікації крім норм Особливої частини застосовуються відповідні норми Загальної частини (ст.14, 15, 27);

– діяння містить ознаки множинності злочинів – кваліфі­кується за кількома нормами Особливої частини.

2 – діяння не є злочином:

– воно містить ознаки складу злочину, але у зв’язку з малозначністю не є злочином;

– воно містить ознаки злочину, але вчинене при наявності обставин, які виключають злочинність діяння (виправданий ри­зик, необхідна оборона);

– воно містить ознаки складу злочину, однак не є злочи­ном, оскільки вчинене особою, яка або не досягла віку криміна­льної відповідальності або є неосудною;

– діяння не є злочинним, оскільки не містить ознак будь-якого складу злочину.

Кваліфікація має свою внутрішню структуру (будову):

1. об’єкт кваліфікації;

2. суб’єкт кваліфікації;

3. зміст кваліфікації.

Об’єкт кваліфікації – це вчинене діяння, яке піддається оцінці з метою визначення є воно злочинним чи незлочинним.

Суб’єкт кваліфікації – орган (службова особа), який упов­новажений державою на здійснення кримінально-правової оцін­ки вчиненого.

В залежності від суб’єкта кваліфікація поділяється на 2 види:

1. офіційна;

2. неофіційна.

Суб’єктом офіційної кваліфікації є службові особи, упов­новажені на її проведення (слідчі, прокурори, судді та ін.).

Суб’єктом неофіційної кваліфікації можуть виступати вчені, науковці, студенти (громадяни в цілому). Суб’єктом офі­ційної кваліфікації можуть бути також обвинувачений і його захисник, оскільки вони мають право подавати клопотання про зміну кваліфікації (про перекваліфікацію).

Правове значення має лише офіційна кваліфікація, оскіль­ки вона тягне певні правові наслідки. За допомогою неофіційної кваліфікації визначають певну думку громадськості.

Зміст кваліфікації складає сам процес кваліфікації. Для того, щоб кваліфікація була правильною, існує формула кваліфікації.

Формула кваліфікації – це сукупність цифр і літер, за допо­могою яких здійснюється вказівка на відповідну норму криміналь­ного закону та її частину, що прямо передбачає вчинене діяння.

Правильна кваліфікація має широке кримінально-правове, кримінально-процесуальне, кримінологічне, криміналістичне значення, зокрема: вона впливає на призначення справедливого покарання засудженого; на тактику і методику проведення слід­чих дій; на обрання запобіжного заходу; є основою правової статистики; визначає напрямки боротьби із злочинністю; впли­ває на правосвідомість людей та ін.