Розділ 2. Види прав державних службовців.

Як було згадано у розділі 1, виділяють різні види прав державних службовців, зокрема загальногромадянські, службові (загальні і спеціальні) та особисті права.

До загальногромадянських прав віднесені такі:

а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України «брати участь в управлінні державними справами» (згідно до ст.38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаються які - небудь обмеження;

б) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією і законами України.

Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов’язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав ²².

Особисті (громадянські) права — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.

Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни .

Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:

1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей;

2) право на життя. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я;

3) право на повагу людської гідності. Це особисте право теж забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;

4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т. ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити правоохоронні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтованість цього тимчасового запобіжного заходу протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом;

5) недоторканність житла. Житло є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;

6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо²³;

7) невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя — ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;

8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чи підданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. У той же час громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України;

9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода думки в принципі не може бути нічим обмежена — адже контролювати і регулювати людське мислення неможливо. Свобода ж слова і друку в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній країні, має певні межі (докладніше про це — далі);

10) свобода світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої (бути атеїстом), правити релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність.

Тепер щодо службових прав. Це повноваження, якими володіє кожен державний службовець. Вони можуть бути поділені за різними критеріями, відповідно це будуть: загальні права, політичні, соціально – майнові права, немайнові права.

Слід зазначити, що більш вдалим є угрупування прав державних службовців, запропоноване Ю. М Старіловим. Він виділяє 3 групи:

1. Права, які забезпечують усвідомлення службовцем свого правового статусу та його правовий захист.

2. Права, які сприяють безпосередньому виконанню службовцем своїх обов’язків.

3. Права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод.

До першої групи належать наступні права державних службовців:

1. ознайомлення з документами, які стосуються посади державного службовця; умови просування по службі; критерії оцінки якості роботи і. т. ін.;

2. ознайомлення з усіма матеріалами своєї особистої справи;

3. проведення за вимогою службовця службового розслідування;

4. право на звернення державного службовця в суд, або інший державний орган для вирішення суперечностей, що виникли відносно проведення результатів атестації, проведення службового розслідування, проходження державної служби, звільнення та інших питань.

До другої групи прав державних службовців належать:

1. отримання в установленому порядку інформації і матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків;

2. відвідання в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ, організацій;

3. прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків;

4. перепідготовка ( перекваліфікація) і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету;

5. внесення пропозицій по вдосконаленню державної служби в

6. і законних інтересів; будь -які інстанції.

Третю групу прав державного службовця складають:

• участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;

• просування по службі, збільшення грошового утримання з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації;

• пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

• об’єднання в професійні союзи для захисту своїх прав, соціально – економічних і професійних інтересів;

• право на грошове утримання, яке складається з посадового окладу, надбавок до нього, за ранг, особливі умови державної служби, вислугу років, а також премії за результатами роботи;

• право на щорічну оплачувану відпустку терміном не менше 30 календарних днів, додаткову відпустку при наявності відповідного стажу державної служби;

• медичне обслуговування державного службовця і членів його родини в державних медичних закладах;

• обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби ²⁴.

Крім того, державні службовці можуть об’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів, і як вже було згадано, захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку. Чинним законодавством передбачаються два види захисту державним службовцем своїх прав: а) право на судовий захист; б) право на адміністративне оскарження. При цьому, державний службовець самостійно вирішує, в якому порядку захищати свої права та інтереси. Судовий порядок захисту цих прав та інтересів передбачений в статті 55 Консти­туції України, яка є статтею прямої дії. Адміністративне оскар­ження здійснюється на підставі Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р ²⁵.