Об’єктом дослідження є загальне поняття державного службовця, характеристика прав, обов’язків, відповідальності та статусу державних службовців.

Предметом дослідження є державні службовці.

При роботі над курсовою роботою використано законодавчу базу яка регламентує діяльність державних службовців.

Розділ 1. Загальна характеристика статусу державного службовця

1.1. Поняття державного службовця.

Поняття «державний службовець» у чинному законодавстві «Про державну службу» не має конкретного визначення. Зі змісту ст.1 цього Закону можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними. У зв’язку з цим було прийнято новий Закон «Про державну службу» від 17.11.2011, адже Закон від 1993 року не відповідає сучасному рівню розвитку українського суспільства та європейським принципам функціонування публічної адміністрації. Така невідповідність, насамперед пов’язана із недостатньою якістю надання адміністративних послуг і, відповідно, недостатнім професійним рівнем держслужбовців для виконання масштабних завдань, непрестижністю державної служби і водночас невисоким соціальним статусом вітчизняного чиновника. Ефективність механізму запобігання проявам корупції також не відповідала вимогам нашого часу¹.

Наразі чинний Закон не передбачає прозорого механізму прийняття на державну службу та просування її щаблями, не дає важелів для реальної оцінки діяльності держслужбовців та визначення їхньої професійної компетентності. Ці недолугості напряму зачіпають корпус державних службовців, який налічує майже 280 тисяч осіб².

Тому, у Законі від 2011 року, який набере чинність 01.01.2014, міститься чітке визначення поняття «державний службовець», однак, перш ніж розкрити його суть із законодавчої точки зору, розглянемо цей вираз з наукової, в більш загальному значенні. Отож, між поняттями «державний службовець» і просто «службовець» є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівників виникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управління виокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей, для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державних службовців не охоплювався терміном «службовець». Службовець – це просто соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі певних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах, установах і організаціях³.

Від інших категорій осіб, зайнятих у різних організаціях, службовці відрізняються наступними особливостями:

1. вони обіймають посади в різних організаціях;

2. характер їхньої праці, як правило, розумовий, тобто матеріальних цінностей вони самостійно не виробляють, проте службовці працюють і у сфері матеріального виробництва, виконуючи специфічні завдання – організаційна, маркетингова, дослідницька робота тощо;

3. вони здійснюють владну діяльність і, відповідно, мають організаційно – розпорядчі повноваження; можуть вжити заходи державного примусу;

4. службовці реалізують свої функції, як правило, на оплатних засадах, за винагороду⁴.

Поняття «державний службовець» розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькому розумінні державний службовець – це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади. Для української системи державної служби є другий підхід.

Також, аналізувати поняття «державний службовець» можна як мінімум у трьох аспектах, з трьох точок зору:

• державно-правова: державний службовець – це “слуга” держави, наділений нею відповідними повноваженнями. Він репрезентує державу в її багатоманітних взаємозв’язках як усередині, так і ззовні.

• адміністративно-правова: держслужбовець володіє владними, організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції.

• кримінально-правова: державний службовець – особливий суб’єкт кримінальної та адміністративної відповідальності.⁵

Отже, виходячи з вищевикладеного та із п.2 ст.1 Закону «Про державну службу» від 2011 року державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим щодо:

підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері;

розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів;

надання адміністративних послуг;

здійснення державного нагляду (контролю);

управління державним майном або майном, що належить Автономній Республіці Крим, державними корпоративними правами;

управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату⁶.