2.2 Храм святих і праведних Захарія та Єлизавети

У 1824 р. М.Воронцов купує землі на березі Ак-Мечетської бухти. Він створює тут дохідну економію, привозить кріпосних селян – росіян та українців – зі своїх маєтностей. Край облаштовується, розпочинає розвиватись економіка, серед місцевого населення з’являється багато православних. Це зумовило необхідність будови православного храму. У 1838 р. за наказом господаря маєтку в Ак-Мечеті (суч. селище Чорноморське) був збудований храм Святих Захарія та Єлизавети, що став своєрідним центром православ’я на Тарханкуті. Проект церкви був виконаний відомим архітектором Торрічеллі [29, с. 1].

Архітектурний вигляд цієї незвичайної будівлі поєднує в собі елементи не тільки псевдоготичного, а й романського стилів (напівкруглі арки у віконних і дверних отворах). Церква вважалася не лише культовою спорудою, але й культурним центром Тарханкуту, адже тут довгий час працювала одна з перших церковно-парафіяльних шкіл у Західному Криму. І все ж головний задум творців храму - збереження стародавніх традицій християнства, що з'явилися на півострові ще в перші століття нашої ери [29, с. 1].

Після включення в 1783 р. Криму до складу Російської імперії і заселення вихідцями з Росії і України спорожнілих в результаті еміграції кримських татар територій, необхідність будівництва православного храму стала очевидною. Треба віддати належне вмілим і завзятим господарям Тарханкутських маєтків, які змогли облаштувати цей далекий куточок Криму не тільки економічно, але й подбали про духовність переселенців. Ось і стоїть сьогодні християнська церква як символ нової катерининської епохи в Криму. Архівні дані повідомляють про дату побудови церкви - 1838 рік [29, с. 1].

Будівля храму привертала увагу оригінальністю архітектури і служила орієнтиром кораблям, підпливаючих до Ак-Мечетської бухти. Мандрівники із задоволенням оглядали і відвідували „звичайний будинок зі стрілчастими вікнами, з прибудованою до нього чотирикутною вежею, на якій восьмикутний пірамідний шпиль висотою 120 футів. Церква побудована з незвичайною дзвіницею - за типом англійських соборів часів Вільяма Шекспіраˮ [29, с. 1].

Будівля абсолютно не схожа на звичні віруючим православні храми; немає ні позолочених куполів, ні багатих порталів, складні наличники вікон замінені скромним різьбленням по каменю, для прикраси використані вітражі, а дзвіниця з напівкруглим шпилем була домінантом Ак-Мечеті. Місцеві жителі звикли до незвичайної архітектури церковної будівлі. А от приїжджі висловлюють щире здивування, коли дізнаються, що ця оригінальна будова першої половини XIX століття - православний храм [29, с. 1].

Чому саме такий проект замовив Михайло Семенович Воронцов? Будувався храм в період поширення в Європі і Росії „псевдоготичногоˮ стилю, відроджуються архітектурні форми і декоративні мотиви середньовічної готики. Слід також врахувати, що М. С. Воронцов був сином російського посланника в Англії, довгий час жив у Лондоні, мав пристрасть до західної культури. Іконостас в Ак-Мечетському храмі був одноярусний, особливою розкішшю не відрізнявся. Престол в храмі один в ім'я святих Захарія і Єлисавети, шанованих 5 вересня. На підставі Указу Священного Синоду від 1 березня 1865 р. церква повинна була мати священика і псаломщика [29, с. 1].

Значну підтримку церкви надавали М. С. Воронцов і В. С. Попов, направляли зі своїх економій на її утримання по 100 руб. на рік. Імена святих, на честь яких освячено храм, не були випадковими. За біблійними переказами, святі і праведні Захарій і його дружина Єлисавета шанувалися в християнській церкві як прабатьки Іоанна Хрестителя. Дружину графа Воронцова звали Єлизаветою Ксаверівною (вроджена Браницька). Розумна, приваблива, користувалася вдячністю та повагою оточуючих. Релігійне свято святих Захарія і Єлисавети майже збігалося з днем ​​народження Єлизавети Воронцової [29, с. 1].

Залишила свій слід в історії церкви і Кримська війна 1853-1856 років. У 1854 році при обстрілі Ак-Мечеті в дзвіницю церкви потрапило ядро. Після укладення миру, Росія пред'явила Туреччині довгий список нанесених збитків. Інцидент із церквою в Ак-Мечеті був розцінений як образа святині і аж до Першої світової війни турки обережно виплачували за це щорічну контрибуцію. Єпископ Гермоген повідомляє, що до складу церковного приходу входило 5 сіл з російським населенням; Ярилгач (населений в 60-х роках XIX ст.), Кунан, Тарпанчі, Караджа, Тарханкутський маяк (нині Міжводне, Красносільське, Окунівка, Оленівка) і 11 сіл зі змішаним населенням-татарським і російським: Аблах-Аджак, Ак-Бат, Акульчук, байка, Келегах, Керлеут, Комрат, Костітелекойчан, Сабанчі, Табулди-ас, Терекли-ас. Прихожан налічувалося 2087 чоловік. Духовних осіб всього 12. Крім того, приход мав 3917 татар, невелику кількість євреїв і вірмен-григоріанців [29, с. 1].

У 1850 р. за клопотанням жителів Сімферополя та Бахчисараю, а також за ініціативою архієпископа Херсонського та Таврійського Інокентія М. С. Воронцов видає розпорядження на утвердження та реставрацію наступних святих місць: Успенська скеля біля Бахчисараю, давня церква Св. Анастасії, джерело Св. Безсребінників Кузьми та Доміана, розвалини церков у Херсонесі, церква у скелі Інкерманській, каплиця в ім’я Іоанна Предтечі, церква Св. Матвія в Судакській долині. У серпні 1839 р. М. С. Воронцов розпорядився виправити тріщину в давніх Євпаторійських воротах. Граф посилає 800 руб. і доручає архітектору представити креслення воріт [33, c. 66].