1.1.Храм Тезея

У 1823 р. генерал-губернатором Новоросії, до складу якої увійшла і Таврида, був призначений граф М. С. Воронцов. Краса Південного берегу зміцнила його в думці про створення тут багатого курортного краю. Тому М. Воронцов особливу увагу приділяв будівельній справі. В Ялті він роздав 200 десятин землі, зобов'язавши їх власників займатися садівництвом, землеробством і будівництвом. Однак будівництво велося повільними темпами через незручності гірських доріг. Відтак за ініціативою М.Воронцова почали прокладати шосе, яке з'єднало Південний берег з Сімферополем, а потім і з Севастополем [22, с. 3].

Воронцов дуже багато уваги приділяв ПБК. Він мріяв перетворити край на курорт, своєрідну російську Рів'єру. Для цього в 1832 р. видав наказ про розробку проектів нових храмів. Виконання поклали на повітових архітекторів. Але представлені проекти не сподобалися М.Воронцову, тому він вирішив залучити до цієї роботи зодчого Г.І. Торічеллі (1796-1843), який працював в Одесі. Граф Воронцов як досвідчений підприємець, розумів, що для розвитку Південного берегу потрібні чималі кошти, а залучити їх можна лише за особистої участі російського імператора Миколи I [1, с. 3].

Першою спорудою став храм Тезея в Алупці, побудований за проектом Філіпа Федоровича Ельсона протягом 1833-1841 років. Донині в Алупкінському палаці зберігається план храму, підписаний Ельсоном в 1833 р. Англієць за походженням, він усе життя прожив в Росії. В 1799 р. малим хлопчиком був відряджений в Петербурзьку Академію мистецтв, як вихованець графа Ельмпта, який щорічно оплачував його навчання. Ельсон проявив непогані здібності, неодноразово нагороджувався срібними та золотими медалями за конкурсні завдання. В 1810 р. він закінчив Академію мистецтв з золотою медалью і отримав право на закордонну поїздку. За кордоном він пробув 6 років – з 1818 по 1824 роки. З плином часу був прийнятий в почесні члени Академії мистецтв. Після повернення в Росію в 1824 р. Ельсон був відправлений в Крим в розпорядження генерал-губернатора Новоросійського краю [15, с. 3].

Архітектори періоду класицизму намагались творчо підійти до античної ордерної системи і створити новий образ. За зразок був взятий знаменитий храм Тезея в Пестумі. Побудований храм мав вигляд грецького периптеру з 6-ма доричними колонами на торцевих і 9-х продольних боках. Збудований зі світлого інкерманського каменю, красиво виділявся на фоні зелені нижнього парку та морських далей. Поставлений був на високому місці і височив здалеку [15, с. 3].

Спочатку колони планувалося зробити з мармуру, але в лютому 1840 р. другий архітектор храму Гунт писав, що не було можливості при дорогій вартості зробити мармурові колони, а набагато краще, вигідніше та швидше зробити їх з керченського каміння. Така бережливість є зрозумілою, адже на той час повним ходом йшли роботи по будівництву Воронцовського палацу, що потребував мільйонних витрат. Однак і колони з керченського каміння грубої кладки обійшлись не дешево – по 100 руб. кожна. Таким чином, тільки на одні колони було витрачено 2600 руб. [19, с. 26].

За виготовлення іконостасу для храму було заплачено 1286 руб. сріблом. Його виконував запрошений з Одеси художник Іван Ковшарев. Для іконостасу були написані 4 великих і 6 маленьких картин, зроблена різьба по дереву. У храмі Тезея виконана з великим мистецтвом кесанірована стеля. Релігійний настрій у церкві створювало своєрідне освітлення: вся стіна вівтарної частини була зайнята великим вікном у вигляді хреста. Навколо цього вікна Ковшарев зробив ліпні рельєфи, покриті позолотою і прикрасами із жерсті. Навесні 1841 р. будівництво і оздоблення храму були повністю завершені під керівництвом Гунта [19, с. 27-28].

Якщо говорити мовою мистецтвознавчих термінів, то храм Тезея побудовано не в стилі „ампір”, а в стилі „неокласицизму”. Будівлю було зруйновано сильним зсувом, і місцеві жителі прийняли рішення про будівництво нового храму в центрі Алупки, поруч зі старим цвинтарем. 2 жовтня 1902 р. був затверджений проект, розроблений Хрисанфом Васильєвим. Кошти на будівництво внесли Софія Млявих-Флегонтова, Воронцова-Дашкова, власники Сімеїзу Мальцова і Мілютін [15, с. 3].