50

Лекція 5

ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА

1. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника

2. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті

3. Звернення стягнення на заставлене майно

4. Звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб

5. Майно, на яке не може бути звернуто стягнення

6. Арешт і вилучення майна боржника. Визначення вартості, оцінка майна боржника

7. Зберігання майна, на яке накладено арешт

8. Зняття арешту з майна

9. Передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі

10. Реалізація майна, на яке звернено стягнення

11. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи

12. Виконання рішення про конфіскацію майна

1. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 52)

1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

2. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на раху­нках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цін­них паперах у депозитаріях цінних паперів.

3. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

4. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після вине­сення постанови про накладення арешту.

5. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для за­доволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

6. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накла­дених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визна­чається судом за поданням державного виконавця.

7. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не пе­ревищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єди­не житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійс­нюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в борж­ника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний викона­вець зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний но­мер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець звертається до органу, який видав виконавчий до­кумент, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звер­нення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку вико­нання рішення.

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

Відповідно до ст. 190 ЦК майном визнаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. В свою чергу річчю визнається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК).

Отже, майном боржника з позицій виконавчого провадження можна вважати предмети матеріального світу, що належать йому на праві приватної власності або майнові права та обов’язки.

Таким майном можуть бути нерухомі речі, грошові кошти в гривнях, іноземній валюті, у цінних паперах, інші цінності, а саме: ювелірні і побутові вироби із золота, срібла, плати­ни і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, хутро тощо.

Звернення стягнення на майно боржника передбачає проведення виконавчих дій щодо виявлення майна, його арешту (опису), вилучення та примусової реалізації. Виявлення відбувається шляхом збору інформації про місце знаходження майна боржника.

Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачає, що виявлення майна здійсню­ється шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, доро­жньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо. Арешт — це судова заборона вільно розпоряджатися власним майном.

У виконавчому провадженні в примусовому порядку виконуються не тільки судові рішення, а й цілий ряд рішень інших органів (посадових осіб) (див. ст. З цього Закону), тому арешт слід розглядати як процесуальну дію у виконавчому провадженні, якою забо­роняється вільне розпорядження майном.

Арешт відбувається шляхом опису майна боржника, забороною розпоряджатися цим майном, а в разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Інструкцієї з організації примусового виконання рішень, передбачено, що готівкові кошти, ви­явлені в боржника, вилучаються, про що державний виконавець складає акт.

Вилучення проводиться за участю понятих, боржника, його представника (для юриди­чних осіб), представника або членів сім’ї боржника (для фізичних осіб).

Акт складається у двох примірниках, перший залишається у виконавчому проваджен­ні, другий — вручається боржнику під розписку в першому примірнику.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного робочого дня здається на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби для покриття витрат на проведення виконавчих дій та на покриття боргу за виконавчими документами, а також на повернення авансового внеску, якщо такий мав місце.

Кошти, що залишилися після покриття всіх вимог стягувачів, повертаються боржни­кові.

Готівка м іноземній валюті у той самий строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

При цьому державний виконавець зобов’язує банк здійснити продаж і зарахувати ко­шти від продажу на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби протягом семи днів.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Про накладення арешту державний виконавець складає постанову, один примірник якої залишається у виконавчому провадженні, інші надсилаються банку на виконання та сторонам для ознайомлення.

Така постанова може бути оскаржена до суду протягом десяти днів, коли особа дізна­лася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Відповідно до вимог коментованої статті Закону, боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець може, але не зобов’язаний задовольнити вимоги боржника. Відтак, остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним вико­навцем.

При відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення (див. Перелік видів майна гро­мадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами).

При постановлені рішення про стягнення грошових сум з юридичних осіб, як в циві­льному, так і в господарському судочинстві, суд зазначає в резолютивній частині рішення характер грошових сум, що підлягають стягненню, і з якого рахунку відповідача (боржни­ка) в банку повинна бути списана присуджена сума (ст. 205 ЦПК, ч. 2 ст. 84 ГПК).

Щодо фізичних осіб, то в ЦПК (ст. 206) міститься тільки одне застереження, що суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконані рішення присудженого майна не буде в наявності.

Слід зазначити, що за правилами ст. 215 ЦПК України суд взагалі не зобов’язаний в судовому рішенні вказувати певний номер рахунку і банківську установу, де розміщені грошові кошти та інші цінності боржника. Тому при відсутності у виконавчому документі про стягнення грошових коштів застережень про номер рахунку, з якого мають бути стяг­нені грошові кошти, та повідомлення боржником відомостей про відсутність в нього кош­тів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець зо­бов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний но­мер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не може самостійно змінювати спосіб та порядок виконання виконавчого документа.

За таких обставин державний виконавець звертається до органу, який видав виконав­чий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку ви­конання рішення.

Розмір стягнення на майно боржника визначається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стяг­нення виконавчого збору. У випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням дер­жавного виконавця.

Пунктом 5.1.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, передбачено, що в разі якщо у борж­ника — фізичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконав­чими документами, то стягнення не може бути звернено на інше майно.

Частиною сьомою коментованої статті встановлено, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заро­бітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зо­бов’язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.