1 Там само. – с. 145.

2 Там само.– с. 150.

ім'ям, що зв'язано з Аллахом, зв'язане з Мухамедом, зв'язано з пророцтвами Мухамеда, зв'язане з Кораном, зеленим кольором, цією в'яззю, що заповнює без порожнеч простір образотворчої тканини світу.

Коли я дивлюся на такі добутки, як мавзолей Рухабад у Самарканді, де чітка граноподібність форм, увінчаних куполом, якимись духовними гранями врізається в небо, то уражає організм цих форм. Або цей розпластаний, майже, що живий торговельний купол Тульпан-Фурушон у Бухарі, я не можу позбутися від відчуття, що переді мною якийсь дивний світ.

З одного боку, – він розпластаний, приосадкуватий, спучений. Це якісь міхури замліли. З іншого боку, – він спрямований нагору, іскристий, що підриває, хвилююче небо й іде у світ інший прольотами аркових конструкцій, що йде в синяву неба, що все-таки не така яскрава, як кобальт кераміки.

Важко обробитися від відчуття настільки розрізнених світів. Але це світ один. І цей майже що павук, майже що розпластаний, як спрут, втиснений у небо, цей торговельний купол Тульпан-Фуршон у Бухарі вражає очницями арок. Це унікальний світ, що бентежить уяву, несе в собі якусь німу мову землі – спученої, розпушеної... Це мова вогню, як у Медресе Абдулазлехана, де ніші поставлені, так, що нагадують якийсь орган. Я знов-таки переводжу образи на мову нашої європейської культури.

Це якийсь злітаючий у небо, ячеїстий, світ арок – блискучий, сяючий, що не чекає нашого погляду. Галерея мечеті Калан у Бухарі ще більше вражає своїми скленіннями, вертикалізмом і своєю лінією горизонталі, проведеної прямо через вертикалі цих склепінь. Традиційна розробка архітектурних поверхонь як певної пластичної декорації, як орнаментального тіла суцільно заповненого орнаментом є даниною східному трансценденталізму.

Медресе Шир-Дор у Самарканді зустрічає нас каскадом гострих арок, що виснажливо кричать. Відкриті в небо шпилі цих арок, врізаються не в небо, а в плоть стіни. Стіни ще досить, щоб вона здригалась і говорила мовою пластики, а небо поруч... І ось уся ця орнаментальність і вся ця наскрізна захопленість волею, дією і прагненням, безумовно, говорить про іншу мову, про іншу пластику, ту, що Європі невідома.

Мені хочеться ще раз відзначити образ міхурів землі (Блок) – спучених, лупатих неясних просторів сліпої матерії. Торговельний купол Тульпан-Фуруш – це якийсь архітектонічний простір, що передує культурі. Це якісь стільники якихось гігантських бджіл.… Це простір, за яким знову читається те ж стрілоподібне склепіння.

Я не можу відмовитися від враження, що переді мною якийсь сон, переді мною міраж, переді мною несамостійний, залежний від якоїсь іншої сутності світ. Це візіонерський, тактильно-зоровий рух гиріху, орнаменту, що то великий, то дрібний, то спучений, то збігаючий до середини і від неї... Але не в орнаменті суть, у цій піднесеності самої землі, степу, шляху, тієї долі, що дарувала нам такий дизайн, таку глибину і далечину світу.