1 Там само. С. 17.

2 Там само. С. 20.

3.Та м само. – с.21.

репрезентація в соціумі. Так римський пантеон, спорудження, перекрите величезним куполом, терми – це будівлі, де освоюється величезний простір.

Дизайн Древньої Греції еманативний, зберігає інтуїції драпірувальних стратегій, моделює лад як космос. Цей дизайн споглядальний. Рим вертикалізує простір буття, але не настільки, щоб ставати самою вертикаллю. Це зробила готика. Якщо говорити про дизайн Візантії, що приходить на зміну римському експансіонізмові, то я зараз представлю вам дивний документ, дуже красивої і розумної жінки – її кличуть Кассіі, що готувалася стати василевсою, тобто вийти заміж за царя. У монастирській тиші вона написала не мало епіграм і віршів, складала музику. У поетичній творчості Кассії звучать не тільки мотиви ображеного самолюбства. Тут є щось більше – бачення світу з різних точок зору, є ця еквівокація, двоосмисленість речей.

“Як страшно виносити дурня судження, до крайності жахливо, коли в пошані він, коли невіглас намагається бути розумним. Боже мій! Куди дивитися, куди бігти, як винести? Набагато краще з розумним поділяти зубожіння, чим розділяти багатство з невігласами і дурнями!" Як багато жінок зараз думає інакше! Як перевернувся світ! Яким він став іншим! "Як темний будинок позбавлений насолоди, так і багатство без друзів! У лиху бесіда люблячих друзів і меду насолод і ласощі будь-яке!" Взаємна допомога за думкою Кассії, необхідна умова дружби. Однак вибирати друзів необхідно обережно й обачно! "Даруй любов люблячому другові, але не даруй дарма любов неукові! Прагни до друга розумного..."

Річ як така, як дарунок інтерпретативна, юридична, декоративна. За всією цією зовнішністю вона залишається тим актом поїдання, причащання, уподібненням гротескному тілу, де початок і кінець злиті. Інтимне почуття незгоди зі світом – скасування його порядків в Середньовіччі привело до вершини формотворчих тенденцій у готичному Соборі, у чоловічому одязі, у підвищеному почутті індивідуальності, що в дизайні породжує мотив варьєта (варіювання) і комбінаторики або спустошується і розпредмечується. Річ у якійсь своїй спустошеності, за Лосєвим, говорить про початок людяності, що породжує опосередкуваня як таке. В Середньовіччі простір стає трансцендентним, тобто людина трансцендує межу – переходить всі межі, існує скрізь. І людина, коли вона існує скрізь, знов шукає точку опори. Тобто існує широка палітра можливостей формоутворення. Людина розбудовує навколо себе ойкумену і людина буде пізнавати іншу людину вже не суто пластичним засобом Древньої Греції, а якоюсь динамічною, більш складною конфігуративною реальністю. Так виникає проблема віртуальної реальності в її генеалогічному походженні. Віртуальна реальність – це реальність внутрішнього стану людини. Потреба у віртуальній реальності виникає тому, що людина хоче бути дотичною до Абсолюту.

У книзі "Естетика Відродження" ми одержуємо вражаючи характеристики естетики Відродження, якогось глибинного дизайну. Скрізь існує холодний античний неоплатонізмом, що всю естетику всіх епох втілює в себе, зводить її знову до чуттєво-матеріального абсолюту. Естетика стає спрагою стихійного самоствердження, що переповнює весь цей світ. Лосєв говорить, що Ренесанс з одного боку, – це титанізм, а, з іншого, – це вже особистість, що займає місце Бога. Та ж критика і ті ж розчарування, і знову той же сумний, тихий космос, але вже не римський, а ренесансний. Страшно драматичний Мікеланджело. Страшно самотній і сумний. Такий же сумний і самотній Леонардо да Вінчі, хоча зовсім інший за своїм духом, за своїм світобаченням

Такі ж і герої Шекспіра. Навіщо ж класти по сорок трупів за одну сцену в театрі, вистачило б і одного. Занадто багато лиходійства і віроломства, занадто багато... Лосєв говорить, що особистість хоче свого абсолютного самоствердження. Всі хочуть підкорити інших собі, безмежно панувати. Звідси виникає конфлікт, боротьба, боротьба не на життя, а на смерть. Всі такого роду титани гинуть у взаємній боротьбі. Якщо О.Ф. Лосєв прямо говорить, що естетика Риму – це садизм, гомосексуалізм, усе, що завгодно з кошмарним холодом нелюдськості, то естетика Відродження – це все те ж саме, але відроджене в обличчі щирого людського «Я». Характеризуючи Ренесанс, Лосєв говорить про якийсь безмежний неоплатонізм, розуміючи неоплатонізм, насамперед, як примат ідеї духу над матерією. У такому змісті він дуже близький до дизайну. У дизайні діє проект або проективність, як креативний початок творення. Модель (ідеальний зразок, концепт, ейдос) у відомому змісті більше, ніж річ.

О.Ф. Лосєв пише: «Якщо підбити підсумок і виразитися максимально коротко, те неоплатонізм був навчанням про: 1) єдине, 2) світовий розум, 3) світову душу, 4) космос. На цій підставі естетику неоплатонізму можна формулювати так: краса – це є почуттєво сприйманий і чутний космос із Землею посередині, з небесним куполом зверху, що складається з правильно розташованих світил, що дуже чітко рухаються, з періодичними пожежами всього цього космосу, і перетворенням його у вогненний хаос, а з іншого боку, теж і з періодичним поверненням його в абсолютну стрункість, порядок і правильну рухливість. Сам же космос є граничним здійсненням розуму як ідеального першопринципу за допомогою безупинно пульсуючої космічної душі, у чому і здійснюється всеохоплююча одиничність буття в цілому»¹

Що цікаво? Цікаво те, що річ стає ідеєю, а ідея стає моделлю, яка породжує річ незвичайну, річ цільну. Річ, що є всім, є світом, космосом, людиною, стражданням людини у всьому цьому величезному сумному і тихому всесвіті.