1 Лосев а. Ф. Двенадцать тезисов об античной культуре // Лосев а. Ф. Дерзание духа. – м., 1988. – с. 155.

2 Там само. С. 156.

3 Там само. С. 159.

почуття, почуття ще не переосмислене як твоє, особисте почуття – це почуття належить усім. Почуття греків, почуття античності належить не мені, а всім, і це все є космос. Але хто ж тоді я? Я – актор. У греків є театральна сцена. Люди грають свої сцени й ідуть, вони розчиняються, як крапля в море. І вся земля – це сцена де усі виконують свою, призначену їм роль.

Ось тут-то ми і підходимо до естетики дизайну. Якщо дизайнер займається речами, якщо йому до людини немає справи, якщо саме опосередкування стає предметом його діяльності (це – не живопис, не спектакль, не музика, де усі згоряють в екстазі або захваті, – це холодна річ, що оточує людину), ми потрапляємо в досить божевільні і холодні світи. Ці світи вже були. Речовинність і тяжкість буття дають тілесне бачення світу в Древньому Римі. О.Ф. Лосєв пише про те, що ще немає людини, у нашому змісті слова. Є лише людина-річ, людина – холодне тіло. «Вже одного такого грандіозного і всесвітньо-історичного явища, як римське право цілком достатньо, для того, щоб підтвердити цю характеристику римського почуття соціального життя. На світі не було іншого права, яке б так перетворило живі людські відносини в голе обчислення й алгебру; і, щоб створити цю раціоналістичну громаду, потрібні були століття пластичного, тобто схематичного відчуття соціального життя".¹

Що ж таке римське право? Це досить величезний кодекс поведінки людини у світі, у соціумі, але особистості тут немає! Те, що не можна – написано, те, що можна – написано, але людина робить усе, що захоче! “Говорячи, попросту, – пише А.Лосєв, – класичний Рим, той Рим, що ще не синтезувався з Грецією, але Рим у його максимальному протистоянні Греції, цей Рим позбавлений почуття апофатизму, почуття непізнаваних глибин буття, що даються не у своїх позитивних властивостях, але у своїй негативній відсунутості від цих останніх. Апофатизм – це, звичайно, насамперед, грецький Схід, а не

1 Лосев а.Ф. Эллинистически-римская эстетика I – II вв. Н. Э. – м., 1979. – с. 14.

латинський Захід».¹ Особливо холодна статурність незрозуміла нам у ліриці. «Римські лірики малюють у різних видах любов, зводячи неї на сексуальний акт. І в цьому не можна не бачити абстракції, що самостійно виділяється зі сфери духу. Те що, у порядку природної діалектичної ієрархії здатне займати тільки підлегле службове становище. Любов у римських поетів, як правило, порнографічна. Значною мірою порнографічна і вся римська поезія. Це, звичайно, «інтимніше», «тепліше», «людяніше», строгого класичного ідеалу, як завжди думали паскудники і міщани всіх часів і народів. Але ця римська інтимність і теплота, на наш теперішній смак холодна і нудна, порожня. У порнографії немає інтимності і теплота, скоріше є якась твердість, якась духовна кострубатість. У ній завжди щось дере проти вовни, завжди щось розчаровує...”²

Лосєв говорить нам, що римський ідеал «порожній», але ця порожнеча стає очевидною стосовно ідеалу більше пізнього – середньовічного. «Рим – сумний, як і все античне. Цей буйний, розпусний, пересичений Рим – сумний і внутрішньо тихий. Від нього віє не зацікавленістю вічного, а може бути і внутрішнім безсиллям, духовною вироковістю, якимись сумними надіями, або марними спогадами. У красі римського соціального духу є щось беспоривне і безстатеве»³.

Ці характеристики допомагають зрозуміти естетику дизайну Древнього Риму як декоруму. Рим декоративний, йому все одно, яка конструкція утворює форму, тому що на неї накладається зверху ліплення декоративної пластики. Ця пластика є репрезентацією, юридичним актом посвідчення особи, що живе в цьому світі. В основі декоруму усього лежить ця публічність, порожнеча, що освоюється, як