1 Тканко з., Коровицкий о. Моделювання костюма в Україні хх століття. – л., 2000.

ці вічні дихотомії, протиставлення, ця роздвоєність узагалі характерна для східного світу.

Скільки б не намагалися, ви не знайдете жодного російського імені в останніх виданнях з моді на Заході.¹ В наших виданнях згадують хрестоматійно В'ячеслава Зайцева і ще двох-трьох модельєрів.² Я б не сказав, що ці модельєри найкращі, але є переваги, і вибір цих “кутюрьє” визначається кон’юнктурно і залежить від того середовища, в якому формувалося це видання. Так, що ж у нас нічого немає? Судячи з того, що написано про вітчизняну моду, можна сказати, що її майже немає. Яка ж вона? Потрібно спробувати реконструювати самі можливості дизайну одягу в слов'янському світі. Це буття в світі костюма, в світі дизайну одягу існує як потенція культуротворчості. Я думаю, що альтернатива Схід-Захід у більшій мері є надуманою. Не розуміючи того, що відбувається в метакультурному просторі моди, важко знайти свій шлях, безглуздо взагалі говорити про те, наскільки реально стати самим собою. Аналізові моди ХХ сторіччя в проектно-філософському аспекті і розумінню костюма в культурно-історичному контексті присвячені наші роботи останнього років.³

Азіатський світ моди, починаючи з Китаю, – це реалії дуже древньої цивілізації, що дійшли до нас у простому національному одязі. Ці архетипи близькі за ступенем космополітичних узагальнень нашій українській та російській сорочці.. Японське кімоно, наприклад, унікальне як символ.

Традиційний одяг несе в собі всесвіт зооморфізму, антромофзму та теоморфізму. Так, у Монголії системотворчим мірним елементом кравця і досі є великий палець руки. Монтаж проекції великого пальця будує весь одяг. Саме так вимірюють жінки дотепер у селах елементи краю одягу. Відомо, що в Древньому Єгипті мірою виміру був лікоть.

Що ж відбувається в моді Китаю і Японії? Відбувається те, що ці цивілізації

1 Див. Напр: 3елинг Шарлотта. Мода. Век модельеров. 1900-1999. Кельн, 2000.

2 Див. Напр: Стиль и мода. – м., 2002.

3 Легенький ю. Г. Философия моды хх столетия. – к., 2003; Легенький ю.Г. Метаистория костюма. – к., 2003.

бережуть свої підвалини, їхня мода дуже важко піддається різним розхитуванням ззовні. Сучасне моделювання одягу в Китаї та Японії є проблематичним, всі інновації здійснюються десь за межами традиційної культури. Усі, хто хоче працювати в новому реальному світі культури моделювання виїжджають у Європу. Чому? Тому, що традиційна культура не визнає ніяких інновацій. Хоча і там є сучасні школи. Тобто, якщо китайські університети зараз адаптують європейські віяння, а сучасний Шанхай нагадує архітектурне середовище США, це ще ні про що не говорить. Існують підвалини традицій, що не знищуються. Теж саме й у Японії.

Образ кімоно – проста форма хреста, сорочкоподібна структура. Якщо в нашу сорочку вшиваються клини (шеврони), в них не вставляються. Що ж – більше нічого? Так, – більше нічого. Залишається архетип, що, практично не змінюється, який пережив тисячоріччя, який тримає цю культуру в рамках костюма. Якщо дивитися на те, що відбувається зараз вже в ХХІ сторіччі, то ми будемо говорити про ті віяння, про тенденції, які можливі як модифікаційний простір архетипу.

Образи, що йдуть із глибин простору формоутворення, визначені саме в східних школах моделювання. Звідкіля беруться ці глибинні інтуїції, важко сказати. Якщо подивитися на більш авангардних або більш заангажованих зовні японських дизайнерів, то вони поєднують східний традиціоналізм і трансавангард. Так, Рей Кавакубо використовує надутий одяг Проте найвразливою є модель-символ тоталітарної культури, коли жіноча сукня має вертикальний волан із загорнутої тканини. Це вже одяг – концепт, одяг – символ. Афункціоналізм визначений сукнями-інсталяціями. Грубо, видовищно, індивідуально. Це образ своєрідного скривленого часу, коли велике плаття (час) стає маленьким.¹

У Ямомото дуже елегантні витончені речі, які виконані вже в європеїзованому стилі, майстер працює у накладному одязі, але моменти плісе як змушеного, регулярного драпірування створюють далеку відсилку до архетипів. Особливо цікаво працює в цьому дусі Іссей Міяке. Якщо ми подивимося на те, як він розробляє архітектуру одягу, то вона зовсім відрізняється від інших. Це образи-метелики, образи-істоти, що летять, він також залюбки працює з могутніми, величезними плісированими по горизонталі формами. Вони начебто б прийшли зі світу машинерії. Якщо ви подивитесь на всі ці конструкції, вони дуже проникнуті імплікаціями Сходу. Скрізь дуже легко знайти східні мотиви: надмірність але не барочність, не пишність, а аскетичність. Простий мотив, доведений до пластичної віртуальності, складає основу його формоутворення. Інсталяція Іссей Міяке, де на рулон намотані плоскі люди, вражає динамізмом трансгресії форм – рулон розвертається, і форми стоять застиглі, готові прийняти кожний новий мотив трансформації. Популярним є візуальний боді-арт. На майку проектується зображення картини “Джерело” Енгра, ця майка вдягається, і в такий спосіб ми бачимо інсталювання візуального образу, що входить начебто зненацька в побут. Це вже гра, що не має меж, вона вже перейшла норму.

Кєнзо більш європеїзований. Він давно вже в Парижі, тут східних елементів ви майже не побачите. Чим же своєрідна ця японська мода? Найчастіше драпіровані елементи переутворюються в плисі, яке потім деформується. Якщо ця регулярність піддається тектонічним зрушенням, то виникає своєрідна архітектура одягу. Це не просто набір партитур формоутворюючих принципів, а східний тип моделювання, що говорить про те, що саме драпірування тут є домінантною, при всім притім, що це одяг далеко не драпірувального типу. Виникає питання, як же можна використовувати цей мотив, як його можна розвити,