1 Там само. – с. 305.

2 Там само.

Да Вінчі, що, повертаючи після нічного анатомування трупів, вдягався в дорогий одяг і блищав у суспільстві. Вночі він анатомує, а вдень блищить у суспільстві, вражає своєю цнотністю дам. Він же перший дизайнер, він же чудовий художник... Ця якась надривність твору, якийсь непомірний артистизм, який можна порівняти лише з дияволізмом, з якоюсь нелюдською люттю, може виразитися ось у такому виді іспанки моделі-тореодора, що, помінявши шпагу на одяг, виходить на подіум.

Цікава відповідь на питання: «Як же ви зважилися перемінити арену на подіум», він зовсім наївний. «По-перше, я нічого не змінювала. По-друге, подіум – це експеримент. Артист завжди й усюди артист. По-третє, атмосфера сфілат, костюми, спілкування зі стилістами дозволять їм, можливо, розробити і новий одяг спеціально для жінки-тореодора. Як бачите, я ще і практична».¹

Світ одягу нескінченний, безмежний і непередбачений, може бути зненацька представленим і в такому амплуа. Вся величезна махина показу спрацьовує тільки для того, щоб одягти ось одну маленьку жінку, що б’ється з Мінотавром і вступає у свій новий смертельний бій із глядачем. Вона повинна мати свій одяг. Останнє, що хотілося б відзначити, – це проблема футуризму як відкритості, проектності моди в майбутнє. Не для кого не секрет, що італійський футуризм дав величезний поштовх усьому футуристичному рухові на планеті. Марінетті, що проголосив янголів на мотоциклах новим явищем сторіччя, вже безнадійно застарів, але не в цьому суть. Янголи на мотоциклах, гримотячи, врізаються в ніч древнього Риму у фільмі Ф. Фелліні. І вже зовсім не янголи працюють у величезній індустрії казино і шоу-бізнесу. Розуміючи, що час волею-неволею прискорюється, стискується і його квінтесенція повинна бути виявленою перед людиною у виді якихось мембран, плівок, упакувань, роздільників просторів, чим і є одяг, світ моди ніби покликаний скасувати^. час, а, з іншого боку, – він же його ще більше прискорює.

1 Там само. – с. 306.

Всі були стурбовані питанням, якою буде мода в вперше роки нового тисячоріччя. Всі вірили, що прийде прет-а-порте, що художня реальність вийде на вулиці і що мода якимсь чином буде все ширше і ширше освоювати обрії вулиці. На щастя або жаль, цього не трапилося. Чому? Тому, що спрацьовує феномен Вів’єн Вествуд, зворотний хід повернення в минуле культури, мода весь час нам нагадує про втрачений час. Згадаєте Марселя Пруста. У моді виражається дарунок феноменальної наявності буття, який не можна прямо пов'язати з відвертим марнотратним життям видовища казино і дискотек. Але можна прямо зв'язати з молодістю як глибинним сонячним культом радісного південного сонця, з язичеством, що існує, що реально царює і діє на подіумах, пляжах, вулицях, дискотеках і всіх інших просторах вічних міст Італії. Італія вічно чекає, що ось-ось на якомусь подіумі може народитися диво.

29. Дизайн одягу: азіатський і слов'янський світ

Якщо в попередніх лекціях ми намагалися сконцентрувати увагу на одній особистості і її виявилось досить, щоб зрозуміти таке величезне перехрестя культури, як французька школа дизайну одягу (Габріель Шанель з'явилася доленосною для Парижу і для паризької моди), якщо італійську моду ми намагалися уявити вже як симбіоз різних художніх практик, планетарне бачення видовища, то, коли ми будемо говорити про азіатський і слов'янський світ, безумовно, мова буде йти про ту традицію східних культур, що приходить на подіуми Європи. Ця традиція є на європейських подіумах зовсім новим і зненацька створеним явищем. Важливо зазначити, що сама по собі східна традиція в її європейському виконанні є локальним, але не маргінальним явищем. Скільки б не було цікавих у Парижі кутюрьє з Японії, але тільки одна з них (Ханае Морі) удостоїлася звання кутюрьє, тобто ввійшла в синдикат французької моди. Навіть Іссей Міяке туди не входить.

Світ одягу східних майстрів зовсім інший. Якщо ви подивитесь на роботи Іссей Міяке, подивитися на те, як змонтовані рукава, то знайдете, що нічого спільного з одягом розважального типу або одягом вишуканих імплікацій у дусі Гальяно тут немає. Що ж відрізняє східні віяння? Якщо говорити про «конструкції», або про «традиції», то це означає – не сказати нічого. Традиція є скрізь. Насамперед мені хочеться почати з того, як змінювалася в Європі культурна ситуація навколо етнокультури. На грані XIX і XX століть відмирає етнокультура в Європі. У 20-30-ті роки етнокультура вмирає в Україні, у Росії. У 60-ті роки вона вмирає в Монголії. Можете собі уявити, яка це різниця. Як повільно поетапно рухається цей маховик винищення космологізму з культури. Якщо Уільям Морріс захоплюється світом минулого і звертається до етнореміністенцій, і вся реальність світу прерафаелітів живе близьким світом втраченого, то етнокультура в нас існує ще 30 років. Так, до тридцятих років ХХ сторіччя на Україні ще носили національний одяг. Чому? Фабрики вже давно працювали. Товарів було цілком достатньо. І чому етнокультура все-таки вмирає?

Етнокультура не настільки тісно пов’язана із сучасними інноваціями, як нам здається. Вона вмирає тоді, коли вмирає замкнутий світ – космос. Самодостатній, національний космос умирає тоді, коли замість нього приходить взаємодія культур, приходить все те, що ми зв'язуємо із сучасністю. Мені хотілося б присвятити цю лекцію багатьом проблемам. По-перше, всі європейські школи моделювання, так чи інакше, акумулюють усю світову культуру. Не можна сказати, що французька школа живе тільки в собі, італійська тільки в собі, а японці тільки в собі. Нічого подібного. Навпаки. Сучасні способи моделювання костюма або дизайн одягу, безумовно, говорять про те, що дизайнер працює з усіма культурами, і ці способи дуже різні. Недавно у Львові вийшла книга «Моделювання костюма в Україні ХХ століття»¹. Ми зараз видаємо свою книгу про дизайн одягу. У нас є своя школа, я буду про неї говорити пізніше. Мені б хотілося провести лінії зв'язку між культурами в сфері дизайну. Хотілося б спробувати визначити, що ж відбувається в слов'янському світі. На що ми можемо сподіватися в царині моди, якщо сформулюємо це провакаційне питання по Канту. Чи здоженемо ми блискучу або неблискучу моду Европи, що існує десь там. Чи треба її доганяти? Колись Лев Гумільов сказав, що ми їх ніколи не здоженемо Захід, тому що ми на 500 років молодші. Західний етнос старіший за наш на 500 років, він уже переспів і тому доганяти його непотрібно. Якщо всі реалії культури в західній ойкумені здійснюються за принципом тернарних систем, за Ю. Лотманом, тобто шляхом елімінування протиріч, що виникають у культурі, то східний світ завжди живе катастрофами. І цей катастрофізм,