1 Там само. – с. 108.

2 Там само.

сакральність речі. Так, ассірійські ліжка досить походили на давньоєгипетські, проте меблі з прикрасою з металів, слонової кістки, перламутру заперечують цю подібність.

Ми можемо за визначеними реаліями культури реконструювати і реальність формоутворення, що говорить про те, що сам декорум, самий достаток форм, сама пишність і орієнтація на шляхетні метали, все це було характерним для ассірійського дизайну. Ассірійський декорум, був ось тою накладкою на просту незмінну форму, що відтворюється у виді красивих і витончених структур меблів, одягу і утворів.

Блиск таємниці, блиск як якась екстатична характеристика краси, блиск, як блискавка, що пронизує небеса, суть, знята з гальм вічністю, відкритістю в небуття. Ця вольова імпульсивна матерія, що може бути одягом, меблями, створює якийсь світобудівний дизайн, що все презентує як шлях на якихось простих і ясних підставах. На якихось простих і ясних структурах, як колони, орнаменти, грифони, як плащ, накидка. Як ці ніжки тварини в меблях що уже не є ногами тварини, а є просто рудиментами завершення форми як код зооморфізму.

Боги більше, ніж звірі, природа, більше, ніж грім і блискавка – це те, що відчиняє небеса і скоряє нас своєю естетикою і злетом. Ось ця лінія надбуття – схвильований, напружений світ культури, безумовно, у мусульманстві культивується, перетворюється в завершену гармонію, що скоряє своєю чистотою, ясністю, що облаштовує інші небеса. Керамічні орнаменти, що розкинулися над головою, кольорові люстри (металеві включення в кераміку) відтворюють ясність і чистоту металу, що обрамляє нескінченний і стрімкий шлях в безмежжя.

Анрі де Моран відзначає: «Загальновідомими є дві головні риси мусульманського мистецтва: відсутність зображення живих істот і любов до абстрактного декору, переважно геометричного характеру. Нагадаємо, що накладена Мухамедом заборона на зображення людей і тварин була спричинена, насамперед, Жахом Відродження ідолопоклонства, саме тому в першу чергу ця заборона відносилася до місць відправлення культу».¹ Цікаво, що іранські мусульмани не зовсім до кінця додержувалися цієї настанови і таким чином виразили адаптивний, інерційний вплив протокультури. Тут є зображення, що заперечуються в культових будинках, але живі істоти зображуються в побутових предметах, у кераміці, на килимах та інше. Анрі де Моран відзначає: «Художники не зображували живих істот, зате вони охоче і часто зверталися до мотивів дерев, листів і квітів, надаючи їм стилізований характер і тим самим наближали до абстракції. Безумовно, саме до цієї області відносяться головні художні досягнення, а саме слово «арабески» – яскраве тому підтвердження».²

Важливо, що в цьому мусульманському декорі виражене прагнення зображувати світ як яскраве втілення в протилежних і взаємодоповнюючих світах, як кераміка і ткацтво. Кераміка – це цілий світ сакральної і побутової кераміки, це люстри, прекрасний металізований абрис зводу, що ми можемо побачити в мечетях. Це кераміка в побуті. Вона досить і досить по-різному входила в життя і тісно пов'язана з одягом, меблями, пов'язана з ритуалом. Вона репрезентувала головний основний принцип – вольовий імпульс, що заповнює всі простори без порожнеч. Це те, що вимагає відображення як шлях і рух сам по собі, як якась нескінченність, перекинута в необразотворчу тканину орнаменту.

Цікаво, що тексти Корана прикрашаються арабесками і рослинними завитками, виконаними з великою майстерністю. “Особливо яскраво виявляється національний дух у мініатюрах, що зображують різні сцени з людьми. Ці мініатюри відрізняються чудовими кольоровими надбаннями, ілюструють бачення Мухамеда і сцени придворного життя, як, наприклад,