27. Дизайн одягу: французька школа

У цій лекції ми ніби уже вступаємо на рідний грунт і будемо говорити про одяг, про дизайн, про весь той світ, що зв'язаний з формоутворенням в одязі. Зрозуміло, що французька школа – суто умовна номінація. Якщо взяти її в діахронному зрізі, починаючи від 20-х років і кінчаючи вже сьогоднішніми часами, то це величезний агломерат, у якому французького, власне кажучи, нічого немає, тому що Франція, особливо Париж, починаючи з 20-х років, і до сьогоднішнього часу є перехрестям, де з'єднується дуже багато світів. Сюди приїжджають люди з усього світу, починаючи з Ворта – першого творця от кутюр, і закінчуючи вже останньою рок-зіркою от кутюр – Джоном Гальяно, що очолив будинок пріснопам'ятного Крістіана Діора. Як оцінювати, як взагалі підходити до цієї реальності? Якщо просто дивитися всі книги, що зараз виходять в царині моді, починаючи від Шарлоти Зелінг і ін., то легко загубитися у світі фактів і біографічних даних. Коли я прочитав про Шанель, у мене з'явилося нове виділення феномена про саму Коко-Габріель Шанель. Перед нами та реальність, що захоплює, реальність, що починається і закінчується. Таке довге життя і така насичена реальність творчості, як у Габріель Шанель, гідна наслідування і подиву.

Я не знаю, чому дотепер ще не зняли фільм про Шанель. Це унікальний, будемо говорити, матеріал складає цілу епоху культури і дизайну Франції. Можна сказати, що вся мода Франції – це одна Шанель як символ епохи. Якщо ми спробуємо хоч якось вибудувати в ряд і хронологічно пройти по шляху великих імен французького дизайну одягу, то не вистачить ні те що однієї лекції, не вистачить і цілої книги. Італійська, англійська й інша школи дизайну – це зовсім інші реалії, там немає такого надсимволу моди. Але спробуємо розгорнути свою думку. Не даремно ми стільки говорили про архітектуру, живопис, протодизайн, щоб просто втекти зараз у світ моди і просто сказати: ”Ось маленька чорна сукня Шанель”, і більше нічого. Сам феномен чорної сукні не такий простій, він є своєрідною квінтесенцією всього того величезного зрушення культурних тектонічних подій, які здійснювалися в Парижі.

Мені і хотілося б спробувати побачити дизайн одягу ось у такому розумінні, як розуміє одяг цікавий теоретик 20-х років, Олександр Габричевський. У нього є цікава стаття “Одяг і будинок”, де він говорить, що архітектура, одяг, навіть останній одяг людини – труна суть те саме.¹ Це близька до людини реальність мембран, плівок, що відстоять у просторі як стіна в архітектурі або накладаються на тіло людини безпосередньо, стикаючись з ним, але їх суть та сама – бути роздільником між “Я” і “Ти”. Це може бути жінка і чоловік, це може бути мати і дитина, це може бути той великий Ти, яким є Бог. Таке розуміння дизайну, безумовно, проектує на реальність одягу всю ту проблематику, з якою ми вже познайомилися.

Але, як говорити про Париж 20-х років, якщо не говорити про Пікассо, про кубізм, про всі ті віяння, що перетворили Париж у столицю футуризму й авангарду. Як не говорити про мальовничий протодизайн, що, ми знаємо, здійснювався в Парижі, як не спроектувати його на все те, що відбувалося у світі одягу. Одне питання, як це зробити? Мені здається, що можна піти двома шляхами. Один шлях – це перераховувати імена і намагатися описувати їхній творчий шлях, як це зроблено й у багатьох книгах. Але так ми мимоволі зіб'ємося на автобіографію, на перерахування життєвих удач і невдач. Інший шлях – побачити кожного художника як квінтесенцію плинів, прагнень, бажань – як епіцентр формоутворень, як зустріч усіх можливих і неможливих світів. І Таких художників, виявляється, не так вже і багато. Я, наприклад, вважаю, що першим у цьому ряді можна назвати Габріель Шанель. Чому? Її життя є цікавий зразок формування Майстра, коли людина, створивши себе, створивши навколо себе світ, спромоглася створити щось творче, що теж стало