19. Річ і час: метаморфози машинізму

Спробуємо увійти в дизайн, який виникає в Німеччині. Перед нами доволі драматична сфера подій, яка розгортається на початку двадцятого століття. Драма полягає в тому, що нічого нового у цьому світі немає. І те, що відкрило двадцяте століття, початок двадцятого століття – авангард, носії ідей новітньої архітектури, новітнього формотворення – це все давно було. Вони взяли своїм лозунгом ті гасла, які написав Г. Земпер ще за сорок або тридцять років до ХХ століття. Г. Земпер – це цілком благополучний німецький архітектор, який працював в стилі німецького бароко, пізніше модерну, написав книгу про стилі, у нас вийшла його „Практична естетика”, де він сформулював досить просто і чітко, що таке декоративно-прикладне мистецтво, архітектура, чим вони відрізняються від інших видів просторових мистецтв.¹ Вони пов’язані дуже тісно з матеріалом, формою, і головна мета цих видів мистецтв – обслуговувати певну ціль, бути служкою людини. Річ повинна слугувати, вона повинна бути мовчазною, вона не повинна вигукувати якісь гасла...

1 Земпер г. Практическая эстетика. – м., 1970.

Земпер пише про орнамент, конструкції в архітектурі, про практичне спрямування мистецтва. Через деякий час виникає протиставлення декоративно-прикладного мистецтва і того мистецтва, яке вже зветься дизайном. Так, багато хто вважає, що орнамент не має права на існування, його потрібно знищити, потрібно зробити чисту поверхню. Проте ця поверхня повинна щось репрезентувати. Але, що – ніхто не знає: функцію, але яка це функція? Що таке взагалі функція? Функція – це робота, робота речі, але всі речі “працюють”. Є й такі речі, які зорієнтовано не на працю, а лише на споглядання. Весь набір речей минулого світу зорієнтований на те, що фактично кожна річ несла в собі великий комплекс функцій і споглядань. Так, наприклад, годинники із зозулею – вони унікальні, існують на ратуші, де в певний час виходили ангели і били крилами. Тобто естетична річ водночас є функціональною. І тут всі згадують Г. Земпера. У Німеччині виникає спілка під назвою Веркбунд (робітнича спілка – у буквальному перекладі). Ця спілка збирає не робітників фабрик, а художників, архітекторів, дизайнерів, тих, хто вже зорієнтований на світ речі. Ці люди починають працювати над побудовою нової дійсності. Вони згадують Р. Вагнера, Г. Земпера, М. Бакуніна – тих романтиків від культури, які стояли на межі ХІХ – ХХ століть.

Г. Земпер виступає проти мрії прерафаелітів та У.Морріса, проти того, щоб знищити новонароджену генерацію машин і повернутися в ремісництво, але він за те, щоб наука безперервно збагачувала себе і життя нововідкритими матеріалами. Виникає нове слово, яке стає фактично провідним, – „матеріал”. Поруч стоїть слово – „тектоніка”, тобто прояв у зовнішніх формах і матеріалах тих сил, які несе в собі конструкція. Що ж пише Г. Земпер: „Порфір чи граніт можна різати як масло, полірувати як віск, каучук і гутаперчу, можна вулканізувати і використовувати для виробництва оманливих імітацій дерева, металу чи каменю, слонову кістку можна пом’якшувати і спресовувати у форми. За своїми якостями штучні матеріали набагато переважають природні. Велика кількість засобів – перша серйозна небезпека, з якою доводиться боротися мистецтву. Фактично це парадокс – немає надлишків засобів, скоріше є недостаток здатності упорядкувати їх.”.¹

Зовсім зрозуміло і чітко конституюється: матеріал як натуральність, як те, до чого ми звикли як до природного нормального єства, стає вже теж фікцією.