2Там само.

Вони вірили, що можна знайти якісь безпредметні елементи, що відразу ж реалізують нам комплекс « без’іменних почуттів » і, схопившись за ці «без’іменні почуття», можна відобразити Великого Іншого. Кандинський запитує: «Куди спрямоване це життя? До яких сфер волає душа художника, що вона творить? Що вона хоче довести?». «Покликання художника – посилати світло в глибини людського серця», – говорить Шуман. «Художник – це людина, що може написати і намалювати все»,– говорить Толстой. Але Кандинський хоче іншого – він хоче жити в синкретичних світах, наповнених звуком і кольором.

Каюся, що погано розбираюся в музиці. Якось вирішив зайнятися самоосвітою. Знайшов твори Шенберга, Штокгаузена... Вони мене не захоплюють. Анатомування і розкладання звуку, як і все це сп'яніння, оглушення дуже нагадують ці останні арт-медіа, що нічого не говорять душі. Так, “Картинки з виставки” Мусоргського, на мій погляд, набагато цікавіші. Кандинський ілюструє ці «картинки». Коло замкнулося – від первинного почуття-картинки, викликаного реальною виставкою, – через музичний образ, – до «картинки» «безіменних почуттів». Художник може усе, але він починає замислюватися, як зробити це усе? Треба звільнитися від усякої тілесності і взятися за духовне життя, – вважає Кандинський. «Духовне життя, частиною якого є мистецтво й у якій воно є одним з найбільше могутніх факторів, є рух вперед і вгору. Цей рух складний, але визначений і простий. Це є рух пізнання. Він може приймати різні форми, але в основному зберігає той же внутрішній зміст і мету. В дусі сховані причини, необхідності спрямовувати дію творчості «у поті чола», вперед і вгору – через страждання, зло і муки. Після того, як пройде один етап і зі шляху усунуті якісь перешкоди, якась невидима зла рука кидає на дорогу нові випробування, що інший раз, здавалося б, зовсім засипають дорогу, роблячи її невпізнанною», – констатує художник.¹ Це слова людини, що вміє писати. Кандинський -

1 Там само.

художник, що вмів писати картини фарбою і словами. «Неминуче приходить один з нас – людей; він в усьому подібний нам, але несе в собі таємниче закладену в нього силу «бачення». Він бачить і вказує. Іноді він хотів би позбутися від цього вищого дарунку, що часто буває для нього тяжким хрестом. Але він цього зробити не може. Супроводжуваний знущанням і ненавистю, завжди вперед і вгору тягне він застряглий в каменях візок людства».¹

Місія художника – тягти «візки людства». Всі над ним знущаються, а він тягне і, не дивлячись ні на що, продовжує свій хрестовий шлях. Але за ним йшло багато різних людей. Він створював об'єднання за об'єднанням. Відразу розцвітає світ філософії – М. Гайдеггер, К. Ясперс. Це була красива людина у всіх вимірах. Створюючи літаючі, нескінченні світи, він не наслідує нікого. Ці світи красиві, наповнені космічністю, якої уже ніколи не буде. Було багато різних наслідувачів, але Кандинський – це особливе явище культури. Як і всі, він хоче елементарізму, хоче все розбити на складові, намагається деструктурувати своє духовне, високе начало, але відразу збивається на шлях синкретизму і навіть месіанізму. Те, що явно нижче того ідеалу і тієї людини, що тягне «візок людства», його не хвилює. Вербальні світи з усіма цими “крапками” і “лініями”, ця мудрість і вченість, все нагадує нам Дюрера або Леонардо. Це всі ті ж трактати, герметично замкнуті на світ без’іменного почуття однієї людини тексти. Їх ніхто ніколи не повторить. Їх ніхто ніколи не зрозуміє. Їх ніхто ніколи не використає як пораду до дії. Він тільки один і міг жити в цьому світі. «Крапки», однак, знижують планку того рівня духовності, на який він зазіхає. Виникає дуже просте і ясне питання: чи може бути духовність безпредметною? Чи може бути безпредметним дух? Якщо розуміти дух у релігійному змісті, то – так. Він (дух) носився над водами. Він є любов. Він створив усіх нас. І ось ми з вами сміємося, знущаємося з усього цього. Нам смішно. Ми показуємо зуби, як і раніше у неоліті показували зуби і сміялися.