1 Де Моран а. История декоративно-прикладного искусства. – м., 1982. – с. 70 –71.

глечиків, що мають складну партитуру формоутворення. Навіть у древній Греції форма судин була більше простою. «Фігури жінок і квіти – ніжних відтінків, – пише Анрі де Моран, – орнамент, нерідко включає і символічні мотиви щасливих ознак: метелик (довголіття) (в інших культурах метелик – образ смерті, – Ю.Л.), кажан (щастя), емблеми Восьми Безсмертних, П'яти блаженств і інші»¹. Кольори – білі-сині, зелене з білим, червоне з чорним – структурувалися на основі розробленого орнаменту. Було розповсюджено скло. Анрі де Моран відзначає: «Стекло з'явилося в китайському мистецтві до кінця епохи Джоу у виді великих темно-синіх бусин з поліхромним візерунком»². Виникають витончені ювелірні вироби, дуже красиві шпильки, що уражають своєю красою. Рідко можна побачити таку крихкість, добірність, ажурність. Відома корона імператриці з золота посріблена, оздоблена квітами, куди вставлені діаманти. Тобто ювелірні вироби є теж дуже репрезентативними і досить розповсюдженими. «Серед танських прикрас часто зустрічаються серги, намиста, браслети, посипані перлами і дорогоцінними каменями, що свідчить про індійські впливи. Китайці завжди цінували камені за колір у більшому ступені, чим за блиск, і не гранували їх» – констатує Анрі де Моран.³ Звичайно перли в нас до такого ступеня загладять, що вони блищить. Китайці ж любили недограновані перли, у чому є визначений шарм. Такі перли випромінюють перламутрову першооснову. У китайців ця субстанціальність, вихідна першооснова залишається. У музеї Метрополітен є золота корона з феніксами, драконами, комахами і квітами, до яких прикріплені пера зимородка. Цей птах теж був суто китайським символом. Корона інкрустована перлами і дорогоцінними каменями. Ця тонка робота передбачає добутки наступних епох.

1 Там само. – с. 72.

2 Там само. – с. 74.

3 Там само. – с. 77.

Якщо подивитися на метали, що використовувалися, то, безумовно, бронза була широко розповсюджена, це найчастіше ритуальні чаші. Часто використовувався дуже розроблений візерунок. Дрібна пластика була досить популярна. Китайські скульптурки дуже відрізняються від японських. Якщо японські нецке вирізували з кости і їх підвішували, були атрибутом побуту японців, то в Китаї статуетки були ритуальними. Дуже розвинута вазопис у виді пейзажних рослинних мотивів. Але зображальність була суто символічною. Так, півонія символізує жіночу вульву, довголіття й одруження. Тут немає просто натуральних явищ – усі вони суто символічні. Відомі бронзові зооморфні судини періоду Чжоу, форма яких прикрашається анімалістичними зображеннями. Сам образ несе в собі величезну експресію, що апелює до підсвідомості. Так, Жак Лакан, цікавий французький психоаналітик, усім дівчинам наприкінці семінару дарував зелених слоників. Вони запитували: «А чому слоники зелені?». Він же їм відповів: « Слово «слон» якого кольору? Уявіть це слово більше реально, чим дійсний слон. Воно зараз може ввійти в двері». Ця споконвічна міфологічність, перекинута в підсвідомість людини як сам зооморфний код, є дуже глибинною, її глибини ведуть у китайську культуру.

Якщо говорити про дерево, про меблі, то вони настільки ефемерні, у них настільки багато порожнеч, що вони ніби складаються із суцільних рейок і проміжків між ними. Уся ця структурність, цей кістяк, виявлений назовні не захаращують простір. У Китаї все прозоро і досить ясно. «На думку Еке, – відзначав Анрі де Моран, – усі китайські меблі походять з двох головних конструкцій – сундука – ларя й оголеного каркасу. У меблях, заснованих на каркасі, чітко виступає архітектурний початок: ніжки розходяться під невеликим кутом, кінці поперечних поперечін у верхній частині виступають назовні і підтримують щось начебто консолі. Безсумнівно, існує продумана гармонія між строгою простотою меблів і прямокутних приміщень, де вони знаходилися».¹ Так, табурет має форму барила.

Там само. – С. 83 – 84.

Спинки стільця можуть бути цільними, а можуть бути прорізними. Але вони не склеєні, як у нас. Береться дошка, у ній прорізаються отвори. З однієї субстанції, що маніфестує порожнечу, структуруються меблі. Самі меблі носять динамічний характер, ніжки ніби не стоять на місці, рухаються. Спинка теж динамічна. Меблі Мінського і Цинського періоду відома досить добре. «Улюбленими сортами дерева були палісандрове, сандалове, сучуаньский кедр, тик. Чорне дерево служило тільки для інкрустації. Меблі цього часу включала лари з двома дверцятами, подвійні лари з чотирма дверцятами, розбірні етажерки, шафи, скрині, вішалки для одягу, лежанки, табурети, стільці і крісла. Серед крісел із прямими ніжками розрізняють «гуан мао» з горизонтальним підлокітником і «балія» з дугоподібними спинкою і підлокітниками. Крісла типу «балія» бувають складними, з хрестоподібними кріпленням ніжок».¹ У Європі меблі завжди були репрезентативною складовою середовища. Вони презентували двір, статок, усе, що є в людини. Меблі дуже довго зберігали, передавали в спадщину, тому їх виготовляли з дуже твердих порід дерева. У Китаї ж меблі репрезентувала не статок, не людину, а порожнечу, пустотність світу, його глибинність, все те, що є основою або підосновою буття.

Розкопки дали знахідки, у яких ми бачимо цікаві наліпки на меблях – це декоровані візерунком труни. Труна виготовлялася з чорного або іншого кольору твердого дерева, а на ньому розташовані декоративні візерунки. Це змії, птахи. На дерево також наносився лак – це чисто китайський винахід. Звичайно, лак був і в Греції – це чорнофігурні і червонофігурні вази, що теж писалися лаком. Але лак, писаний по дереву – це суто китайський винахід. Лак у Китаї стає визначеною технікою, до якої тяжіли дуже великі майстри. Лак був простим. Дерево покривали червоним, чорним, синім або іншим кольором, з