14.Податок як інструмент державного втручання в економіку.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Адміністративні інструменти - це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо. Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування(визначає доцільність і характер тих змін, які необхідно впровадити в систему державних регуляторів з метою створення передумов, необхідних для досягнення цілей, поставлених у плані),що принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його указники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.

15.Світова історія оподаткування.

Першими джерелами по­датків були оподатковувані базові цінності: земля, худоба, раби. І са­мі податки були «прямими», справ­лялися безпосередньо з грома­дян, що одержують прибуток від майна. При­клад для організованої податкової системи була і податкова система Римської імперії. У мир­ний час податки не справлялися зовсім, а витрати покривалися шляхом надавання в оренду гро­мадських земель.А от у воєнний час грома­дяни Риму обкладалися податками відповідно до їх статку, для чого раз у п'ять років подавали обраним чиновникам-цензорам звіти про свій майновий і родинний стан.З перетворенням Римської дер­жави на імперію ускладнювалася й податкова система. На завойова­них землях запроваджувалися місцеві податки й повин­ності, причому що запекліший опір чинили римським легіонерам жите­лі скорених земель, то більшим по­датком їх обкладали. Римські гро­мадяни, які жили поза Римом, сплачували як державні, так і місце­ві податки. У Візантійській імперії справляли вже 21 різновид тільки прямих по­датків, а також усілякі непрямі й зов­сім дивні. І цей податковий тягар призвів, як відомо, не до процвітан­ня, а до ослаблення держави.У XVIII ст. Європа вже мог­ла пишатися раціональною системою справ­ляння податків, як прямих, так і непрямих. З останніх особливу роль відігравав акциз( розміри акцизу коливалися зазвичай від 5 до 25%). Наступний етап у розвитку подат­ків припав у Європі на XIX ст. і був пов'язаний з піднесенням вироб­ництва й економіки. Держава зміни­ла пріоритети: головним об'єктом оподаткування став оборот - пере­хід цінностей від одного суб'єкта до іншого. Відчутним виявився для гро­мадян також податок на спадщину. Поширилися податки на операції та капітал - в основному на його приріст у вигляді відсотків за цінними па­перами або вкладами, дивідендів за акціями, зростання вартості активів. На наступному етапі ХХ ст.. світової історії оподаткування ознаменувався народженням ПДВ. Поширилися й цільові подат­ки, збирання яких має на меті ви­робництво конкретних суспільних благ, таких як соціальне страху­вання, державне медичне обслуго­вування і пенсійне забезпечення, будівництво доріг тощо.