Особливості менеджменту в Швеції

Досягнення Швецією найвищих показників за рівнем життя та соціальної забезпеченості багато в чому обумовлено реалізацією програм соціал-демократичної партії, яка упродовж всієї історії свого існування не відділяла соціальні питання від економічних проблем. Серед держав, де у влади в той або інший період перебували соціал-демократичні уряди, Швеція займає особливе положення. Це визнають наукові, ділові та урядові кола Заходу, які визначають модель «держави добробуту» як сукупність заходів щодо соціального захисту людини.

Можна виділити дві основні передумови такого розвитку.

1. Швеція дуже давно не бере участь у війнах і проводить політику нейтралітету (правда, так званого активного нейтралітету, тобто рівень її військових витрат досить високий, але при цьому вона не входить в міжнародні воєнні блоки).

2. Економічна політика Швеції спирається на теоретичну концепцію, близьку до кейнсіанської. Ні у одній іншій країні немає такої узгодженості між розвитком економіки та її теоретичним обґрунтуванням. Більше того, в Швеції ніколи не існувало конкуруючих, альтернативних шкіл і течій економічної думки.

Суть моделі «держави добробуту» виражається в таких якісних особливостях соціально-економічного розвитку:

• поєднання приватної власності на засоби виробництва із широкою соціалізацією сфер споживання та розподілу товарів і послуг;

• ефективно діюча державна система забезпечення високої зайнятості та надійність соціальних гарантій;

• система демократичних методів, що дозволяє кожній людині впливати на вирішення усіх питань, що стосуються його життя, що створює своєрідний психологічний клімат в країні, відчуття причетності працівника до цілей організації.

Крім того, особливість Швеції в порівнянні з іншими країнами полягає і в тому, що її уряд та профспілки активно впливають на стосунки між державою і капіталом, на рівні оплати праці та зайнятості. Ефективно функціонують і місцеві органи самоврядування.

У Швеції багато хто з тих, хто беруть участь в процесі ухвалення рішень на вищому рівні керівництва, є великими економістами, відомими своїми роботами не лише в країні, але і за кордоном.

Рядові працівники в Швеції мають високий соціальний статус, що пов'язано з усвідомленням вищим керівництвом цієї об'єктивної необхідності для досягнення громадської згоди і стратегічних цілей організацій.

Таким чином, в Швеції досягнутий один з найвищих рівнів життя та соціальної забезпеченості у світі.

У найширшому сенсі шведська модель – це весь комплекс соціально-економічних та політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття «Шведська модель» не має однозначного тлумачення.

Система управління за результатами. Фінський досвід

Стимулом до розробки системи управління за результатами послужило незадоволення керівників фінських підприємств американською системою управління за цілями. Певний вплив на розвиток такого типу управління здійснило також японське управлінське мислення.

Фінська школа управління на сьогодні – одна з наймолодших. Фінляндія є великим торговим партнером країн Балтії, Росії та України, тому досвід управління організаціями у Фінляндії представляє для них великий інтерес внаслідок того, що ця концепція на практиці приносить відчутні результати. Сучасна теорія управління у Фінляндії – це певна практична «філософія» управління (стратегічне управління, ситуаційне управління, інтегрований розвиток керівників та організацій і так далі).

Управління є взаємодією між керівником та підлеглим йому персоналом, гармонійним сполученням людських і матеріальних ресурсів в цілях виконання завдань та досягнення цілей, що стоять перед організацією. Основна ідея управління за результатами полягає в тому, що жодна організація не представляє ніякої цінності сама по собі, але вона є впорядкованою формою, яка об'єднує окремих індивідів та їх групи для досягнення певних результатів.

Управління за результатами – це сукупна система управління, мислення і розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, визначені та погоджені усіма членами організації. При цьому ефективно використовуються особливості господарської ситуації, творчі здібності людей, а також стилі та техніка управління. Управління за результатами в кожній організації – унікальне, тому що полягає в роз'ясненні кожному працівникові змісту його праці, в створенні умов для вільного розвитку фізичних та розумових здібностей людини для досягнення спільних результатів та покращання рівня життя. Праця в системі управління за результатами не має примусового характеру, тобто її зміст, послідовність, місце та час виконання обумовлюються лише результатами, у визначенні яких бере участь і керівництво, і персонал.

Виходячи з цього, можна дати наступну схему управління:

1. управління діяльністю, яке складається із планування діяльності, постановки виробничих завдань, створення системи вимірювання виробничої роботи, контролю за виконанням завдань;

2. управління персоналом, до якого відносяться забезпечення співпраці між усіма членами трудового колективу, кадрова політика, навчання, інформування, мотивація працівників;

3. управління найважливішими зв'язками організації;

4. постійне вдосконалення управління діяльністю організації і персоналу, зовнішніми зв'язками організації, у тому числі покращання планування діяльності підприємства, дослідження і розвиток мікроклімату в організації, вдосконалення розподілу праці.

В умовах управління за результатами ініціативний та творчий персонал – цінний ресурс. Джерелом такого управління є переконання в тому, що кожна людина здатна до саморозвитку незалежно від того, на якому рівні організації він працює. При цьому керівник має бути демократичним, гнучким, готовим до співпраці, приділяти основну увагу результату, довіряти працівникові та делегувати йому обов'язки, а також давати можливість підлеглим досягати успіху. За своїм характером робота такого керівника, на відміну від традиційних методів керівництва, що ґрунтуються на наказах, полягає у виявленні впливу на поведінку та дії людей через їх мотивування на досягнення спільних цілей організації. Дії керівника визначаються тим, як він уявляє собі свої функції та завдання, яку позицію займає по відношенню до них, з яких передумов виходять його дії. Отже, дії керівника – це стиль, спосіб його роботи.

6