IV. Пізні травматичні психози:

1.Сутінкові стани свідомості, делірюзний синдром; 2.Депресивний та маніакальний синдроми; З.Галюцінаторно-параноїдний (шизофреноподібний) синдром.

КЛІНІЧНА КАРТИНА.

Особливості нервово-психічних порушень при травмах черепа залежать від характеру ураження, інтенсивності та локалізації травми, від фактору часу і можливих ускладнень.

У зв'язку з багатоманітністю факторів, що визначають клінічну картину при травмах черепа, їх симптоматика також є надзвичайно різноманітною і включає психічні, рухові, сенсорні, вегетативно-вазомоторні та вестибулярні симптоми та синдроми, локальні ознаки ураження, а також загально церебральні реакції.

146

Сомато-неврологічні розлади при черепно-мозковій травмі:

а) загальномозкові симптоми - головний біль, нудота, блювота, запаморочення;

б) підвищення внутрішньочерепного тиску - застійні явища на очному дні, посилення малюнку пальцевих відтисків на рентгенограмі черепу, болісність при рухах очних яблук в бік або натисненні на них, лікворні зміни (гіпер- і гіпотензія, зміни вмісту білка та форменних елементів),

в) вестибулярні розлади - запаморочення і нудота при мерехтінні предметів перед очима, при читанні, окулостатичний феномен Гуревгіча (нестійкість у позі Ромберга при акті конвергенції очних яблук);

г) розлади вегетативної інервації - дифузний дермографізм, гшергідроз при психічному перенапруженні, лабільність судинних реакцій і пульсу,

д) неврологічні симптоми, що вказують на органічне ураження ЦНС. Психічні розлади, що виникають після черепно-мозкового ураження,

можна розділити згідно трьох періодів перебігу хвороби.

У початковому і гострому періодах неврологічні та психічні розлади є досить різноманітними.

Не дивлячись на ряд спільних для закритих і відкритих черепно-мозкових травм особливостей, їх клінічні прояви у початковому та гострому періодах необхідно розглядати окремо. Однак у періоді віддалених наслідків (третій період) відмінності обумовлені механізмом травми нівелюються настільки, що зміни особистості та психічні розлади хворих, які перенесли черепно-мозкову травму, належить диференціювати вже не за механізмом виникнення, а згідно тяжкості ураження.

І. Початковий період черепно-мозкової травми.

Настає безпосередньо після травми і у 94-95% випадків супроводжується миттєвим затьмаренням свідомості інтенсивність якого може коливатись від легкої і нетривалої обнубіляції до глибокої коми.

147

Переважно у хворих з тяжкою закритою травмою черепа і головного мозку спостерігається тяжкий ступінь оглушення свідомості, який виникає або одразу, або як перехідний етап із сопору чи коми протягом першої доби.

Глибока втрата свідомості, протрагований перехід до ясної свідомості зі змінами різних ступенів оглушення і тривалим існуванням легких його форм, а також виникнення на цьому тлі станів періодичного збудження зазвичай свідчить про тяжкість травми.

Оглушення свідомості

Стан оглушення свідомості легкого ступеню триває, як правило, 4-5 днів. Після цього у хворих відновлюється орієнтування у часі та просторі. Вони не тільки відповідають на поставлені запитання, але і самі починають цікавитись своїм станом. Вираз обличчя перестає бути маскоподібним, але зберігається деяка гіпомімічність. Акт ковтання відновлюється повністю, покращується апетит, сон триває не більше 9-10 годин на добу. Такі хворі вже на другий день перебування в стаціонарі виходять із стану оглушення, вважають себе здоровими і наполягають на виписці.

При середньому ступені оглушення свідомості хворі дезорієнтовані у часі і просторі, поводять себе апатично, у них помітна маскоподібність обличчя, ковтання порушене, сон триває від 12 до 24 годин на добу. При цьому вони здатні виконувати нескладні інструкції, односкладово відповідати на елементарні питання. Для таких хворих властива послаблена реакція на зовнішні подразники (звук, світло). Відновлення ефективних рухових функцій проходить у них поступово. При неускладненому перебігові через 4-5 днів настає помітне поліпшення і середній ступінь оглушення переходить у легкий.

Тяжкий ступінь оглушення свідомості триває 5-8 днів, а іноді і довше. У перші 4-5 днів після травми клінічна картина не має тенденції до поліпшення і стан хворих переважно залишається стабільним. Такі пацієнти мало доступні контакту, майже не реагують на зовнішні подразники, не відповідають на звернені до них запитання, але після наполегливої вимоги,

148

наприклад: "підніміть руку І", "відкрийте рот!" вони здатні виконувати елементарні дії. Акт ковтання збережений, але уповільнений, сон триває не менше 18-20 годин на добу. Хворі переважно малорухливі, апатичні, з бідною мімікою, але у багатьох випадках спостерігається психомоторне збудження. Такий стан проявляється прагненням безперервно змінювати становище у ліжку, виконанням чисельних непотрібних і безглуздих рухів, активним опором спробам вкласти їх у ліжко, при цьому хворі постійно бурмочуть незрозумілі слова і фрази.

Коматозний і сопорозний стан.

При сопорі свідомість повністю виключена, однак хворий здатний з труднощами ковтати, реагує на больові подразники, в той же час не реагуючи на слова. При висуванні кута нижньої щелепи вперед у хворого на обличчі з'являється вираз незадоволення.

У стані коми постраждалий лежить нерухомо, колір обличчя блідий або ціанотичний, спостерігається м'язова гіпотонія, відсутня реакція на будь-які подразники. Виражені тяжкі вегетативні розлади: пульс послаблений і уповільнений, зіниці розширені і на світло не реагують, дихання поверхневе. У деяких випадках коми дихання стає частим (35 і більше за хвилину), кликочучим, неритмічним. Зникнення ковтального рефлексу навіть при задовільному пульсі є симптомом поганого прогнозу і вимагає термінового застосування активних та послідовних заходів, як то спино-мозкова пункція, декомпресивна трепанація та ш.

Більше доби хворі у стані коми знаходитись не можуть: або вони гинуть, або цей стан переходить у тяжке оглушення свідомості, що триває 5-6 і більше днів. У 5% випадків, хворі з важкими несумісними з життям ушкодженнями, що знаходились у стані коми, гинуть.