VIII. Дослідження особистості, темпераменту, характеру.

1) Існуючі опитувальники для дослідження особистості, що базуються

131

на оцінці і самооцінці певної низки якості досліджуваного (ММРІ, опитувальники Кеттелла, Айзенка, ПДО та ін.), представлють собою стандартизовану анкету розмірами від 54 до 565 речень, із котрими досліджуваний може погодитися чи не погодитися. Усі питання формулюють так, щоб, відповідаючи на них, досліджуваний повідомляв кураторові про своє самопочуття, про типові форми поведінки за різних обставин, оцінював свою особистість із різних поглядів, висвітлюючи особливості своїх взаємовідносин з оточуючими, і т.ін. За браком часу, який зазвичай перешкоджає здійснити хворому дослідження за допомогою опитувальника, при написанні історії хвороби більш доцільно при змалюванні особливостей характеру висвітлювати наслідки безпосередньої діагностичної бесіди і спостерігання за хворим.

2) Проективні методи. Досліджуваний усвідомлено чи не-усвідомлено виконуючи ці тести проекує на зовнішні об'єкти свої думки, почуття, домінуючі потреби (тест Рершаха, тест закінчення незакінчених речень, ТАТ, психодрама, тести малюнків людини, дома, неіснуючої тварини, тест Люшера, фрустраційний тест Розенцвейга та ін.)

Лабораторні дослідження

Метою застосування діагностичних лабораторних досліджень в психіатрії є оцінка соматичного стану хворих на різних етапах лікувально-діагностичного процесу з одного боку, а з іншого - виявлення соматичної патології, зумовленої психозами.

Загальні аналізи крові та сечі застосовують зокрема для діагностування інфекційних чи інших захворювань, оскільки психічно хворі рідше скаржаться на погіршення загального стану.

Крім того, для фебрільної форми шизофренії характерними є підвищення відносної щільності сечі, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, токсична зернистість нейтрофілів. При хронічному шизофренічному процесі нерідко спостерігається лімфоцитоз.

132

Білок і глюкоза в сечі, лейкоцитарна реакція крові характерні для хворих на епілепсію відразу після нападу.

Відомо, що прийом деяких психотропних засобів може ускладнюватись порушеннями з боку органів кровотворення та нирок (застосування клозапіну та меліпраміну може супроводжуватись розвитком агранулоцитозу, тривале лікування галоперидолом може спричиняти лімфомоноцитоз).

Необхідність динамічного контролю за станом функції нирок потрібна також для своєчасного виявлення їх ураження зі стертим перебігом, тому що така патологія може бути протипоказанням для лікування психотропними засобами та інсуліном.

Дослідження біохімічних показників крові та сечі в психіатричній практиці застосовується нерідко. Визначення вмісту глюкози в крові є доречним для виявлення інтоксикації канабінолами (гіпоглікемія), під час інсулінової терапії з приводу психозів т. ін. Визначення протромбінового індексу доречне при тривалому лікуванні аміназіном, оскільки існує ризик розвитку тромбоемболічної хвороби.

Лікування афективних психозів препаратами літію потребує регулярного дослідження його вмісту в крові (раз на місяць, а потім - раз на 2-3 місяці). В нормі його концентрація складає 0,6-1,2 мекв/л.

Вивчення спинномозкової рідини призначають при підозрі на органічні захворювання мозку. Спинно-мозкову пункцію проводять лише за згодою хворого, або його рідних (якщо хворий знаходиться у безсвідомому стані чи страждає на тяжкий психічний розлад). Люмбальну пункцію виконує лікар спеціальною голкою з мандреном, яку вводить у кінцеву цистерну спинного мозку між III і IV або IV і V поперековими хребцями в положенні хворого сидячи або лежачи. Для аналізу беруть 4-8 мл ліквору. Швидкість виділення рідини свідчить про рівень внутрішньочерепного тиску. Наявність крові в лікворі може бути наслідком ушкодження дрібних судин під час проколу, а рівномірне червоне забарвлення спиномозкової рідини характерне для

133

арахноїдальних та мозкових крововиливів. 2-3 години після пункції пацієнт повинен дотримуватись ліжкового режиму.

Вміст клітинних елементів в нормі складає 3-5 клітин в 1 мкл рідини. їх збільшення (цитоз) наростає при гострому гнійному менінгіті, енцефаліті, пухлинах мозку. Вміст білка в нормі складає 0,15-0,3 г/л. Він збільшується при запальних процесах та пухлинах. При розвитку останніх характерною є „білково-клітинна дисоціація", коли рівень білка зростає в десятки разів, в той час як цитоз збільшується незначно.

Інформативними при церебральній органічній патології є осадкові білкові реакції - Нонне-Апельта, Панді, Ланге т. ін., які стають позитивними. Для діагностики сифілітичного ураження мозку ставлять серологічні реакції з ліквором (Вассермана, Кана, Закса-Вітебського т. ін).

Імунологічні дослідження. Комплексне імунологічне дослідження включає вивчення чинників неспецифічної реактивності організму: гетерофільних гемолізинів, гемаглютинінів, системи комплементу, рівня неспецифічних імуноглобулінів; аутоантигенів і аутоантитш до мозкових антигенів у крові хворих, показників нейр о алергічних реакцій.

Порушення функціонування імунної системи вказують на доцільність патогенетично обгрунтованої психоїмунореабілгтації хворих. Нейрофізіологічні дослідження

До означених методів відносять електроенцефалографію (ЕЕГ), реоенцефалографію (РЕГ) і ехо-енцефалографію (Ехо-ЕЕГ).

Електроенцефалографія (ЕЕГ) є записом біострумів клітин мозку, для їх реєстрації використовують підсилювачі. Найінформативнішим цей метод є для діагностики епілепсії (як судомних проявів так і епілептичних психозів). Типовими ознаками на ЕЕГ при згаданій патології є гострі хвилі, комплекси „пік-хвиля" т. ін. Деколи ці прояви реєструються у пацієнтів без клінічних ознак епілепсії („прихована епілепсія"). Використовують також спеціальні проби, наприклад гіпервентиляцію, для провокації згаданих ЕЕГ-ознак у хворих, що їх не мають в періоди між нападами.

134

Дифузні зміни на ЕЕГ, інколи з переважанням в певних ділянках обох чи однієї півкулі, спостерігаються при органічних ураженнях головного мозку, а скорочення фази повільних дельта-хвиль характерне для ендогенних депресій, що потребує для виявлення багатогодинної нічної реєстрації.

Реоенцефалографія (РЕГ) - реєстрація кровопостачання мозку шляхом вимірювання коливань електричного опору тканин голови. Крива РЕГ синхронна з пульсом. Метод дослідження дозволяє розпізнати пошкодження судин головного мозку. В нормі вершини хвиль РЕГ гострі та аркоподібні, а при церебральному атеросклерозі стають згладженими.

Ехо-енцефалографія (Ехо-ЕЕГ) грунтується на принципі ехолокації Цей метод використовують переважно для уточненя зв'язку психічного розладу з осередковим ураженням головного мозку (пухлина, гематома). При наявності об'ємного процесу головного мозку виявляють латеральне зміщення серединних структур мозку в здоровий бік. Зворотня картина, тобто зміщення серединних структур в бік патологічного утворення, спостерігається при великому атрофічному процесі в півкулі.

Нейрорентгенологічні дослідження

Краніографія є рентгенографією кісток черепа, що дає можливість за непрямими ознаками зробити висновок про наявність органічного ураження мозку. Ознаками тривалого підвищення внутрішньочерепного тиску, наприклад, є посилення пальцеподібних втиснень, а внаслідок черепномозкових травм виникають ділянки надмірного звапнення.

Ангіографія судин мозку дозволяє виявити пошкодження мозкових судин чи локальні ушкодження мозку при об'ємному процесі.

Пневмоенцефалографія (ПЕГ) - варіант рентгенографії мозку, що виконується після заміни частини спинномозкового ліквору повітрям або киснем, які заповнюють шлуночки мозку та субарахноїдальний простір. Це дозволяє виявити спайки мозкових оболонок, пухлини, атрофічні зміни.

135

Комп'ютерна томографія голови дозволяє отримати пошарові рентгенологічні знімки тканин мозку, які після комп'ютерного аналізу утворюють на спеціальному екрані об'ємне зображення. Це дозволяє локалізувати найменші осередки ураження (пухлини, атрофічні процеси, абсцеси тощо).

Позитронно-емісійна томографія полягає у комп'ютерному аналізі розбіжностей розщеплення радіонуклідів, якими мітять глюкозу, нейромедіатори т. ін. препарати, що вводять досліджуваному. Метод дозволяє оцінити локальні зміни на найдрібнішому рівні (метаболічні процеси, нейрорецепторна діяльність, мікроциркуляція т. ш.).

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ.

1. Особливості курації хворих у психіатричному стаціонарі.

2. Основні принципи ведення бесіди з психічно хворими.

3. Етапи діагностичного процесу

4. Збір об'єктивного та суб'єктивного анамнезу у психічно хворих.

5. Послідовність описання психічних сфер.

6. Основні принципи експериментально-психологічного обстеження.

7. Методи дослідження сфери сприйняття.

8. Методи дослідження сфери мислення.

9. Методи дослідження пам'яті.

10. Методи дослідження уваги та інтелекту.

11. Методи дослідження емоційної сфери.

12. Методи дослідження ефекторно-вольової сфери.

13. Методи дослідження особистості, характеру, темпераменту.

14. Лабораторні дослідження в психіатрії.

15. Нейрофізіологічні та нейроренгенологічні дослідження в психіатрії.