- •Розуміння переносного смислу прислів'їв і метафор.
- •VIII. Дослідження особистості, темпераменту, характеру.
- •Лабораторні дослідження
- •Глава 4
- •Глава 5
- •IV. Пізні травматичні психози:
- •II. Гострий період черепно-мозкової травми.
- •III. Період віддалених наслідків.
- •IV. Пізні травматичні психози.
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8
- •II. Хронічна алкогольна інтоксикація
- •Глава 2
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 13
- •III. Затяжні (суб'єктивно значимі).
- •Глава 14
- •Глава 15
- •1. Антидепресанти з додатковою стимулюючою дією.
- •2. Антидепресанти з додатковою седативною дією.
- •3. Антидепресанти без одностороннього додаткового ефекту.
- •Глава 16
- •Глава 1
- •Синдром галюцинозу
- •Маячні синдроми
Глава 8
АЛКОГОЛІЗМ ТА АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ
Алкоголізм - хронічне прогредієнтне захворювання, яке виникає внаслідок систематичного зловживання алкогольними напоями і супроводжується формуванням психічної та фізичної залежності від них.
Це захворювання включають до рубрики психічних тому, що по-перше, в основі хворобливого потягу до алкоголю лежать глибокі психопатологічні зміни особистості, а по-друге, тривале зловживання ним призводить до порушень психіки, дефекту особистості та розвитку алкогольних психозів.
ІСТОРИЧНІ ДАНІ.
Наукове вивчення алкоголізму почалось у 1857 році коли М. Низз в своїй книжці „Хронічний алкоголізм, або алкогольна хвороба" описав ряд його ознак і запропонував власне термін „хронічний алкоголізм". Продовжили вивчення цієї проблеми Магсе (1862), К. Воппоеїїег (1906), С.С. Корсаков(1901), Ф.Е. Рибаков (1914) та С.А. Суханов (1914).
У другій половині двадцятого сторіччя розвиток вчення про алкоголізм базувався на дослідженні його клініко-біологічних складових та соціальних проявів. Так, С.Г. Жислін (1931), вперше детально описав та дослідив алкогольну абстиненцію, а І.В. Стрельчук (1959), А.А. Портнов та І.Н. Пятніцкая (1971) продовжили розробку запропонованої ще С.С. Корсаковим концепції переходу функціональних психічних розладів у органічні, висунули принцип прогредієнтності процесу та розділили його на три стадії.
РОЗПОВСЮДЖЕШСТЬ.
За підрахунками Е.А. Бабаян, М.Х. Гонопольського (1987), Н.І. Каріап, В.І. Засіоск (1996) кількість хворих на алкоголізм становить в середньому 6,2-14,8% дорослого населення.
204
Вивчення епідеміології алкоголізму стикається з серйозними труднощами через велику кількість так званого „прихованого алкоголізму" („поте сігіпкегз"). Досить надійним критерієм поширеності алкогольної залежності слугує показник кількості вжитого абсолютного етанолу, що приходиться на душу населення протягом року. Так, наприклад, у 1995 році цей показник склав у Франції 18,6 л, а у Росії - 20 л. Саме у цих країнах, за даними ВООЗ, була зареєстрована і найбільша кількість хворих на алкоголізм у популяції.
ЕТІОЛОГІЯ.
Серед факторів, що визначають розвиток алкоголізму як хвороби, потрібно виділити наступні: генетичні, фізіологічні, психологічні та соціальні.
Генетичні фактори. Ще в давнину люди вважали, що від батьків, які страждають на алкоголізм, нерідко народжуються діти з різними фізичними вадами, інтелектуальною недостатнітю, з судомами і такі, які з часом теж стають алкоголіками.
Роль генетичних факторів у розвитку алкоголізму підтвержується і при порівнянні однояйцевих і двояйцевих близнюків. Значно більше поєднання випадків у однояйцевих пар. У хворих з обтяженою спадковістю нездолимий потяг до алкоголя виникає значно раніше і темпи розвитку алкоголізму носять прискорений характер порівняно з хворими з необтяженою спадковістю.
Як вважають деякі вчені, під дією алкоголя змінюється обмін речовин у організмі плоду і це потім обумовлює особливу чутливість до нього.
Фізіологічні фактори. Велике значення у походженні алкоголізму відводять порушенням обміну речовин. Зокрема, це стосується патології балансу вітамінів групи В і вітаміна С. Визнається важлива роль у порушенні співвідношення хлору і натрію у крові. Враховуючи, що у людей, які зловживають алкоголем спостерігаються дуже часті зміни настрою,
205
вважають, що в етіології алкоголізму велике значення відіграє порушення рівноваги між адреналіном і адренохромом.
Психологічні фактори мають значення у розвитку алкоголізма, через те, що нетривала стимулююча дія алкоголю знижує тривожність, напруження, зменьшує страх. Певне значення відіграє темперамент людини, особистісні риси.
Одні легко контактують з людьми, люблять компанії, інші, навпаки, прагнуть залишатися на самоті, але і ті і інші можуть страждати на алкоголізм, хоча мотивація до алкоголізації у них залишається різною - у одних прагнення до спілкування, у інших - спроби полегшити самотність. Алкоголь сприяє появі відчуття задоволення, ейфорії, розслабленості, полегшення. Перше змушує певну групу людей вживати алкоголь як засіб для отримання задоволення, легкого проведення часу. До них відносять осіб примітивних, з обмеженими інтересами, тих, що не вміють знайти собі заняття або ті, що звикли отримувати легке, доступне задоволення. В іншому випадку мова йде про осіб, які при складних життєвих ситуаціях не можуть з ними впоратись і знаходять у алкоголі почуття спокою, відходу від реальності, хоча б на деякий час.
Велике значення має формування особистості: виховання отримане людиною у сім'ї, школі. В одних випадках виховується особистість, яка вимагає легкого задоволення. В інших - особистість, яка потребує надмірної опіки, не вміє протистояти життєвим негараздам. Частина осіб хибно свою професійну діяльність у сфері виготовлення, збереження або продажу спиртних напоїв, вважаючи саме її причиною захворювання.
У ряді випадків алкоголізм у дітей та підлітків є результатом прагнення бути схожими на дорослих. Іноді алкоголізація є протестом проти нецікавого, буденного життя.
Соціальні фактори — це комплекс чинників, що сприяють зловживанню алкоголем, який включає певні особливості виховання, освіту, сімейний стан,
206
матеріальне забезпечення, положення індивіда у суспільстві, ставлення держави до проблеми алкоголізма та ш.
Доведено, що серед алкоголіків більшість складають неодружені, самостійні або ж розлучені особи. Матеріальний стан відіграє роль на перших етапах алкоголізму, потім з розвитком захворювання відбуваються зміна положення індивіда в суспільстві та зниження соціального статусу з втратою або зменшенням заробітку, але прийом алкоголю при цьому не зменшу єтся.
Політика країни найчастіше залежить від загальнонаціональних традицій та релігійних установок. Так, у мусульман і протестантів вживання алкоголю заборонено. До соціальних факторів належить, і може бути одним із найголовніших, легка доступність алкогольних напоїв, тисячолітні традиції вживання спиртного у найрізноманітніших ситуаціях.
Сукупність цих факторів сприяє розповсюдження побутового пияцтва, із якого потім розвивається хронічний алкоголізм. Потрібно підкреслити, що межі між пияцтвом і хронічним алкоголізмом нечіткі.
ПАТОГЕНЕЗ.
За умови хронічного зловживання спиртними напоями порушуються ферментативні процеси, обмін біогенних амінів (норадреналіну, серотоніну), особливо у мозку і гіпоталамусі.
Певне значення у патогенезі алкоголізму надають розладам вітамінного обміну (В1); коливанням вмісту цукру у крові (гіпер- і гіпоглікемії), які викликають своєрідне «голодання», зокрема до етанолу, і сприяють повторній алкоголізації. Певну увагу приділяють стану вегетативної нервової системи з почерговою перевагою функціонування симпатичного і парасимпатичного її відділів.
Важливе місце у патогенезі алкоголізму відводять факторам природнього та штучного імунітету. Вказують на збільшення продукції
207
морфіноподібних речовин, що, можливо, й призводить до розвитку фізичної залежності від алкоголю.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ПРИ АЛКОГОЛІЗМІ І. Гостра алкогольна інтоксикація
1. Звичайне алкогольне сп'яніння:
легкий ступінь,
середній ступінь;
важкий ступінь.
2. Патологічне сп 'яніння.
