8. Література і вигадка. Вторинна, або відкрита умовність. Фантастика та гротеск як два типи відкритої умовності.

Художня література – вигадка має місце бути, якщо тяжіє до реальності, умовність виникає тоді, коли письменник вибирає певний жанр і підкоряється його нормам.

Первинна умовність – проявляється в законах жанрів.

Вторинна умовність – навмисна, спрямована на те, щоб її обовязково помітили.

Художня вигадка на ранніх етапах становлення мистецтва не усвідомлювалася: архаїчна свідомість не розмежовувала правди історичною і художньою. Але вже в народних казках, які ніколи не видають себе за дзеркало дійсності, усвідомлена вигадка достатньо яскраво виражена. Вигадка проявила себе як індивідуальне надбання автора в епоху романтизму, коли уява і фантазія були усвідомлені як найважливіша грань людського буття. У післяромантичні епохи художня вигадка дещо звузила свою сферу. Польоту уяви письменники XIX в. часто віддавали перевагу прямому спостереженню над життям: персонажі і сюжети були наближені до їх прототипів. За допомогою вигадки автор узагальнює факти реальності, утілює свій погляд на світ, демонструє свою творчу енергію. Фрейд стверджував, що художня вигадка пов'язана з незадоволеними вабленнями і пригніченими бажаннями творця твору і їх мимоволі виражає. Поняття художньої вигадки прояснює межі між творами, що домагаються на те, щоб бути мистецтвом, і документально-інформаційними.

Умовнічть вторинна (відкрита) - прийом виявлення ілюзорності художнього світу; свідоме порушення правдоподібності з метою висвітлити, зробити видимим те, що з якоїсь причини не може бути названо прямо або не має в реальному житті свого предметного втілення. Образи, що утворюються в результаті цих фактів, не цілком схожі на життя. З фактами життя їх не можна порівняти «прямим накладенням». Тим не менш, вони можуть вірно виражати дійсність. «Вторинною умовністю називають таку, коли письменник звертається, зображуючи життя, до форм, які відступають від життєвої правдоподібності, до фантастики, гротеску тощо» (Л. І. Тимофєєв).

Фантастика — це жанр художньої літератури, в якому за допомогою додавання придуманих, уявних елементів створюється світ відмінний від сьогоденого, реального. Крім загальної, поверхневої «казкової» атмосфери, фантастика має свої теми, проблеми які вона розкриває, — «Людина і Природа», «Людина і Всесвіт», «Людина і Суспільство», «Людина і Добро(Зло)». В залежності від теми внутрішній світ кожного фантастичного твору наповнюється певними атрибутами. Наприклад, в «Людині і Всесвіт» обов'язково мають бути зорельоти або інші космічні транспорти, на яких вона, тобто людина, буде бороздити простори Галактики, в «Людина і Добро(Зло)» мають бути виражені елменти Добра і Зла, на зразок ельфів і орків у фентезійних творах. Часто теми переплітаються утворюючи неповторний коктель із колоритних образів (те саме технофентезі, де магія спокійно існує разом з технологіями).

Слід зазначити, що героями фантастики можуть бути необов'язково люди. Окрім того героями фантастичного твору можуть стати і роботи, й інопланетяни, що часто і практикують різні автори, намагаючись описати специфічну психологію, систему цінностей і логіку таких розумних істотот.

Фантастика це особливий, своєрідний жанр літератури, який спонукає людей замислюватися над життям, його перспективами, реаліями і цілями.

Нема такого чіткого поділу на жанри. Жанри переплітаються один з одним і виділити ведучий серед них напрямок досить тяжко.

У фантастиці можна виділити такі напрями: таймпанк; фентезі; соціальна фантастика;

наукова фантастика; бойова і пригодницька фантастика; апокаліпсис і постапокаліпсис; альтернативна історія і географія;

Також до списку ще можна додати такий жанр як готику, хоча таке приєднання буде досить умовним.

Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставля­ються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони зображу­ваного змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді. Власне кажучи, будь-який художній образ є умовним, побудованим на перебільшенні, оскільки в ньому відтворюється така дійсність або в такому її вигля­ді, в якому вона ніколи не існувала насправді. Проте гротеск доводить умовність і невідповідність чуттєвого образу дійсності до майже повної нісенітниці, якщо дивитися з точки зору об'єктивної логіки. 

В широкому значенні гротеск — це вимисел в його, так би мовити, «чистому» вигляді, злет творчої фантазії, що пород­жує гротескні картини, як правило, не обмежений ніяки­ми вимогами ймовірної відповідності їх законам дійсно­сті. Гротеск — один з найстаріших типів художньої образно­сті. Гротеск поширився в епоху Відродження, особливо в образо­творчих мистецтвах. 

Своє художнє втілення гротеск знаходить вже в коме­діях Лукіана, Арістофана, Плавта. Звертаються до гротеску Еразм Роттердамський і Шекспір. Крізь призму гротеску виступає соціальна сатира у творах Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантаґрюель», Д. Свіфта «Мандри Гуллівера», Е. Т. А. Гоф­мана «Крихітка Цахес», до гротескних зображень вдаються М. Гоголь, М. Салтиков-Щедрін, Т. Шевченко, І. Франко, К. Чапек, Б. Брехт, Ε. Іонеско, П. Загребельний, О. Чорногуз.

Форми гротеску в літературі різні: від сатиричних до трагічних, жанри, які найчастіше використовують гро­теск, відповідно тяжіють до творів сатиричної чи трагічної спрямованості.